Епізод 1. Натура. Галявина. День (або вечір).
Молодь святкує Купала. Дівчата в національних костюмах водять хороводи і граються. Грає музична тема (з репертуару гурту «Гайдамаки»).
В гурті виділяється Леся, вона особливо активна і життєрадісна.
За правилами гри дівчата намагаються зловити Лесю, але вона весь час виривається.
Їй вдається втікти від подружок раз, другий, аж ось вона наче оступається – Леся падає, музична тема різко обривається, драматичний гупіт, наче калатання серця, зойки, Лесю підхоплюють два кремезних санітара.
Леся намагається вирватись, але все марно.
Епізод 2. «ШКОЛА». Інтер’єр. Лікарня. День.
Лукаш і Купайло дивляться на Лесю в гамівній сорочці.
ЛУКАШ:
Професор, я уверен вас заинтересует этот случай. Случай черезвычайно серьезный. Пациентка утверждает будто-то она Леся Украинка. Представляете не Мерлин Монро, не принцесса Диана, не Эвита Перон, а – Леся Украинка. Подумайте только Леся Украинка! Что подумают о нашей лечебнице?
КУПАЙЛО:
Тільки саме найкраще, колего! Пацієнтка тільки поступила до вас, а я вперше бачу в вас стільки пристрасті, цілеспрямованості і небайдужості. Пацієнтка безперечно сприятливо впливає на вас.
ЛУКАШ:
Не шутите так професор!
КУПАЙЛО:
І як довго ви ображаєтесь на жарти, колего?.. Скільки порібно психіатрів, щоб вкрутити лампочку? Достатньо пів-психіатра! Досить одного ока, щоб бачити патрон і однієї руки, щоб вкрутити лампочку… Так! Здається пацієнтка потрапила до нас саме вчасно!
ЛУКАШ:
Так вы её вылечите?
КУПАЙЛО:
Всіх вилікуємо. Досить гаяти час. Перейдемо до справи.
ЛУКАШ:
Она не ходила в школу ни одного дня и в то же время утверждает, что уже в 19 лет написала учебник по истории восточных народов, а также два сборника стихов, кроме того десяток два десятка поэм и драматических произведений для театров. Кроме того знает десять языков.
КУПАЙЛО:
А, чув, чув: школа – костриця, марниця, дурниця, дрібниця. Уникнувши школ з її порядками, пацієнтка замість того, щоб навчатись тільки в години розкладу, вирішила навчатись все життя. Варто визнати це її вдалось.
Епізод 3. «Підпільна нація». Інтер’єр. Лікарня. День.
ЛУКАШ:
Возможно всё дело в семье. Семья принадлежала к дворянскому роду, отец был предводителем дворянство в Ковеле и даже дослужился до действительного статского советника. Но вместо общения с равными, семья выбрала общение с простолюдинами. Похоже именно в семье нужно искать причины правонарушений больной уже в юном возрасте.
КУПАЙЛО:
І на скільки серйозними були правопорушення, колега?
ЛУКАШ:
Генерал-губернатору было не до покою. Вздорный народ то праздновал юбилей поэта Тараса Григорьевича Шевченко, то захотел создать украинский театр. Позже больная вздумала издавать книги, представляете сколько работы свалилось на цензоров. Возмутительно.
КУПАЙЛО:
Не кожному судилось вже народитись бунтарем. Підпільна нація – вирок імперіям. А що ви скажете нам, Леся?
ЛЕСЯ:
Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.
Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас.
Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!
Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!
Епізод 4. «Хвороба». Інтер’єр. Лікарня. День.
ЛУКАШ:
Хочу обратить внимание, что пациентка не отказовалась от своей деятельности даже не смотря на тяжелую болезнь. С детства ей давал знать о себе туберкулез костей. В двенадцать лет пришлось пережить операцию на руке по удаление больных костей. Потом по два месяца приходилось лежать в гипсовых повязках на ноге. Её мучала боль, но она все равно не хотело давать покой жандармам.
КУПАЙЛО:
Не давала спокою не лише жандармам, але й собі. Їй прооперували руку, а вона все одно грала на піаніно, не зважаючи на біль. Мріяла стати композиторкою, ото б ми з вами потанцювали колего! Її ув’язнила хвороба, прикула до кроваті, а вона гнала смуток. І тільки добровільне вигнання в сонячну Італію її змушувало тужити, тужити за рідним краєм.
Епізод 5. «Купайло». Інтер’єр. Лікарня. День.
ЛУКАШ:
Так где же искать причину бунтарства?
КУПАЙЛО:
Contra spem spero! Без надії сподіваюсь! Схоже наша хвора як і усі бунтарі зрозуміла щось, що не зрозуміли інші. Ось так, водиш з гуртом хороводи, співаєш пісні, запалюєш колесо і для когось це тільки юнацькі забави та чудні ритуали, а для «бунтарки», якщо вам подобається її так називати – це найвизначніший урок дитинства, свідчення того, що сонце не згасне і скільки ми б не тікали від природи, ми все одно залишимось частиною її. І в цій круговерті життя вже немає ні бунтарів, ні сатрапів, а тільки ті кохав тільки себе і ті, хто покохав весь світ… Ви щось хочете сказати?
ЛЕСЯ:
О, не журися за тіло!
Ясним, вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю, —
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю..
Грай же, коханий, благаю!
Епізод 6. «Любов». Інтер’єр. Лікарня. День.
ЛУКАШ:
Но не отрицайте хотя бы, что в делах любовных, пациентка была бунтаркой! Выйти замуж за мелкого чиновника, не имеющего дополнительных доходов, что бы обеспечить семью, что бы потом заниматься конторскими переводами вместо того, что бы полноценно заниматься творчеством.
КУПАЙЛО:
Вітаю, колего! Ви почали співчувати нашій героїні, а отже ви на шляху до одужання.
Лукаш:
Я?!
Епізод 7. «Доля». Інтер’єр. Кабінет. День.
Лукаш озирається, тепер вже він в гамівній сорочці, сидить сам на сам з лікаркою Лесею в кабінеті прикрашеному портретами видатних жінок, втому числі Лесі Українки.
ЛЕСЯ:
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.
А восени… Яка журба,
чи хто цвіте, чи в’яне,
тоді й плакучая верба
злото-багряна стане.
Коли ж суворая зима
покриє барви й квіти –
на гробі їх вона сама
розсипле самоцвіти.
ЛУКАШ:
Тепер я зрозумів. Найголовніший бунт Українки – бунт проти долі.
Епізод 8. «Ой піду я в бір темненький». Натура. Галявина. День.
Знову в кадрі купальські забави. Лукаш танцює з Лесею. На відеоряд накладається пісня сестер Тельнюк на слова Лесі Українки:
Ой піду я в бір темненький, там суха смерека,
як розпалю ясну ватру, видно всім здалека.
Запалала при смереці смолова ялиця:
горить моя досадонька, мов сухая глиця.
Розбуялась досадонька з вогнем на просторі,
розсипала палкі іскри, мов яснії зорі.
Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка,
та як влучить в саме серце, – доле ж моя гірка!.
Лежи ж тепер, досадонько, тут у серці тихо,
буду тебе колихати, чи не присплю лихо.
Притулишся до серденька, мов дитина рідна,
буде тобі з мого серця колиска вигідна:
що раз вдарить кров живая, колиска шибнеться…
Ой спи, дитя, вдень і вночі, поки серце б’ється!..
ТИТРИ.
