Частина перша. Волонтерська Рада.
- ... медичний бинт у поєднанні з гемостатиком є відмінним засобом для зупинки кровотеч і проведення тугої тампонади. Гемостатичну дію забезпечує цеоліт (zeolit) — природний абсорбент, який при контакті з кров’ю викликає швидке згортання крові і подальшу зупинку кровотечі. Матеріал бинта рентгенконтрасний – зроблено це для того, щоб на рентгенограмі виявити положення та глибину тампонади бинтом. Кровоспинний бинт включено в аптечки армії і поліції США, рекомендований для використання на полі бою міжнародним комітетом TCCC. Дана модель бинта спеціально складена Z-подібно, що дозволяє не витрачати часу на розмотування бинта, а відразу зупиняти кровотечу. – вичитував Богданчик з дисплею.
- 1000 гривень за один бинт! – зітхнув Ігор.
- Але ж він так необхідний нашим бійцям, він же може комусь врятувати життя! – не хотів відмовлятись від свого задуму Михась.
- Ну чого ви хлопці? Хіба ж ми тисячу гривень назбирати не зможемо? – підтримав Михася Андрій, який не любив програвати.
- Зберемо, обов’язково зберемо. Бійцям в АТО важче ніж нам, а вони не киснуть. Обов’язково зберемо! – розійшовся Богданчик.
Частина друга. Бізнес-план.
І хлопці почали думати як їм зібрати тисячу гривень. Знадобилось два бутерброди з ковбасою, два бутерброди з сиром, три сирники і один качан кукурудзи, щоб хлопці надумались.
- Буду чистити взуття! І як я одразу не додумавсь? – висунув свою ідею Богданчик. – Кажуть Рокфеллер теж так починав.
- А я намалюю таку штуку, таку штуку… Та що тут говорити, намалюю тоді і побачите. І хто схоче буде фотографуватись. За гроші звісно. – розхвилювався Ігор, бо вже як і Богданчик підраховував майбутні мільйони.
- А я до вас клієнтів возити буду! Я буду вело-таксистом! – похвалився Михась, який дуже тішився, що ніхто інший не запропонував цього.
І тільки Андрій нічого не сказав, бо загрався на комп’ютері.
- Андрію, ти вирішив, що будеш робити, щоб назбирати гроші? – гукнув Богданчик, коли хлопцям урвався терпець дивитись як їх друг клацає мишкою.
Але Андрій так загрався, що замість того щоб відповісти, почав клацати ще частіше. Тоді Михась гучно плеснув в долоні над вухом. Андрій аж впав з стільця з переляку. Друзі зареготали. Андрій швидко підхопився і хотів повернутись до гри, але пару миттєвостей було достатньо, щоб його герой загинув. Андрій розчаровано вимкнув гру.
- Ти вирішив як збиратимеш гроші? – одразу напосів на нього Ігор.
- Та… Буду хлопцям з нашого двора давати грати на комп’ютері. – нарешті надумавсь Андрій.
- Але всі хлопці з нашого двору вирішили віддати кишенькові гроші медикам-волонтерам. – зауважив Богданчик.
- І всіх тих кишенькових грошей все одно буде мало. – підтримав Богданчика Ігор.
- Та і хто буде їздити на машині в комп’ютерній грі, коли саме час їздити на велосипеді. – не втримався Михась, бо йому здалося, що Богданчик і Ігор теж не проти пограти на комп’ютері.
- А ну тоді я теж буду взуття чистити, як Богданчик. Богданчик в нас голова. – не довго думаючи відповів Андрій.
- Згода! Тоді завтра до справи! – вдрали хлопці по руках.
Частина третя. Перший заробіток.
Першим клієнтом вело-таксиста Михася став Ігор, а точніше його «робота». І Михась був цим дуже задоволеним. Він же першим похвалив роботу Ігоря і тішився, що Богданчик і Андрій ще нічого не бачили і не хвалили товариша.
А роботою Ігоря був стенд з фанери «Святий Ультрас долає ідола Леніна». Ультрас в шоломі на мотоциклі тягнув за собою на ланцюгу бронзового ідола. На місці обличчя Ультрас, Ігор випиляв овал і кожен бажаючий міг сфотографуватись в ролі героя.
Коли Ігор поставив «Ультрас» на площі, то Богданчик і Андрій одразу схотіли сфотографуватись. Стенд і без того привертав до себе увагу, а юрба хлопчаків навколо нього підбадьорювала увагу перехожих ще більше. Минуло п’ять хвилин і Ігор заробив двадцять гривень. Успіху товариша раділи всі.
Минула година, Ігор заробив вже п’ятдесят гривень, Михась – п’ять гривень, а от Богданчику і Андрію з клієнтами не щастило.
- Евріка! Андрію, я збагнув. Ми маємо змінити місце. Поруч з Ігорем ми нічого не заробимо. А якщо заробимо, то не заробить він. Ми тут конкуруємо один з одним. Розумієш, дорослі теж мають свої кишенькові гроші і теж обирають як їх витрати. Зараз вони обирають стенд Ігоря. Тому ми маємо найти інших дорослих, змінити місце нашої діяльності. – зрадів своєму відкриттю Богданчик.
- Ох і кмітливий ти Богданчик. Правду кажеш. Поїхали на вокзал. – підтримав товариша Андрій.
- Ммм… Вокзал – це добре! Але там ми теж будемо конкурувати між собою. Тому я буду працювати біля базару. – наполіг кмітливий товариш.
І хлопці розійшлися. За три години Ігор заробив сто двадцять п’ять гривень, Михайлик – сорок, Богданчик – двадцять п’ять і Андрій тридцять.
Частина четверта. Чия робота важча?
За три дні хлопці заробили п’ятсот двадцять дві гривні. На вихідні вони сподівались ще більше, але тепер вже не раділи так успіхам один одного як в перший день. Цьому була низка причин: Ігор потерпав від спеки, Михась вперше в житті втомився крутити педалі, Андрію набридло сидіти на одному місці, а до Богданчика чіплялись п’яниці з базару. Тому хлопці вважали свою роботу найважчою. І кожен з них був по своєму прав.
- Хлопці, дорослі мабуть не дарма вихідні влаштовують. Я в понеділок теж собі зроблю вихідний. – першим не стерпів Ігор.
- Бач який трудяга! Ну добре, тоді я замість тебе в понеділок на площі стану. – запропонував Михась.
- А чого ти? Ти б краще педалі крутив. Я теж можу стати? – обурився Богданчик.
- Я теж хочу на площі! – втрутився у суперечку Андрій.
Так хлопці з’ясували, що кожен з них не проти помінятись роботою.
- Щоб було чесно, будемо тягти жереб. – запропонував Богданчик.
Хлопці погодились. Тепер хлопці знов з задоволенням заробляли гроші і раділи за успіхи товаришів: Андрій став вело-таксистом, Богданчик став на площі зі стендом «Ультрас», Михась чистив на вокзалі взуття, а Ігорю за найбільший внесок у спільну справу хлопці дали квиток на футбол.
Частина п’ята. Нові знайомства.
Того дня Андрій і Михась чистили взуття, Богданчик стояв зі стендом «Ультрас», а Ігор крутив педалі велосипеду.
На автобусній зупинці якраз зібралось багацько люду і одна тітонька поцікавилась вартістю проїзду.
- П’ятдесят копійок – кілометр. – відповів Ігор.
Та схоже тітка хотіла не їхати, а побідкатись.
- Пійсят капєєк! От жизнь, а в союзе праєзд три копєєки стоял. Кагда камуністи билі за пійсят капєєк можна било в другой город паєхать.
Ігор знітився і не знав, що відповісти.
- Кому як, а моєму роду ваш проїзд за три копійки дуже дорого обходився. Моїй бабці по матері доводилось працювати в полі цілий день за стакан жита. А дід по батьку був інженером, мав дві вищі освіти і конструював нові верстати, а отримував так само як і некваліфікований робітник. Тільки робітник без освіти ще отримував понаднормові і премію за виконання плану. Так що за ваш проїзд за три копійки не комуністам треба дякувати, а чесним трударям. – заступився за Ігоря небайдужий перехожий.
І не чекаючи, поки тітка відповість, новий знайомий Ігоря сів в вело-таксі.
- Ну, будемо знайомі, я – Микола Павлович Білоус, або можна просто дядя Микола. А екскурсію ти провести можеш? А то я п’ять років в рідному місті не був, дуже цікаво як все змінилось…
Частина шоста. Бізнесу без витрат не буває.
За шість днів хлопцям вдалося заробити на один бинт-рятівник. Перша перемога їх надихнула і вони вирішили продовжити свою справу.
Ігор не встиг відпрацювати другу годину на базарі, як його знайшов там Андрій.
- Ти як тут? Може щось з стендом сталося? – занепокоївся Ігор.
- З стендом все гаразд! Краще бути не могло, я його продав за п’ятсот гривень. Уявляєш, половина суми на бинт-рятівник ми вже заробили. – світився від щастя Андрій.
- За п’ятсот? Але фарба і фанера коштували триста. Мені вони звичайно за дарма дістались, після ремонту залишились. Але для нового стенду доведеться вже купувати за свої. – засмутився Ігор.
Андрій насупився.
- От я дурень! Треба було з тобою порадитись. А я хотів сюрприз зробити. А може я його назад викуплю? Я зараз, я миттю… - забелькотів розгублений товариш.
- Та не треба! Давай сюди гроші. Купимо фарби і два листа фанери, буде в нас тоді – два стенди. Може ми їх теж продамо. Змінимо профіль роботи. Головне, що тепер я знаю, що мої стенди зацікавили інших підприємців. – заспокоїв Ігор товариша.
Частина сьома. «Зустрінемось після перемоги!»
- Дядько Микола, здравствуйте, а ми вже третій бинт-рятівник купили. Тепер на четвертий збираємо. Тільки в нас вело-конкуренти з’явились, тепер наші заробітки зменшились. – випалив Михась, зустрівши постійног клієнта.
- То тебе і твоїх друзів можна тільки привітати. Конкуренти з’являються там, де бізнес обіцяє прибуток. Значить ви змогли створити на ринку перспективну справу. – підбадьорив Михася Микола Павлович.
- Ще пару таких конкурентів на велосипедах і справи підуть зовсім погано. Богданчик пропонує влаштувати вело-театр. Це як театр, тільки на велосипедах.
- Я здогадався. – засміявся Микола Павлович.
- Ми вже й автора для першої вистави знайшли – Жюль Верн, чули про такого? – вирішив похизуватися Михась, коли збагнув що пасажиру ідея сподобалась.
- Чув! І навіть читав. Мій улюблений роман «Навколо світу за 80 днів».
- Так ми його і зіграємо. Через два тижні буде прем’єра в парку. Ми хочемо через тиждень. Але Богданчик каже, що ми дуже квапимось. Приходьте обов’язково.
- Прийду, але вже після перемоги! Я в воєнкомат зараз. Так що передавай вітання товаришам від майора Білоуса. З таким тилом як ви, мені на фронті нічого боятись!
- Ми вас будемо чекати. Повертайтесь скоріш з перемогою!
