– Ти ба!.. «У цій країні». Ти дивись! «У цій країні». Гм! Обікрали?.. Ну і правильно зробили. Бо ти ж відчуваєш себе не у своїй країні, а «в цій країні». А он той – «в етой странє». Він відчуває себе не у своєй странє, а в «етой странє», тому що, бачте, торговий кіоск прибрали. А коли ти незаконно його туди ставив, ти мантру «в етой странє» не повторював?!. – неначе сам собі, хоча і на публіку – теж, обурювався Іван Тарасович, зазираючи до якоїсь статті у газеті.
Відтак з якоюсь огидою кинув її під ноги і заходився чавити чоботом. – Під час Другої світової війни доля мене, ще підлітка, визначила бути остарбайтером у Німеччині. Так там я ніколи не чув, щоб німці обурювалися на адресу своєї країни так: «In diesem Land». Значно пізніше, уже в іншій іпостасі, я гостював у Франції. І там не чув я такого: «Dans ce pays», тобто «у цій країні» з явним підтекстом зневаги, неприхованої цинічної зневаги!.. А чого ж ви у ній живете? Ах, біднесенькі, «у цій країні» вас обкрадають? Ну, певно, було що… Вибачайте, що таке з язика зіскочило. А з вашого хіба не зіскакує оте «в етой странє»?.. Треба здогадуватися, неодноразово. То-то ж і воно. От мені цікаво було б знати: а, народившись у батьків, які споконвіку жили тут, у своїй Батьківщині, ви потім зростали, ходили до школи, закохувалися, навчалися у вишах чи починали зразу працювати «у цій країні / в етой странє», чи «у своїй країні / в своєй странє»?
Іван Тарасович так розпалився, що продовжував звертатися до геть вже розчавленої чоботом сторінки з газети.
– Кого ви маєте на увазі, говорячи «ви»? – запитав я.
– Отуди к бісам! Чи не зрозумів? А чи лише удаєш такого собі наївного?!. Маю на увазі усіх тих, хто не розуміє, що, говорячи «у цій країні», вони тим самим висловлюють неабияку зневагу і до своєї країни, і до своєї малої батьківщини, до батьків, родичів, учителів, тому що сприймають її неначе дивлячись зі сторони, відчужено. То запитати б у них: «А особисто ви яких зусиль доклали, щоб краще було у вашій же країні, у своїй країні, а не «у цій країні» чи «в етой странє»?»
– А чому ж досі не запитували?
– Гм!.. Слушно підковирнув мене! А що і запитаю, і запитуватиму!..
Допоможіть Івану Тарасовичу. Адже він один не встигатиме розпитувати отих «любителів цієї країни», яких, з усього видно, ще вистачає у нашій країні.
