Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43507
Рецензій: 84768

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Посада зобов'язує

© Михайло Нечитайло, 27-08-2015
Павло Іванович Филимоненко, директор Чубайківського цукрозаводу, молочко полюбляв. Як не вип’є, бувало, зранку чашку-другу молока, а під вечір добру склянку вершків – то й день не день.
Тож як очолив Павло Іванович тридцять літ тому цукрозавод, відразу ж організував при ньому молочну ферму.
І прикріпив до тієї ферми Петра Яцика. Дав чоловіку в руки віжки і нехитру роботу – звозити з двох приміщень до холодильника молоко та ще щоранку вдосвіта (аби поменше людям в очі падало) привозити директору додому молочну продукцію. І хоча про те ранкове молоко знали, певно, не лише в місті, а й у всьому районі, директор вимагав від Петра бути в нього на подвір’ї не пізніше п’ятої ранку.
Чи літо, чи зима, чи весна, чи осінь – сонце ще ледь-ледь з-під землі вилізти тужиться – чалап-чалап коні по містечку. Сині залізні ворота звично роззявляють пащу. Геп – бідончик об землю. Шурх – банки на ганок. Тук-тук - пужалном у вікно.
- Доброго ранку, - Петрів голос шелесне.
- Привіз? - крізь скло.
- Аякже.
- Ну, то поганяй, - директорів голос.
- И-и-и, - сонно завіси на воротах.
- Бум, - брами докупи.
- Но, - Петро з воза.
Поодинокі перехожі назустріч.
- Завіз уже, Петре? - кепкують.
Мовчить. Махає батіжком, їде собі далі. Поважно, не кваплячись, слова зайвого не мовлячи  -  як посада зобов’язує.
Як-не-як, а тридцять літ - не один день.  

Заводський клуб - не клуб, а клумба. Куди не глянь - усюди квіти. Та ще людей повен зал. Та ще музика, та сцена вся в килимах.
Радісний і сумний водночас день - виряджають директора на пенсію. Тридцять літ вклав у завод, а далі не зміг - здало здоров’я.
І що не слово - то подяка. І що не пісня – то сльози ув очах. І що вже шани,  що шани -  повен клуб та й за клубом повно. Бо заслужив директор.
Хороший був директор - хороший і концерт для нього, добрий і вечір. Весь зал, як зачарований, дві години сидить - ніхто й не ворухнувся, хіба змахнуть руки в оплесках та ще хтось здригнеться, сльозу непрохану витираючи.
Тільки ген з кутка здійнявся і посунув до виходу, натягаючи кепку на голову, низенький чоловічок.
Бо кому концерт та проводи, а йому о п’ятій ранку вже треба бути на подвір’ї з молочним. Чи тридцять літ хтось директор, чи п’ятий день - а молочко всі люблять.
Новий директор, щоправда, поки що не наполягав, аби молочне поступало не пізніше п’ятої ранку, але як є така традиція, то як би там не було, а порушувати не варто.
Свою роботу треба знати. Посада зобов'язує.
Як-не-як, а тридцять літ - не один день.
  
Жовте світло ліхтарів кваситься в тумані пізньої листопадової осені, як забута кимось у діжці давно зігнила й зітліла від часу квашена капуста..
Рипить віз, котячись по мокрому асфальту, співаючи вивчену за довгі роки до найнечутнішого акорду мелодію.
- Петре! - виринає з туману жіноча постать.
Не здригнувся, лише оком скосив - дружина директора колишнього, Филимончукова Анастасія.
- Петре! - зупинилася. - Павло Іванович помирає.
- А що ж я? - здивувався, махнув батіжком, бо не варто запізнюватися на директорське подвір’я. - Йому он які лікарі не допомогли, а що ж я? - ще раз здивувався.
- Та просить молока перед смертю, - бігла Филимончукова обіч дороги за возом. - Дай, Петре, з літру, хай умочить губи. Він його не питиме, звісно, а хай губи вмочить. Бо помирає ж… - заломила руки.
- Та це що, літри молока немає в господі, щоб аж за мною о п’ятій ранку бігати? - буркнув.
- А хіба ж у нас корова є? - засапалася Филимончукова.
- У магазині того молока - ого-го, - скривив губу.
- Та хіба нам до молока останні дні, - не відставала Филимончукова.
Промовчав - не любив балакати.
- То дай, Петре, з літру. Хай Павло Іванович покушає. Востаннє ж, мабуть. Якщо ще діждеться, поки принесу.
Хльоскав батіжком, їхав собі далі.
- Петре, та дай молока! - скрикнула на весь голос.
- Де я його візьму? - відмовив.
- То ти ж везеш!... - зупинилася, почала відставати.
Не відповів, поїхав собі своїм шляхом - до директорського подвір’я
Бо це ж не те, що куплене молоко відкрито везуть, це ж директорові задарма возять. Тихцем. Інакше навіщо б для такої справи надійну людину тримати.
В такім ділі мовчати треба й виду не показувати – що везеш, куди, нащо. Що на возі – то глибока таїна, навіть якщо про те здогадується весь світ. Надійність людини в ротку на замку. Надійність і мовчання – перш за все; інше все – ніщо. Навіть якби світ перевертався, не те що хтось там десь помирав. Ради тої прописаної тобі обов’язками збереження таїни іноді й глухим супостатом треба стати. Посада зобов’язує.
Як-не-як, а тридцять літ - не один день. Варто шануватися.
                                                                                                


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Збили з пантелику

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Той самий Андрій, 05-09-2015

Усе, як буває в житті

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Nina, 03-09-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 29-08-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 28-08-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Ворона, 28-08-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.40202903747559 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …
Свято на вулиці книголюба: 10 найочікуваніших новинок весни
Українські видавці вже звично, і це прекрасно, не припиняють тішити книголюбів все новими й новими перекладами …