Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43875
Рецензій: 85478

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза диптих

МАРСОМАНІЯ

© Анатолій Азін, 05-08-2015
                                                               Частина1
         Ранок, для Василя, як завжди, починався яєчнею на салі. Це був не просто сніданок, а цілий ритуал.  Він, немов будучи на «автопілоті», доставав з холодильника четвертину сала, виймав з целофану, та перш ніж різати – нюхав, заплющивши від задоволення очі, запашну,  руду скоринку, вдихаючи на повні груди, п’янкий, від вдалого смаління, життєдайний дух чоловічої сили, аж доки в очах не починали бігати зайчики бавлячись надлишком кисню в легенях.  Лише потім, видихнувши, і посміхнувшись від вранішньої насолоди, щедро нарізав білосніжні кусмани, доти сало вщент не заповнить дно пательні.

   Сало на базарі він купував сам. Вибирав завжди прискіпливо, придивляючись та принюхуючись, як мисливський пес до здобичі. Нетерплячим продавцям, інколи, з виразом науковця, чемно зауважував: «Сало повинно бути салом, а не свинячим целюлітом». Що він мав на увазі, це було відомо лише йому. Його сало повинно тремтіти від найменшого поштовху – «свіже» – робив висновок він; та пахнути димком не прілої соломки, та без прорості – щоб в зубах не застрявало та не бринькало по піднебінню не розжованими волокнами.

   Як тільки сало на пательні ставало прозорим, Василь зверху бив яйця. П’ятьох штук йому вистачало. Потім накривав пательню жаростійкою скляною кришкою і брався за напої.
– Кохана, – гукав з кухні Василь. – Який ти сьогодні питимеш чай? Потім прислухався чекаючи на відповідь. Не учувши навіть шарудіння, чи ще якихось проявів життя, він голосніше повторював запитання.
– Чую, чую, не глуха! –  лунав заспаний голос дружини. – Сьогодні що за день?  
Василь відповідав, потім заварював чай за її бажанням. До яєчні вона була байдужа.
– Та не здумай покласти цукор, – чулося зі спальні. Потім знову все стихало.

   Василева дружина, котрій недавно виповнилось «…надцять» років, була все такою ж милою, романтичною і привабливою, як десять років тому, коли вони нарешті одружилися. Вона була природною шатенкою з карими, лукавими, як у циганки  очима, що так лоскотали його уяву про жіночу таємницю. Любася, так звав він свою дружину, знала про свої чари і тому чоловіками крутила, як батюшка кадилом, але вибрала чомусь його, Василя, такого собі вайло, як казали люди позаочі. Василь був закоханий до нестями.

   На кухні яєчня шкварчала. Василь вимкнув газ, заварив чай дружині, а собі – запашної, чорної, як смола, арабіки, що одним лише запахом могла підняти мерця. Він дивився у відчинені двері спальні і посміхнувся. Пригадалось, як вони колись вперше поцілувались. Вона зробила це так вправно, що в нього, навіть на слідуючий день, губи були опухлі як вареники.
– Кохана, сніданок на столі! – останнім дзвінком чулося з кухні.
І тут, враз, спальня оживала. Простір наповнювався музикою, звичайно не рамштайном, але ритм бадьорив. Все повторювалось, як завжди. Хтось може сказати – скучно, проза сімейного життя, а Василеві все подобалося, бо він був такою людиною, що любив усе: і сало, і дружину, і ранок, і горобців за вікном.

   Але будні були буднями. А ось у вихідні йому завжди хотілося волі, простору, плескоту хвиль і тиші за якою він скучає з дитинства. А його Любася по вихідним спала. Вона чи відсипалась за майбутнє безсоння в старості, чи просто ніжилась і нічим її не можливо було зворушити. Інколи Василю казалось: якби робочим був тільки один день, а шість – вихідними, то вона, мабуть би, і всі шість томила ліжко. Василеві це не докучало. – «Хай спить», – казав він і собі, і матері, коли та, інколи, приїжджала погостити. – «Може в дитинстві не доспала». – «А може не до колихали татко з матусею», – жалила вона сина.

   Та з роками життя брало своє, хоча Василеві, як і раніше по вихідним, хотілося волі, а ось із дружиною приключилась якась метаморфоза, і коли вона сталась - він проґавив. Спочатку дивиною для нього стали на кухні прозорі пузаті баночки з сухою травою, як товченим тютюном-самосадом. Він навіть понюхав ту траву, але крім міцного запаху сушеного сіна більше нічого не відчув, лише в носі потім ще довго свербіло. На його питання дружина відповіла: «Це для фітотерапії». Та Василеві, який ще з дитинства боявся лікарів більше ніж «діда бабая», одне тільки слово «фітотерапія» нагадувало щось лікарське, не зрозуміле і тривожне.
– Ти що, хворієш? – запитав він.
– Ні, дурненький, – з усмішкою сказала Любася. – Очищаю організм від бруду. Може вдвох будемо очищатися?
Василь дивно на неї тоді глянув, потім подивився на себе у дзеркало, потім ще раз на неї.
– Ні, – сказав він і більше питань не задавав. «Чимало може бути забаганок у цих жінок», – думав він продовжуючи їсти яєчнею на салі.
   Потім Любася почала затримуватись на роботі, вечорами листала «Астрономічний календар» - чого раніше не було – перестала спати по вихідним, та стала задумуватись, ніби вирішуючи в собі якусь важливу проблему. Василь думав, що це все від надмірної праці в банку де вона працювала менеджером по залученню клієнтів. Він досконало не знав, що то за робота. Для нього: що банки, що лікарні займалися однією справою  з невеличкою різницею – банки тупо відбирали гроші, а лікарні ще й життя. Надалі дружина і зовсім його здивувала: – Я записалась до клубу «Любителів астрономії», – повідомила вона йому сяючи вся від щастя. – Ти не бажаєш?
Василь завжди рахував, що кожний має займатися своєю справою, навіть хобі має бути у кожного своє, бо це для душі. – Ні, кохана, – твердо заперечив їй Василь. Мені краще відпочивати дивлячись у воду на поплавок, ніж задирати голову до неба. – Ну, як знаєш, – і з головою пірнула в своє захоплення.
   Все було б добре та від захоплення астрономією у Любасі почала змінюватись фігура: загострилися плечі, став плоскішим живіт, на руках і ногах з’явилися раніше непомітні горбики м’язів.
– Що це з тобою? – якось вечором, діждавшись дружину з зібрання «Любителів астрономії», запитав він торкаючись з осторогою пальцями до рельєфу біцепса. Вона тільки посміхнулась.
– Що, подобається? – напруживши м’язи вразила Василя ще більше. – Приходь, у нас в клубі є «Відділення докосмічної підготовки». Нас тренують на силу і витривалість, – при цьому вона загадково посміхнулась і зникла за дверми ванної кімнати. «Господи, твоя воля» – подумав Василь, але більше питань не задавав, лише промовив про себе: – Дивні ці люди, банкіри, професія накладає свою печать зверхності.

   Одного разу Василь вирішив завітати до клубу «Любителів астрономії» на «Відділення докосмічної підготовки». Його пустили туди не відразу, а лише пересвідчившись, що він дійсно чоловік Любасі. Побачене його вразило так, що він спочатку стояв як укопаний, витріщившись на броунівський рух людських тіл в залі. Чоловіки і жінки в облягаючих трико бігали, крутились, стрибали, як навіжені. Блиск нікельованих спортивних снарядів, нестримне хекання та окрики гуру-тренерів навіяли на Василя такий жах, що він, не промовивши і слова, пішов геть. «З банкірами щось коїться неладне» – зробив висновок він, – «Вони ніби готуються до кінця світу».

   Тим часом на кухні, поряд з пузатими баночками, з’явились інші з дивним написом на кожній: «ЕНЕРГЕТИК РАНКОВИЙ», «ЕНЕРГЕТИК ОБІДНІЙ», «ЕНЕРГЕТИК ПОЛУДЕННИЙ», «ЕНЕРГЕТИК ВЕЧІРНІЙ».
   Василь, якось вранці міцно поснідавши яєчнею на салі, відкрив з цікавості  баночку з надписом «ЕНЕРГЕТИК  РАНКОВИЙ». Там були круглі, як коліщата, пігулки величиною з п’ятак. Одну він потримав пальцями, навіть злегка котнув по столу. Вона неслухняно змінила напрямок і гепнулась на підлогу розсипавшись на дрібні кусочки. Дружина, в цей час вийшовши з ванної кімнати, з жаху сплеснула в долоні. – Що ти накоїв, – у відчаї простогнала вона, – сьогодні я залишусь без сніданку. Василь, чи з відчаю за розбиту пігулку, чи з остраху за необачно заподіяну шкоду, ладен був цілувати ноги своїй Любасі.
– Це тепер моя їжа, – зі слізьми на очах видушила вона з себе. – Її  видають у клубі лише самим перспективним учасникам «Докосмічної підготовки». Вона має замінити всі види традиційної їжі під час космічної подорожі. А зараз я проходжу курс адаптації до реальних умов невагомості.
   Василь стояв роззявивши рота, і, якби не щойно старанно виконаний подружній обов’язок, він міг би подумати, що хтось із них з’їхав з глузду.
– Мене відібрали до першої в світі марсіанської бригади, – добивала вона чоловіка своїми відвертими зізнаннями за розбиту пігулку.
   Василь все міг пробачити дружині, бо кохав її до нестями. Але ось це раптове зізнання вивело його з рівноваги.
– Яка бригада?! Про що ти говориш? – розпалювався він. – Тобі мало марсіанського жолобу на землі, так ти збираєшся і в космосі його шукати… з отими навіженими? – він мав на увазі залу тренувань «Докосмічної підготовки».
– Любий, – лагідно промовила дружина і доторкнулася губами до його плеча, – не хвилюйся. На землі - то не марсіанський, а маріанський жолоб – географію треба краще знати – це по перше, а вдруге – зрозумій – мені шановані люди довірили першою ступити ногами на планету Марс. Ясно?
– Дуже невдалий жарт, – сердито промовив Василь. Він не міг повірити, що таке невибагливе хобі, як «Любитель астрономії», могло штовхнути його кохану дружину у прірву позаземного простору.
– Любий, це чиста правда. Душею я вже марсіанка.
   Ось так, прямо і відверто, а ти хоч стій, хоч падай. «Моя дружина марсіанка!», – кублилося у голові Василя. «Що тепер подумають друзі, знайомі… А теща? Боже мій! – скаже, Господи прости, що це я довів її до такого стану. Гаплик мені».
– Любасю, ти  жартуєш? – ще сподівався він на невдалий жарт дружини.
   Любий, наш банк спонсорує перший, керований людьми, політ на Марс. Уже відібрана бригада марсіан. Уявляєш, ти будеш першим чоловіком марсіанки! Га? Здорово? Ти мене кохаєш? – вона поцілувала його в губи.
   Василь, замість того щоб затвердити своє кохання, чомусь нестримно випалив: – За такі відсотки, що гилить ваш банк, можливо і кільця навколо Сатурну роздмухати, а не те що на Марс злітати.

– Ти знову – за рибу гроші! – тут вже спалахнула дружина. – Василю, ми хоть і живемо зараз в двадцять першому сторіччі, але ти залишився геть там, – вона показала рукою кудись у вікно, – за обрієм. Потрібно мислити масштабно, жити майбутнім! Розумієш, у мене на скафандрі буде емблема нашого банку, а на Марсі ми поставимо знак з назвою нашого банку. Це буде наш промоушен для всіх землян. Ми захопимо весь ринок банківських послуг на Землі. У наших руках будуть всі світові фінансові ресурси, – щоки її палали, а очі стріляли блискавками.
– Це у вас лише «майна» і «віра», – натякала вона йому на професію будівельника, – а у нас фінанси – це ж ми блакитна кров економіки.

   Вона так захопилася, що ледве встигла на роботу.

Василь ще довго переварював сказане дружиною. Він уже давно підозрював, що банкіри, особливо останнім часом, перестали дружити з головами, але щоб замахнутись і на Марс, цього неможливо було уявити навіть у страшному сні.

   Тим часом, щоб трохи струснути з себе «нафталін», він заглянув до Інтернету невпевнено набравши на клавіатурі ноутбука слова: «Подорож на Марс». І це бездушне створіння людського генію видало йому таке, що Василь відразу став жителем двадцять першого століття. Виявляється, що натхненником і фінансистом проекту був британський дивак і міліардер (з таким баблом не гріх і дивакувати) Сер Ричард Бренсон. Уже відібрані і проходять підготовку тринадцять перших марсіан. Серед цих піонерів-першопрохідців було і його прізвище, тобто його дружини. Політ без посадки на Марс триватиме 501 добу, а з колонізацією – вічність, і таке інше.

   Після такої новини Василь став похмурим, а дружина навпаки – була веселою, лагідною та невтомною у коханні – як в останній раз, думав він. З Інтернету Василь уже знав і про апогей, і про пірегей. Уже зовсім скоро Марс мав наблизитись до Землі на саму коротку відстань і тоді… Прощай моя марсіанко! Час спливав безжально і безповоротно.

   Одного разу його Любася (а це могло б статися коли завгодно) прийшовши з чергового тренування, з усмішкою сказала: – Любий, час «Х» настав, я з бригадою відлітаю на космодром в Калахарі. Вразі чого… банк потурбується за тебе. Василь в розпачі мовчав, він тільки їв її очима і думав: «Чого ж цим жінкам не вистачає на Землі, щоб ось так, ризикуючи життям і теплим ліжком, рватися в безодню, а втім – їдуть же на заробітки і в Італію, і в Іспанію, і ще туди, куди Макар вівці не ганяв – і нічого», – заспокоював себе він.

   Любася відлетіла. Через деякий час всі інформагентства світу на перших шпальтах друкували світлини з його марсіанкою. Особливо чітко камери фокусували на ємблємі банку – спонсора польоту.

     Ночами, коли не спалося, Василь виходив на балкон і задравши голову до неба шукав очима таку близьку і таку далеку червону зірочку, що єднала його з коханою дружиною. Якось, нишпорячи по нічному обрію, Василя стали вантажить думки про пишнотілу білявку Люсю – нового офіс-менеджера в їх фірмі. Тоді він став відчайдушно лупцювати кулаками себе по голові за підозру на замах в подружній зраді.

   Василь тримався. Час від часу він отримував  звіти від космічного агентства про політ. Серце Василя розривалося на клапті, коли він читав сухі повідомлення, та це не вгамовувало його пристрасті. А теща, це горнило пекельної смоловарні, їла його живцем. Вона слідкувала за кожним його кроком і всім, всім патякала, що він такий пройдисвіт, від якого навіть дружина втекла аж на Марс. Жінки стали його цуратися, а діти показували пальцями, ніби він був хвостатим. Та Василеві було байдуже. Він, як завжди, їв ранком яєчню на салі, а вечорами, в очікуванні дружини-марсіанки повернення додому, гамселив себе кулаками по голові.
    


                                                        Частина 2
      Василь все ще кохав свою дружину, але він знав, що заради кохання потрібно чимось жертвувати, і він приніс в жертву, як не дивно, свою вранішню яєчню на салі. Цьому ще й посприяла звістка з телепередачі «Все буде добре» - не дарма там хліб їдять режисери та постановники жахливих сцен наслідків, які відбуваються в організмі людини при надмірному вживанні продуктів з високим вмістом холестерину (яєць та сала): це й скорочує життя, і підвищує вміст тестостерону у крові організму, що збільшує в рази чоловіче лібідо, яке, в решті-решт, приводить до галюцинацій (О! Господи прости!) сексуального характеру. Побачене ним стилізоване видовище, про те як злощасні бляшки заповнюють кровоносні судини, Василя вмить відвернуло від улюбленої страви, та відвернуло так радикально, що він, навіть при згадці про яєчню на салі, вкривався холодним потом. Він, недовго роздумуючи, перейшов на вживання вівсянки швидкого приготування – розрекламованої здорової і поживної їжі публічними людьми. Але, як завжди, вдався до крайнощів – їв вівсянку тричі на день, аж доки не відчув, що п’яти на ногах чомусь зашкарубли, і поступово стали перетворюватися на копита, Василю навіть стало лячно ходити босоніж вдома по підлозі, бо кінський перестук відчувався по всьому будинку дев’ятиповерхівки, а ще, Господи прости, він став іржати у вісні, як жеребець, котрий невдало покрив кобилу, від чого сусідська собака за стіною, ніби сказившись, вила без перестану збурюючи жителів на непродумані вчинки. «Не під’їзд, а кінний двір якийсь» - гомоніли перезбудженні мешканці. Натомість, у Василя, кудись зникло лібідо – він перестав гамселити себе кулаками по голові при згадці про пишнотілу Люську – «вівсянка діє» - подумав Василь і перехрестився.

Звістка з Центру Космічного Зв’язку про успішне закінчення експедиції на Марс і вже швидке повернення астронавтів на Землю, застала Василя зненацька. Він, будучи в повній прострації від мордування себе вівсянкою, що привело до втрати ваги і повного знесилення, звістку сприйняв стоїчно. Він радів, що витримав усі по-життєві зваби і не зрадив дружині; а ще, Василь на зло, хизувався своїм сексуальним говінням перед язикатою тещею, яка вже й хрест поклала на їх з Любасею стосунках. Він, все ще мордуючи себе вівсянкою, з нетерпінням чекав зустрічі зі своєю ненаглядною марсіанкою.

Кохання!!! На які тільки жертви не здатен чоловік заради цього благословенного почуття.

Але на Землі їх з Любасею чекали ще й випробування грошима. Банк, який спонсорував політ на Марс, за цей час здувся, як повітряна куля, що втратила піддув газового пальника. А злодюги банкіри - це породження єхидни, тепер вимагають від нього повернення коштів за нібито, кимось зверху накинуте, вимушене спонсорство, у сумі з багатьма нулями, що наводило Василя на думку самому забратися кудись подалі від цього диявольського випробування на дурість.
Ось таке воно життя без прикрас.

Час приземлення настав. Всі марсіани повернулися живими і здоровими. За Василем прислали чартер для побачення з дружиною. Він був щасливий безмірно і з нетерпінням чекав першої зустрічі, але, як частенько трапляється з занадто емоційними людьми, його на першому побаченні чекав облом: лікарі дозволяли спілкування лише через скло, як пояснили - «для запобігання ускладнень від обміну бактеріями». Василь, побачивши дружину вмить обм’як, невідомо звідкіля з’явилося колись згублене вівсянкою лібідо, від нестримного бажання обняти і поцілувати дружину, в нього, як у скаженої собаки, покотилася з рота невгамовна слина. Він лише схлипував облизуючись, і поїдав свою Любасю-марсіанку поглядом відлюдника-страждальця.

Нарешті всі випробування на вірність залишилися позаду, вони знову були вдома у своєму затишному гніздечку. У Василя, від надлишку гормонів щастя і тестостерону у крові, голова йшла обертом. Він млів від одного лише погляду своєї ненаглядної Любасі, яка, лише перетнувши поріг їх звичайної міської двушки, відразу гепнулася на ліжко і вмить заснула сном праведниці.

Сьогодні зранку Василь запобігливо варив для коханої дружини, як і собі,  вівсянку швидкого приготування.
– Кохана, сніданок готовий! – голосом святого праведника запросив він дружину до столу.
Любася не мешкаючи зайшла до кухні чекаючи від чоловіка звичайнісінької земної їжі, та вгледівши остогидлу сіру вівсянку, якою вони годувалися з тубів усі дні польоту, її ледь не знудило.
Василь був у розпачі.
- Любий, зроби мені яєчню на салі, - благаючим голосочком діви Марії замовила Любася.

Василя ніби вдарило електрострумом. «Скільки ж треба було вистраждати бідолашній дружині, щоб захотілося справжньої їжі наших предків» - подумав він енергійно нарізаючи, куплене, про всяк випадок, свіженьке, запашне, від смаленої пшеничною соломкою сало. Кухня миттєво наповнилася знайомим до болю шкварчанням. Потім Василь хрустів яйцями об край пательні, вкриваючи підсмажене сало жовтками справжньої насолоди.
Любася була поруч, вона випромінювала свою любов до чоловіка. Далека подорож до Марсу здавалася їй дитячою забавою, вона з жадобою зголоднілої людини ловила своїми рецепторами запахи цілковито земного українського буття. Василь сяяв від щастя. Його обличчя випромінювало радість пізнання таємниці справжнього кохання. Відтепер він дивився на дружину безмежно відданими собачими очима, боячись порушити сімейну ідилію рибалкою по вихідним та навіть згадкою про банківські не підйомні вимоги. «Хай, злодюги, забирають все – з милою буде і в курені рай». «Для повного щастя, бажано, щоб всі жінки були марсіанками» - подумав Василь, споглядаючи, як його дружина уплітає яєчню.  
                                            

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Наталка Янушевич, 09-08-2015

NASA "пролітає"

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олександр Ман, 09-08-2015

Чудова робота

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВОЛОДИМИР, 08-08-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 05-08-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 05-08-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.44558191299438 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …
Новинки від Нашого Формату
Якщо ви якраз складаєте свій список читання на літо, або думаєте, що б таке почитати у відпустці — ця добірка …
Джулія Кемерон «Шлях митця»: Поради для розвитку творчих вмінь
Книга «Шлях митця» є збірником порад про те, як розвинути та відновити свої творчі вміння та сили. Видання …