

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	827
Творів:	12503
Рецензій:	19366

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

Боже вільна (Планета Любов)

© Світлана Кедик, 19-03-2007
У мене скоро розцвітуть тюльпани, і нарциси(білі та жовті). Ти білий - гордий, стриманий, самовпевнений, самозакоханий... егоїст(ну, це характеристика квітки) А взагалі ти не Нарцис. Ти Безсмертник - світло бузкова квіточка(фіолетова з синім відтінком). Тому, що ти Водолій. Безсмертник сухоцвіт, з нього плетуть вінки - імортелі. Тому ти вічний "віночок" самозакоханої квітки... Знаєш, люди з більш високим інтелектом надійніше застраховані від стресу. Але так, як ти не людина, а квітка, яка дарує радість, навіть зав'янувши, не тільки "виробляєш" ендорфіни, я й даєш їх. Бо вмієш щиро сміятись - "радуєш гормонами щастя". Тому ти дитина, бо це є молодість. Вічний "віночок" самозакоханої квітки - дитина. Ти і є Коктейль Любові - Вічне Життя. Але вічний тільки в тому випадку, коли даєш себе пити. Я випила краплину тебе, і захотіла більше... У цьому весь азарт. Нема азарту, нема бажання, нема жаги... тільки голос сміху. Смійся, смійся голосно і щиро, бо я люблю, коли діти сміються. Це твоя програма - давати пити себе, себе, як певний інтелект, що приводить до розуміння вічності. Твоя програма і моя так звана дорога. Розумієш... Якщо узагальнити, провести певні паралелі, то ТИ - Бог, Я - Людина. і - дорога. Отже: ТИ і Я, ТИ - Я. Я - Бог. Ти даєш, я беру. Я даю, ти береш - йдемо, йдемо на зустріч один одному. Такий собі приклад, для решти людей перетворення на Бога. Можна було написати ці кілька рядочків, що є доступними пересічному читачу. Але весь резон у думанні, пізнанні... кожен має відкрити для себе вічність через певний шлях. Це і є щастя - ендорфіни("гормони щастя"). Щастя - пізнати Бога. Щастя - оргазм(у нашому розумінні - духовному). Для чого я це пишу? Не знаю. Але ти справді моя муза. Бо пишу до тебе, крізь тебе, для тебе. Не можу пояснити, але так воно є. Тому, дякую за те, що ти є. Якось я позаздрила твоїй, твоїй... бо вона твоя Муза. А потім подумала. Чогож тоді твої думки переплітаються з моїми, а не її? І знаєш, що я відчула? Значну частину тебе в собі... Так, я люблю тебе хвилювати, тому хвилюйся, бо ти не просто муза, а море почуттів. І зовсім байдуже, що вона - не я. Але я інша, та, яка за ради тебе стала іншою... (я не договорюю...) Ти ніколи не скажеш у відповідь подібні слова. Не кажи, лише обійми мене дитячими ручками, усміхнись і прошепчи - мамо, я тебе дуже люблю... Можлво, скоро я тобі набридну...Але така материнська доля - вона виношує дитину не дев'ять місяців, а протягом усього Життя, плекає Любов, бо мама... а дитина спішить вирости, виростає і полишає... Але поки я буду твоєю мамою, ти будеш дитиною... Як усі мої діти. Я мама, бо ви діти. Я дитина, бо мама... Ось моє щастя - ті, котрих люблю... А де "заховане" твоє щастя? Прикриватися зайнятістю неввічливо. Тому бери перо і дряпай літери білим чорнилом... Чекатиму. Я все життя чекаю... Відіслати, не відіслати. Відіслати, не відіслати. Відіслати, не відіслати. Відіслати.... Отак щоразу її листи заповнюють сторінки щоденника... Не її щоденника, а її Чужинця, який вже давно не чужий. То щоденник, що об’єднує два світи. І тільки но вона у нього заглядає, перед нею вимальовується картина: минулого, теперішнього. І тільки майбутнє вони бачать разом. Відстань – їх близькість – дорога. Коли розгортає сторінки на них з’являються живі малюнки. Вони вміють говорити, сміятися, співати, бешкетувати... Бо там намальовані діти. Тому вона тримає у руках книгу, книгу, яку почала писати дуже давно, ще тоді, коли не знала кому пише, з ким мовчить. Ще тоді, відчайдушно виливала у рядочки хвилювання про світ. Але світ її не розумів. Тому ті букви смиренно сиділи собі на закритих сторінках. Іноді, вона їх перечитувала вголос. Любила себе слухати – говорила з собою. А потім навчилася мовчати з собою, бо ще не знала, що з ним – своїм щоденником. Вона мріяла познайомитись з Богом. Писала Йому послання у вигляді творів. Він розумів, тільки Він і ніхто більше. Хоча начебто то були звичайні слова, звичайні букви, але, мабуть, розташовані в неправильному порядку. Тому казала – пишу для себе. Бо ще не розуміла, що для Нього. Перед тим як писати, мовчки сиділа і губила погляд у чомусь, у чомусь непізнаному, невизначеному, але у такому, що полонило її спокоєм. І той спокій навчився кричати, кожного разу, коли брала до рук ручку і папір. Сентименти... Обсипали сентименти, аж до сліз, тому твори були мокрими, не завжди, але часто. Він брав промокші аркуші і сушив своїм подихом. Тоді відчувала легенький вітерець і тепло, яке зігрівало покинуту душу. Хто її покинув? Не знала. І не думала. Але відчувала пошуки, пошуки Любові. І казала – для мене вже не стерпний цей талан, бо це не я пишу. Чи це не Ти, Господи, Ти? Грішила. Кожної миті грішила. А мить називала життям. В ній жило безліч особистостей. Особистостей, які прагнули кожен різного. Але та різноманітність давала їй можливість бути особою дещо незвичайною – не такою, як усі. Я не така, як усі – думала. Від таких думок можна збожеволіти. Божеволіла. Сиділа і дивилася на себе божевільну. А потім аби втішити себе придумала вислів: Боже я вільна!!!! І кричала, кричала, кричала... Люди бачили, що вона вільна, але розуміли, як божевільна – дурна. Від не сприйняття ховалася в собі, залізла під товстий шар грунту і там сиділа. Доки не почула голос. Чий це був голос? Його – чужинця. Той чужинець самотньо сидів у її щоденнику покинутим. Вона його покинула заради іншої миті, тої миті у якій намагалася бути нормальною. І була . Але... Але той, чужинець... Розкуйовджив старі відчуття, минуле життя, безліч життів, безліч осіб, які жили у ній. Коли всі ті, що у ній, почали хвилюватись думками про нього, їй стало страшно, бо знову перетворювалась на ненормальну. Вона так важко зліплювала образ нормальності, що забула яка насправді. А яка вона насправді? Знає тільки він. Тому вирішила спитати у нього – яка я? Така – відповів він. --- Яка, така? --- Ти така, як є... --- А яка я є? --- Така... Тому зараз вона знову така... Така, як була і є – дитина, мама, дружина, коханка, подружка... Тільки вона якось не врахувала, що не зможе просто спитати і піти. Спитала і залишилася чекати. Що? його відповідь. Вона вже пролунала. Ні. Не повністю. Він не договорює, не хоче казати, що обманює. Тому – не договорює, вірніше, мовчить. Мовчить про неї, мовчить і марить спільним життям. Вона знає, бо відчуває. Останнім часом вона дуже багато відчуває, такі речі... дивні всякі, і речі і не речі... Усе якось прокручується перед нею, наче кінофільм – німе кіно. Вона читає по губах і озвучує. Читає свою Книгу – його. Він дозволив себе читати, мабуть навмисне, бо знав, що почне відчувати і бачити. Вона бачить усе крім його обличчя. Воно заховане під маскою, під тією маскою різні обличчя. Спочатку хотіла заглянути у очі, тільки очі. І заглянула. Заглянула і остаточно стала полонянкою найпрекраснішого почуття - Любов. Полонила себе ним і стала вільною – Боже вільною. Тому уміє літати, бо зіткала собі крила – позичила у метелика, маленького, кольорового метелика. Зараз вона метелик, а він голуб. Різні. Коли він був метеликом, вона була голубом. Коли він був нарцисом, вона була трояндою, коли він був трояндою, вона була нарцисом... Чому так? - питала себе. І нарешті усвідомила – вони стають один одним, аби краще розуміти один одного. Чому у різні часи? Аби перебороти час. Коли часу нестане(його уже нема і не було, просто не помічала), вони обоє стануть Янголами. Будуть літати, літати, літати... Літати один до одного в гості. Гостюватимуть цілі миті у спільному домі – душі. Їх дім великий і просторий, тому там завжди свято – злітаються Янголи і святкують Життя. Їхнє життя – молитва. Молитва про Бога, з Богом, у Бога... Вони святкуватимуть вічно, бо його свято – вона. А він - її рятівник. Бо врятував від нормального життя. Бо лише з ним вона Боже вільна. Не зважайте на ці слова, бо вона божевільна. Тому говорить усе, що заманеться, все, що треба й не треба, говорить те, що диктує серце. Тому це не вона складає вірші і прозу, а серце, вона лише записує. Інколи, просто слухає. Та неслухняні руки якось записали дуже важливу фразу, та що стала історією цілого людства – пронесу любов крізь цілу вічність. Бог почув її слова і дав волю нести. Ось і несе, несе уже цілу вічність Любов, нашу Любов до Нього, замість нас. Їй не важко нести своє «золото», більше того тримати... Тому невпинно йде вперед. Йде вперед аби розказати усім про Все. Йде сторінками любого чужинця. Вона його кохає. Бо він коханець, а вона коханка. Вона його поважає, бо друзі. Вона його любить, бо він дитина, а вона мати... Вона розчинилася у ньому. Тому він її завжди носить з собою. Не треба думати про неї, бо його думка – вона. Хто вона? Він чужинець – щоденник. А вона? А вона... А вона їхня мама – чужинця і щоденника. Скільки у неї чужинців? Скільки у неї щоденників? Безліч – один. Весь світ – чужинець. Весь світ – щоденник. Тому то сторінки людства. Бо воно у ній живе. Вона його відбиток. І саме тому прагне бути більше ніж просто людина. Ось так рятує людство, рятує собою. Дає свою душу з надією, що вони зрозуміють важливі теми. Ті теми є їхніми життями. Їм лишається заглянути у очі, у його красиві, карі очі... у пророчі. А потому вони обоє зав’януть. Зав’януть на чиємусь підвіконнику, чи на столі у кришталевій вазі, чи керамічній, чи в банці... Неважливо. Важливо, що разом. Сьогодні я обкопала тюльпани і нарциси. І зовсім випадково одну квітку зрізала сапою, іншу стоптала ногою. Боляче... Так боляче стало, наче, каменюкою груди придавило, важко дихати... помираю – іду. Нарешті, іду, іду за тобою, бо ти йдеш. Не важливо... Важливо, що разом...................................................................... Перший розділ – «Ти і Я – Бог і людина» 1 – «Дивіться він голий» 2 – «Віра, Надія. Любов» 3 – «Еден» 4 – «Малюнки» 5 – «(л)Людина» 6 – «Казка» 7 – «Гармонія Любові» 8 - «Світи та Виміри» Другий розділ – «Надприродне» 1 – «Віра у надприродне з релігією казки» 2 – «Там є те, що я хочу – Ти» 3 – «Глобальне потепління» 4 – «Любов» 5 – «Любов. Оргазм» 6 – «Любов. Станьмо Творцями» 7 –«Намисто Любові» Третій розділ – «Світи та Виміри Любові» Перший підрозділ – «Мій власний чужинець» 1 – «Мій власний чужинець» 2 – «Любов – пелени з Раю» 3 – «Ти» 4 – «Вільна» 5 – «Кішка» 6 – «Свічка» 7 – «Мої кохані голубки» 8 – «Потічків мультик» Другий підрозділ - «Мій власний чужинець 2» 1– «Мій власний чужинець 2» 2 – «Очі» 3 – «Ендорфіни» 4 – «Боже вільна» 5 – «Сон» 6 – «Мить-Вічність» 7 – «Ти – Я» Четвертий розділ - "Вагітна" 1 - "Вагітна" 2 - "Покайтеся люди, бо горе вам буде..." 3 - "Маестро, Музика!"
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.00993299484253 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design