– Оце так сюжет!.. Оце так програма!.. Журналістка називається… І де ти тільки вчилася та хто тебе такому навчав?!. – Сусід по купе в електричці нарешті відірвав від свого вуха невеличкий радіоприймач, з якого тривалий час прослуховував якусь передачу, подивився на нього як на щось незрозуміле й невідь чого у його руках опинилося; відтак глянув на книжку, що лежала на його колінах, узяв, у задумі якось дивно покрутив, сам для себе напівголосно прочитав: «Всеволод Нестайко. Тореадори з Васюківки», глянув на супутницю, яка поруч з мною сиділа, і, киваючи на приймач, схвильовано мовив: – Непатріотичний він у тебе! Таку ахінею несе!
– Ти мій радіоприймач не ображай! Що значить «непатріотичнй ?! Що ти там ще почув?..
– Ет, журналістка називається… А редактори де? А редакційна політика?.. Гаррі Поттер… Гаррі Поттер… Гмм-м… І так усю – усю! – програму присвятила отому Гаррі… Поттеру… Краще б Каспарову.
– Та що таке?!
– А чому вона ту передачу не підготувала ось, скажімо, про героїв чудового твору Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки»?.. А?
– Що ти у мене запитуєш? У неї, отієї твоєї журналістки, й запитай.
– Ну ти не ображай мене! «Твоєї»! Якби вона було «мо-є-ю», вона не пропагувала б не своє! А потім дивуються: і чого українці не люблять свого?.. А через те, що не замислюються, що вони творять, – уздрівши у моїх руках книгу Володимира Рутківського «Джура і підводний човен», вже і до мене звернувся несподіваний співрозмовник.
– Хоч як прикро, а нерідко автори журналістських радіо- і телепередач, та й газет і журналів, готуючи матеріали на тему книг та їхніх авторів, обирають найлінькуватіший шлях: говорять про те, про що вже говорено-переговорено. Бо так простіше, бо про таке безліч допоміжних матеріалів можна знайти у різних виданнях та інтернеті за годину – дві, – зазначаю. – Інша річ, якщо автор, або твір, не такий відомий, нехай, можливо, й значно вагоміший за розрекламований, але, як то кажуть, що перебуває у тіні. На пошуки допоміжних матеріалів, щоб підготувати передачу чи статтю про менш відомий твір чи його автора, треба витратити значно більше часу.
– О!.. О!.. О!.. То чого вона там працює?!
– Певно, тому що знає: яку передачу не підготує, «непатріотичний» радіоприймач все одно її передасть.
– Та ні, тут, мабуть, не у радіоприймачі діло… Серйозне діло!.. Серйозне… Гм-м… Гм-м…
Сусід відвернувся. І при тому відвертанні водночас, не дивлячись на супутницю, віддав їй приймач. Відтак почав спрямував погляд крізь вікно, міцно стискаючи книгу про тореадорів.
