Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43531
Рецензій: 84819

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Недозріле яблуко

© Михайло Нечитайло, 21-08-2015
Коли голова Горпиничівської райдержадміністрації Савенко Іван Денисович тягнув восьму чарку, він мав чудовий настрій. Бо здобута рік тому посада приносила реальні прибутки. Тож і за кермо службового автомобіля сів власноруч, бо господарі життя мають право на багато чого.
По трасі гнав, відчинивши всі вікна навстіж.
- Вітру! – репетував. – Вітру!
З ходу обійшов зо три вантажівки, що човпли в напрямку райцентру.
- Давай, народ, давай! – обганяючи, помахав водіям рукою.
В райцентр влетів з шиком, як хазяїн возом у просторе обійстя.
Вискнув гальмами на повороті, взяв крутий віраж. Звідкись з-за малолітражки, що стояла обабіч, виткнувся якийсь сивий дідуган  з  авоською пляшок.
Гальма не допомогли. Пляшки, потовкши лобове скло, перелетіли через легковик Савенка і міріадами скалок вкрили асфальт позаду. А дідуган, лишивши на трасі одного черевика, вилетів слідом за пляшками на капот, тицьнувся в лобове скло, лишивши по собі масну червону пляму, відлетів убік, ще ледь не навпіл розвалив череп об придорожній стовп і червоною заюшеною масою, проваливши гнилуватий тин вулиці, влип у кущ бузку.
Іван Денисович зупинився, важко виліз з легковика, пішов до куща бузку.
- Мать його, - тільки й  вимовив, дивлячись на понівечене тіло загиблого.
До бузку вже збігалися жителі вулиці, водії вантажівок, яких хвилин зо три тому обганяв Савенко.
- Хто він? - вказав Іван Денисович на мерця.
- Карпенко, - зітхнула якась жіночка. - Промучився, бідолаха, вік і помер у муках.
- А чим же він мучився? - машинально перепитав Іван Денисович.
- А тим же, чим і ви, - глянула в каламутні аж до білизни Савенкові очі старенька, - пив.
                                                                                        
Іван Денисович уважно прислухався до слів старенької. Збитого Карпенка об’явили ледь не найпершим п’яницею в районі. В той же час Іван Денисович згідно актів місцевих медичних експертиз виявився людиною найяснішого розуму кожну секунду свого життя. Тож покійний Карпенко безоглядно взяв із собою вину за дорожньо-транспортну пригоду в могилу.
Та лишилася на цьому світі одна неув’язочка. Карпенко, дарма, що алкаш, а виявився членом однієї з впливових опозиційних партій, яка ніяк не хотіла палати любов’ю до нинішньої влади й Івана Денисовича, як її уособлення. Пару членів тієї ж партії, як на гріх, були на місці пригоди незабаром після її скоєння і бачили «яснії» очі й аж надто тверду ходу Івана Денисовича.
І пішло гуляти по району:
- Савенко - вбивця. Сам нализався, людину на той світ відправив, ще й винною її обробив.
Гомін переріс у гул, гул - у ревище, ревище - у мітинг під вікнами Савенкового кабінету.
- Вбивцю - до суду! Ката - за грати! - било в шибки, аж портрет президента на стіні підплигував, наміряючись гепнутися додолу.
Іван Денисович власноруч поправив гвіздка, закріпив портрета.
- Бачите, - звернувся, вказуючи на вікно, до своїх підлеглих, - до чого призводить політика? Задля власних амбіцій оті горлопани ладні спаплюжити невинну людину. Яка думка присутніх? Чи може, дехто також вважає мене винним?
- Що ви, що ви, Іване Денисовичу, - зашелестіли навперебій підлеглі.
Знав Іван Денисович, як брешуть ці іроди, нюхом чув, з якого радістю викинули б вони його натовпу під ноги, ще й попросили б, аби добре притоптали, а самі заходилися б чубитись біля трону.
Але зась, хлопці.
- Так, панове, - брав ситуацію до своїх руки голова, - робіть, що хочете, але щоб завтра на цій же площі вирував інший, утричі більший за чисельністю, мітинг під гаслом «Руки геть від Савенка!» Чули?
Хлопці невесело, але повністю готові до виконання наказу, побрели з кабінету.

Шилко Сергій Іванович, учитель математики Горпиничівської середньої школи №1, уважно слухав директора.
- Панове вчителі, - ховаючи очі в мерзлому гіллі дерев за вікном, буркотів директор,  - усі ви знаєте, що трапилася дорожньо-транспортна пригода, в процесі якої наш голова райдержадміністрації збив місцевого п’яничку, який необачно вийшов на дорогу. Так от, деякі нездорові політичні сили цей випадок сприйняли як дію до цькування невинної людини. Ми ж, як чесні і свідомі громадяни нашого району, повинні захистити імідж цього ж району. Одним словом, завтра уроків не буде, а всі вчителі йдуть на мітинг.
- Це чий наказ? - обізвався Лизогуб Петро Аврамович, учитель фізкультури.
-  Це поклик нашої совісті, - знову заплутався очима в гіллі директор.
- Який це поклик, яка совість?! - зірвався Лизогуб. - Савенко ж сам був п’яний, як свиня.
Директор так упер очі в дерева, що аж гілля тріщало та гнулося.
- Я не збираюся дискутувати, - мовив скоромовкою. -  Всі повинні бути на мітингу, бо безсовісним працівникам не місце в нашій школі.
І пішов геть.
Натомість центральний стіл осідлав Лизогуб.
- Панове, - закликав, - совісті якраз не буде в тих, хто піде захищати явного вбивцю, керуючись тим лиш, що він високопоставлений чинуша. Я також пропоную йти завтра на мітинг, але той, що й сьогодні вирує під вікнами райдержадміністрації.
Вчителі мовчали, дехто тихенько покинув учительську.
-  У нас же демократія, - волав Лизогуб, - люди, у нас же демократія.
- Та яка в нас демократія, - махнув рукою фізик Никоненко, - так, недозріле яблуко. Ніби й висить на гілці, а чи дозріє, чи згниє передчасно, чи червою сточене буде до краю - Бог його знає. Такими яблуками живитися - тільки оскому наб’єш та шлунка зіпсуєш. Ні, я краще утримаюсь та буду спокійно читати далі фізику. Дякую.
- Але ж якщо ми всі будемо чекати та вичікувати, - підхопив розмову Лизогуб, - чи ж дозріє те яблуко саме, чи його сточать черва та болячки, що воно дійсно зогниє. Панове, треба брати оприскувачі та рятувати яблуко, якщо хочемо мати якісний плід...
Вчителі продовжували розбігатися по домах. Сергій Іванович Шилко теж шмигнув у двері. Він повністю був згоден, що яблука треба кропити, рятувати, але він знав, що клята отрута з оприскувачів може вбити  того, хто кропить, ще перш за черву. А корчитися, постраждавши від отрути, бажання не було. Було бажання тихо відсиділись у затінку, дочекавшись, поки всілякі Лизогуби, якщо вціліють, перестануть бігати з оприскувачами по садку, бо дозріють уже яблука. Повноцінні яблука демократії.

Багаточисельний мітинг ще з сьомої ранку (треба ж було перехопити ініціативу й місце в опозиції) стовбичив під вікнами райдержадміністрації.
«Не дамо шельмувати невинну людину!», «Геть брудні політичні лапи від Савенка!», «Ми - за нашого голову!» - плакати застилали увесь простір. Під тими плакатами мерзли, курили і матюкалися люди.
Тісні міліцейські кордони оточили майдан, відтиснувши галасливу опозицію  подалі від увінчаного плакатами натовпу захисників свого глави.
Юрмище людей перед адміністрацією, купка за міліцейським кордоном аж ген на горизонті.
- Ось, бачите, скільки  душ зібрали на нашу підтримку! Ого! - радів  Савенків замісник. -  Дocтатньо? – стривожено й запопадливо перепитував.
-  Душ - не знаю, - хмурився Іван Денисович, - а людей достатньо. Душі он там, далі, бачиш, які емоції вирують, а тут ніби статуї стоять, мовби бездушні стовбури. Хоч би хтось що-небудь крикнув. Оце роби людям добро, а воно все одно вовком дивиться! - вигукнув незадоволено.
Замісник побіг, прихопивши ще помічників, у натовп. Заходилися розігрівати людей на якісь вигуки.
- Хай живе Савенко! - мляво пронеслося над мітингом.
Іван Денисович аж сплюнув.
- Ще б «во здравіє» заспівали, - вилаявся, - ідіоти.
- Хай живе Савенко! - видавлював із себе Сергій Іванович Шилко і здавалося йому, що шматки багна падають з рота на бетонні плити майдану, розбризкуються там навсібіч, обльопуючи порепані черевики і таку ж діряву душу.
Із заздрістю подивився на протилежний бік міліцейського кордону, де розмахував руками і кричав щось Лизогуб. Дивно, але з його рота не випадало багно.
Ех, махнути б і собі туди. Тим більше, душа давно вже там.
Але... Але... Та пізніше хай, як дозріють яблучка. Як дозріють яблучка.

Надвечір розбрівся мітинг по домівках.
Зайшов Сергій Іванович ще в крамницю, купив балончик автомобільної фарби, бо мав у тім потребу, та й почвалав додому.
На одній з далеко не центральних площ міста зберігся ще радянських часів плакат.
«Ми - не раби, раби - не ми», - тліло полущеною фарбою.
- Ехе-хе, - зітхнув Сергій Іванович.
А тоді оглянувся, підійшов до плаката, зняв з балончика з фарбою ковпачка і начвиркав пульверизатором знизу: «А хто ж ми?»
Ще раз оглянувся, чи ніхто не бачить, злякано угнув голову і підтюпцем побіг додому,  до сімейного гніздечка.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина, 09-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Янушевич, 28-08-2015

Проза життя

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВОЛОДИМИР, 26-08-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 24-08-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 23-08-2015

Застарілі технології

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр Ман, 22-08-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.23126006126404 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …