Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46992
Рецензій: 91403

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Сновида. Частина друга - Пульс. 5

© Ольга Мігель, 12-08-2015

Вперше за довгий час настрій в Роксани був по-справжньому хороший: Юру нарешті виписали з лікарні! Щоправда була обставина, яка чимало затьмарила для нього радість від одужання. Як виявилось, поранення не пройшло для нього безслідно і тепер він трохи кульгав. А отже варто було забути про те, щоб продовжувати воювати – якщо з одним оком в добровольчий батальйон його ще взяли, то кульгавого точно забракують. Звісно, що від цього його батьки – та що там, і Роксана теж, – немало зраділи. Але сам чоловік був щиро розчарований.
Старі товариші по самообороні, які залишилися в місті, заспокоювали його тим, що і в тилу він матиме роботу. Адже треба комусь збирати гуманітарну допомогу для бійців! Та дужого чоловіка, який звик діяти активно, незважаючи на небезпеку, це не надто втішало.
Проте хоч Юра і не знаходив собі місця від розпачу, Роксана потай раділа тому, що хоч один її друг тепер поряд і з ним більше нічого не станеться. З цими думками вона повернулась ввечері додому та взялася за приготування вечері. Як раптом у двері несподівано подзвонили.
Насупивши брови, Роксана поставила борщ на найменшу конфорку та поглянула у вічко. Настрій одразу ж зіпсувався: на порозі стояла Ліда.
– Чого тобі треба? – роздратовано поцікавилась жінка.
– Впусти мене, – протягнула білявка так, ніби говорила з останніх сил.
На хвилину Роксана завагалась, але нав’язливий дзвінок у двері повторився. І якось жінка зрозуміла, що сусідка не відчепиться, натомість дзвонитиме в двері безперестану, аж доки їй не відчинять. Коли так, то робити й справді було нічого, тож Роксана виконала прохання білявки… і одразу ж пошкодувала про це: жінка була п’яна як чіп.
– Що ти хочеш від мене? – напружено проговорила Роксана, намагаючись не пропустити в свою квартиру неадекватну тушку, яка завалювалася туди мішком.
– Ти була права, ясно?! – промимрила Ліда, повиснувши в жінки на шиї.
– В чому права? – остаточно розгубилась ремонтниця.
– Та в усьому, чорт забирай! – закричала Ліда настільки божевільно, що в Роксани виникло нав’язливе бажання покликати Галю, аби та забрала білявку до себе на роботу.
Це тривало кілька хвилин. Немов обкурена, Ліда несамовито гиготіла і то вішалась Роксані на шию, то повзала по підлозі, а то й зовсім на ній валялася. Врешті ремонтниця не витримала і всадовила сусідку в стареньке крісло, де та нарешті трохи оклигала.
– Так от, кажу, ти в усьому була права! – продовжила вона, намагаючись позбутися рештків неадекватного сміху. – В мене дійсно був аборт у сімнадцять років, залетіла сп’яну на якійсь вечірці! І після нього я дійсно не змогла завагітніти, коли чотири роки потому вийшла заміж! І не повіриш, чоловік дійсно покинув мене через це та незабаром одружився з якоюсь бабою-інкубатором, яка вже трьох йому з себе виплюнула!
Ліда знову зайшлася несамовитим сміхом і мабуть впала б з крісла, якби Роксана не підхопила її.
– Після того я намагалася когось собі знайти. Ти ж сама бачиш яка я кралечка! – знову заговорила білявка, тримаючись за живіт, який вже певно болів від сміху. Живіт, на якому розташовувався надрукований на футболці напис «Це не інкубатор!». – Але чогось мені не щастило, от тупо не щастило! Не подумай, я знаходила собі чоловіків! Та для всіх них я чомусь була лише жінкою, з якою вони сплять, не більше. Я не вдягалася наче повія, не липнула до всіх підряд і не поводилась так, щоб мене можна було сприймати як доступну жінку. Проте чомусь після того чоловіка по-справжньому серйозних стосунків я більше ні з ким не мала! Та найголовніше, більше ні від кого я і справді не хотіла дітей! Хтозна як і чому, і якого біса я всіх їх з ним порівнювала, і все таке…
На мить Роксані здалося, що Ліду зараз знудить – прямо так, в її кріслі, під час чергового нападу істеричного реготу. Проте замість цього білявка сама вхопила себе за горло та почала душити! Злякавшись, що так вона ще ненароком вб’є себе в її хаті, Роксана відтягла зсудомлені пальці Ліди від її горла та притисла зап’ястя сусідки до підлокітників крісла.
– Знаєш що найсмішніше?! – спитала Ліда, захлинаючись від сміху. – Днями цей мій колишній помер на Сході! Він був десантником і… ну от так сталося! Я це випадково побачила, коли вийшла на обідню перерву до кафешки. Просто йшла за млинцями, проходила повз площу біля парку, аж дивлюся – там натовп, солдата загиблого ховають. Підходжу ближче і ЩО ТИ ДУМАЄШ!? Він там в труні лежить, а поряд та сама його курва з трьома їхніми вилупками! І цілий натовп, цілий великий, чорт забирай, натовп разом з ними схлипує, квіти несе! Скандує «Герой! Герой! Герої не вмирають!»…
Очманіла Ліда немов осатаніла. Вона кричала, билася, намагалась вирватись з рук Роксани. Здавалось, тримай її ремонтниця тримала не так міцно, то вона б уже видряпала собі очі.
– І якісь дядьки там урочисті промови читали! – горлала білявка. – Казали, на його честь якусь вулицю назвуть. А що, що вони робитимуть, коли на всіх уже просто не вистачатиме вулиць?!!
Раптом Роксана зрозуміла, що і сама зараз на межі істерики. Щось ніби вкололо її свідомість і вона, не задумуючись, дала Ліді міцний ляпас. Як не дивно, але це, схоже, допомогло! Сусідка здивовано закліпала очима і, тримаючись долонею за щоку, повільно встала.
– Я, мабуть, піду додому. Полежу трохи. Так, просто полежу. Мені чогось сьогодні… зовсім не хочеться спати. Взагалі.
Тільки коли за Лідою зачинилися двері, Роксана згадала про залишений на плиті борщ, який на той час уже добряче википів. Та після цієї сцени апетиту в неї просто не було. Єдине, чого їй хотілося, це скоріше змити з себе все, що відбулося кілька хвилин тому. І жінка негайно пішла в душ, а з нього – до ліжка.
От тільки сон не приходив. Роксана крутилася, переверталась з боку на бік, збивала подушку, то вкривалася, то відкидала ковдру. Та що б вона не робила, заснути не вдавалося. Тому близько першої ночі вона не спала, а отже чітко почула добре знайомі кроки ялових чобіт, які підіймалися сходами. Але цього разу вона не припала до вічка, не кинулася до дверей, навіть не встала з ліжка. Просто накрилася ковдрою та щосили притисла до себе старого плюшевого зайця – іграшку, яку вона купила, заробивши свої перші гроші за межами дитячого будинку.


P.S. Роман відправлено в друк! Подробиці https://vk.com/wall-14934610_439

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Viktoria Jichova, 13-08-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 13-08-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 14.974550008774 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …