Перед тим, як заспівати ті чи ті пісні хором, хористам треба було ще раз повторити гамми. Але тут голосні, наперед змовившись, вирішили не подавати своїх голосів. А приголосні про це ж не знали! Тож вони ― раді старатися! ― як «заспівають»:
― Б… П… В… Ф… М… ― загубніли губні приголосні.
― Д… Т… Н… Л… З… С… ― заворочали язиками ці та інші язикові.
― Г’… Г’… ― загекав глотковий Г’.
Голосні не витримали ― як засміються! Керівництво школи на цей час з класу вийшло. Тож голосні сміялися досхочу, дарма що вони ж повинні були й вести урок співів та музики. Але своїм сміхом вони хотіли довести, що без них не те що співати ― розмовляти нормально навряд чи комусь вдасться. От, мовляв, нас усіх називають ЛІТЕРАМИ. А якщо спробувати сказати чи проспівати це слово без нас, голосних? Вийде ЛТРМ ― якась абракадабра, нісенітниця, дурниця!
― Ах, ви ж такі сякі! ― не втрималась сонорна Л. ― Ми… ми зараз втечемо з цього слова. Спробуйте утворити і проговорити чи проспівати його самі! Що вийде: ІНАИ ! Що це ще за ІЕАИ ?!
Тут вже настала черга приголосним сміятися. Чого вони під час сміху не витворяли: губні ― ворочали губами, язикові ― плескали язиками, глотковий Г’ ― гекав! А потім вони перелаштувались за участю шуму й голосу. Сонорні ― їх менше, лише дев’ять літер ― стали попереду, а шумні ― їх двадцять три разом з трьома дифтонгами ― позаду і як загнусавили, як зашуміли!
А голосні зо сміху падають. Бо замість слів «Сонечко встає і шумить трава…» у приголосних виходило «Снчк вст шмть трв».
Приголосні ж не здаються, бо їх багато ― значно більше голосних. Тож вирішили перемогти кількістю і стратегією. Перелаштували свої лави уже за принципом дзвінкості і глухості. Спочатку горланити почали дзвінкі.
― Б… Д… Дь… З…Зь… Ж… ДЖ… ДЗ… ДЗь… Г… Г’…
А коли охрипли, на підмогу долучилися глухі. Ну, хоч глухо, але ж треба про себе заявити ― в одних лавах, як не як!
― П… Т… Ть… С… Сь… Ш… Ч… Ц… Ць… Х… К… Ф…
― Ага! Ви ще посвистіть та пошипіть ― можливо так заспівається, ― крізь регіт запропонувала якась голосна. А приголосні раді й старатися, не відчувши підступної думки. Тож одні прошипіли:
― Жжжжж… Шшшшш… Дж… Ч…
А з ними відразу перегукувались свистячі:
― Ззззз… Ссссс… Дз… Ц…
Отак одні приголосні свистіли, другі ― шипіли-шуміли, треті ― гелготали, плескали язиками й губами ворочали… А голосні ― чимдуж голосили…
Зрештою всі літери ― і голосні, і приголосні ― здогадалися, що тільки у дружбі може відбутися і хороша пісня, і добра розмова. Тож домовилися більше ніколи не сперечатися заради злагоди в житті.
