¹ - дане словосполучення постриглося в епітети опісля виходу правдиво найрадикальнішої та загалом фінальної в історії мистецтва (але не людкости) літературної драми "Їнь, Янь і Хуйянь":
Їнь, Янь і Хуйянь
Драма
Дійові особи
Їнь - мантравоша
Янь - мантравоша
Хуйянь Свиридонович Лебідко - йобаний естет, вроджений галичанин, нині презентує українську діяспору в Нутряному Моголі
Кунхфуцій - Конфуцій
Прометей - Прометей
Христос - Христос
Галілей - Галілей
Шевченко - Шевченко Тарас Григорович
Беккет - Беккет
Дія перша
Янь улазить на Їнь та зачинає люто грати її в дупу. Хуйянь Свиридонович Лебідко зосереджено споглядає се диво на власній залупі у лупу.
Хуйянь Свиридонович Лебідко: Ади, ади, стерво!.. Ти ба - пручається! Ага, от!.. Ось так то! так ося, курво!.. - маєш, шо хотілося!
За деякий час виснажений Янь зісковзує з Їнь та нашвидкуруч помирає, а саме - летить сторчма та кляскається ув томик Кунхфуція, що саме покоїться доліруч.
Хуйянь Свиридонович Лебідко помічає томик Кунхфуція та крадькома ховає його собі за пазуху.
Дія друга
На сцену входить Прометей.
Хуйянь Свиридонович Лебідко (налопом): Прометей, Прометей, а де твоя печінка?
Не дожидаючи відповіти Хуйянь Свиридонович Лебідко вихоплює томик Кунхфуція і трахає ним Прометея по макітрі. Прометей падає на поміст. Під час цього дійства Хуйянь Свиридонович Лебідко встигає урочисто промовити: "А ось вона, твоя печінка!"
Входить Христос.
Хуйянь Свиридонович Лебідко: Христе, а де ж твій хрест?!
Дійство повторюється. Хуйянь Свиридонович Лебідко вже хрипить: "А осьо він, твій хрест!!" Христос падає на поміст обіч Прометея.
Входить Галілей.
Хуйянь Свиридонович Лебідко: Галілей, бля, Галілей, а де твій глобус?
Дійство повторюється. Хуйянь Свиридонович Лебідко скаженіє: "А се бачив, курвий сину?!" Галілей падає поруч Христа.
Входить Шевченко.
Хуйянь Свиридонович Лебідко (на автоматі): Шевченко, га, Шевченко, а де ж твоя Україна?!
Дійство повторюється. Хуйянь Свиридонович Лебідко трахає томиком Кунхфуція Шевченка по лисині. Шевченко встигає почути: "Осьо, маєш тобі Україну!!!" та оглушений падає опліч Галілея.
Входить Беккет.
Хуйянь Свиридонович Лебідко (вже з піною на роті): Ага, блядь, Беккет! І де ж твій траханий Ґодо?
Дійство повторюється. Хуйянь Свиридонович Лебідко ще раз трахає вже Беккета по макітрі й той падає пліч-о-пліч Шевченка.
Хуйянь Свиридонович Лебідко підходить до лежачих долі та зачинає гамселити їх ногами в кирзових чоботях, форкаючи: "А шо ви собі думали, так усьо просто! Нє, браття, відповідати треба за базар, відповідати!"
Дія третя
На сцену входить Кунхфуцій та помічає Хуйянь Свиридоновича Лебідко, котрий знеможено сопе на помості. Кунхфуцій легким порухом руки струшує Хуйянь в небуття.
Кунхфуцій: Тьху ти, йобаний естет!
А потому сідає в позу лотоса та моторно зачинає рукоблудити.
В глибині сцени спалахують неонові слова:
ІМІТУЮЧИ ІМІТАЦІЮ МИ ДЕКЛАРУЄМ МАСТУРБАЦІЮ
hello [англ.] - привіт
hell [англ.] - пекло
he'll (there) [англ.] - він буде (там)
help (him) [англ.] - з(а)радь (йому)
Я не повинен був писати цієї книги.
Мені просто не потрібно було писати цієї книги.
Мені в жодному разі н е м о ж н а було її писати.
Іздрик
Абись те шлак трафив!
З неофольклору
NИ ▒трепаNація•мертвонародженої•кнИги¶▒
О б к л а д и н к а .
д'горі по центру ▒Янош Ґезо де ла Ріда¶▒
нижче ▒АЛЮРИ НАВМАННЯ¶▒
ще нижче розміщена художня ілюстрація, текстура фону якої імітує звичайну льонову тканку; композицію будують двійко обернених храпами один до одного атласних тарпанів; лівий либонь дзеркальний негатив правого; скоріш за все правий тарпан напередодні був намальований графітом на ватмані, а потому за допомоги нехитрих операцій в простенькому графічному редакторі транспонований у лівого; очі правого обслонює сяючий білий прямокутник, у лівого тарпана відповідно на храпі намісто очей марніє чорна парцеля
на споді ▒Том І¶▒
С т о р і н к а 1 .
д'горі праворуч присвята ▒Камрату в алюрах¶▒
С т о р і н к а 2 .
порожньо
С т о р і н к а 3 .
д'горі по центру ▒Янош Ґезо де ла Ріда¶▒
нижче ▒АЛЮРИ НАВМАННЯ¶▒
ще нижче ▒Том І¶▒
на споді ▒Станіславів¶ Видавництво "КЕНТАВРоТРИТОН"¶ 2006¶▒
С т о р і н к а 5 .
▒Передслово видавництва «КЕНТАВРоТРИТОН»¶¶ Поява рукопису даних текстів у редакції нашого видавництва мала доволі загадковий, якщо не містичний характер.¶ Все почалося з неадекватної поведінки Грега, здоровенного сенбернара шефа нашої редакції Івана Панасовича. Не довіряючи свого пса нікому, ба навіть (в першу чергу?) власній дружині, Іван Панасович завше возив його з собою – з дому на роботу, з роботи додому, і Грег поневолі звик до щоденних мандрівок, ставши загальним улюбленцем редакції та її цербером-охоронцем по сумісництву. Приблизно за тиждень до того, як до нас почали надходити перші сторінки рукопису, пес дивним чином в однин і той самий час зачинав скавчати до стелі, та робив це так жалісно, що й собі хотілося завити. Звісно, ні про яку продуктивну роботу в цей час не могло бути й мови. Через десять хвилин псячі серенади лунали на весь поверх, а рівно за півгодини (під час котрих знесилений господар марно прагнув втихомирити свого улюбленця) завивання доходили свого апогею, пес вскакував та зачинав, мов скажений, носитися навколо вікна, прагнучи мало не вистрибнути з нього. Аргументація таких дій Грега, як стало відомо на наступний день о тій же годині опісля виконання того ж самого собачого ритуалу, знаходилася по ту сторону шибки. То був сірувато-ліловий голуб з каштаново-сірими крилами, чорним дзьобом, бурячковими лапками та помаранчевими очима, на вигляд – самий звичайний міський голуб, хіба що трохи більший (хоча Василь Петрович, наш співробітник, в минулому – біолог, усім доводив, що то унікальний представник так званих мандрівних голубів, Ectopistes migratorius, вимерлого ще в 1899 році виду сімейства голубиних; в підтвердження Василь Петрович одного разу навіть приніс якесь запорошене музейне опудало цього самого Ectopistes migratorius). Нехай там як, але усіх без винятку вражав інший факт: до однієї з лапок голуба кожного разу був міцно прив’язаний невеличкий конверт з цупкого паперу, в якому містився складений тричі аркуш формату А4, списаний рівним каліграфічним почерком на невідомій нам мові (мовах?) Першого часу на ці в прямому змісті небесні послання ми не звертали особливої уваги, приймаючи за чийсь екстравагантний жарт, але їх періодичність та пунктуальність (впродовж половини року за появою голуба ми звіряли свої годинники), привернули увагу всього колективу, починаючи, безперечно, з сенбернара Грега та закінчуючи його власником і головним редактором нашого видавництва Іваном Панасовичем.¶ Інтрига брала верх, і після того, як аркушів зібралася ціла кипа, Іван Панасович, незважаючи на нагальні поточні справи, доручив нам розібратися щодо їх змісту.¶ Попереднє вивчення рукопису спеціалістами серед іншого виявило наступне: тексти написані на галісійській та уйгурській мовах▒
С т о р і н к а 6 .
▒(пізніше стали надходити тексти і на суржику цих мов). Серед рукописних аркушів час від часу надходили різноманітні фото та малюнки в якості, наскільки ми зрозуміли, ілюстрацій до творів.¶ На жаль, ми не змогли найти тлумача, котрий би знав досконало дві вищезгадані мови. Більше того, перекладач з уйгурської, наш казахстанський колега, українську знав на рівні університетського факультативу, тому його російські переклади ми залишили без змін, розуміючи небезпеку перекручення і без того трансформованої семантики ориґіналу. Ще одна частина творів приходила як галісійській, так і на уйгурській, що ставило нас в досить скрутне становище вибору між українським та російським перекладом. Ми скористалися нехитрою альтернативою і розмістили в збірці обидва переклади. Це, по-перше, надало змогу неупереджено порівняти зусилля наших тлумачів кожному зацікавленому, а по-друге, ми помітили, що кожен з перекладів дивним чином доточував інший, якісно збагачуючи його семантичний простір, а тому, на наш погляд, друк обидвох перекладів був єдиним прийнятним виходом. (До прикладу, порівняйте:¶¶ укр.¶ Я не поет і не прозаїк¶ Одвічне мовчання – стихія моя¶ Мовчазні навколо кам’яні дерева¶ Напружено стогне лише тятива¶ Разом зі струмками¶ розіллємось в небо¶ І зоряний спокій¶ зустрінем у сні¶ Помовчим за хмарою¶ Тихою парою¶ Зіллємося в сон-це-й...¶ тс-с-с... ¶ тихо... ¶ Засн趶 рос.¶ Я не поэт¶ И не прозаик¶ А просто так –¶ Мечта¶ заик)¶¶ Найбільш кризовою була ситуація навколо перекладу суржикової галісійсько-уйгурської частини. Наші шановні перекладачі, працюючи спочатку на протилежних кутках континенту, після напружених електронних кореспонденцій врешті решт взяли творчий урльоп та прилетіли до нас, де на протязі декількох тижнів▒
С т о р і н к а 7 .
▒вчиняли такі огненні дискусії, немов би велося не про сумнівний переклад сумнівних творів сумнівного автора, а, певно, про порятунок цивілізації. Що з того вийшло, кожен може оцінити самостійно. В конечному результаті суржик галісійсько-уйгурської метаморфозував у суржик україно-російської, подекуди засмаженим на зрозумілим кожному і без перекладу тюркськими виразами на три і більше літер (видно, наші шановні перекладачі трохи перенервували).¶ Навколо авторства рукопису також заплелася найсправжнісінька детективна історія. Як ви розумієте, відомості про самого автора у нас були вкрай обмежені. Єдина стрічка на весь рукопис латиною «Johan Geuzot de la Rida» говорила нам рівно стільки, скільки можна говорити, не інформуючи рівно ні про що. Наш молодий практикант зметикував зав’язати діалог з нашим автором-анонімом, для чого запропонував одсилати перестрічні епістолярії тим самим мандрованим голубом. Ми з ентузіазмом прийняли дану пропозицію й заходилися готовити перелік магістральних питань. Самих питань, зрозуміло, виникла ціла купа і до того ж найрізноманітнішого ґатунку (до прикладу, Василя Петровича цікавила методика дресирування мандрівних горлиць), але ми одібрали лише двійко найбільш слушних: хто криється за постаттю Яноша Ґезо де ла Ріда та чому саме наша редакція була обрана для подібного безпрецедентного "літературного тероризму". На жаль, сі питання залишаються одкритими й понині, але автор поспішив нас запевнити, що вже найближчого часу ми отримаємо ґрунтовну відповідь (відтак сподіваємося на їх розміщення у передслові майбутнього тому).¶ Серед різнобарвного матеріалу до ілюстрацій рукопису вельми цікавими з точки зору персони автора є два малюнки. Перший зображує юнака верхи ярого тарпана, другий – єдинорога в обіймах дівчини. За трактуванням самого автора, на одному з них він зафіксований в обіймах натхнення (але якому саме з них?! се автор не уточняв), на іншому – зі своїм ляпшим приятелем. Наша колега Валентина Федорівна, що саме займається гендерними дослідженнями, висунула версію, згідно котрої "Янош Ґезо де ла Ріда" – то направду витончена псевда Яни Гастонівни Ларідіни, відомої лише в елітарних тусовках (лише Валентині Федорівні та її приглухуватій тітці?) літераторки постмодерного дискурсу. Тоді коментар до світлин, за її словами, стає логічно-зрозумілим: на першій автор-жінка зображена в пошуках свого сокровенного натхнення, тому й уявляє себе цнотливим хлопчиськом верхи дикого мустангу (цікаво, що б на це одповів шановній Валентині Федорівні дідусь Фройд?), на іншій – вона ж зі своїм єдинорогим (як символом єдиновірності?.. сумнівно) чоловіком-козлом.¶ Ще один наш колега, Петро Гнатович, філософ-герменевтик, етнограф та соціолог, висунув одразу сто сорок шість версій (сто сорок сьому, в якій він досліджував культурологічну причетність▒
С т о р і н к а 8 .
▒постаті автора до архетипів племен мяо-яо та інших народностей групи банту, після довготривалих коливань була спростована самим же Петром Гнатовичем), при чому кожну з них він грамотно умотивовував в рамках концепцій В. Дільтея, Е. Гуссерля, М. Бердяєва, М. Бахтіна, К. Леві-Строса, Ж. Дерріди та інших відомих мислителів. За однією з версій наш автор поставав, цитую «…синтезом інтенцій євразійської культури-перводанности планетарній свідомості загалом і метагештальту зокрема (аташе Євразії в Ноосфері?)», «персоніфікацією екзистенціяльних традицій християнського маргіналізму» та «…хронотопом протиставлення ненаративного мистецтва самому ж собі в контексті тотального карнавалізму». Виявилося, що наш автор є послідовником культу Януса, давньоримського богу дверей, входу та виходу, насправді його рідна мова – чибчанська, так як він з роду шаманів мексиканських племен яномама (серед яких, до речі, є і християни), має безпосереднє відношення до популяризації фольклорних традицій пантеону китайських божеств Янь-Ван, Янь-Гун, Янь-Гуан, Янь-Ді та Яо-Ван, а також лісних та гірських духів Як Ши та ведійського правителя царства мертвих Ями.¶ Але гранично нас потрясли вельмишановні перекладачі. Вони також висунули свою версію, і вона була просто шаленою. Можливо, таким робом вплинула довга та кропітка робота над перекладами, але наші колеги досконало стверджували, що направду не існує ніякого Яноша Ґезо де ла Ріда. Точніше, то два брати (побратима?) – Янош та Ґезо; один, Янош, з містечка Леріда, що на північному сході Іспанії (між Сарагосою та Барселоною), другий, Ґезо, уродженець міста Ріддер (з 1941 р. – Леніногорськ) на Рудному Алтаї (Казахстан). Одразу ж опісля проголошення сього сумнівного концепту перед присутньою у повному складі редакційною колегією з тлумачами просто посеред кабінету Івана Панасовича сталася прикра пригода, описувати котру, певно, немає особливої потреби. За пів-години, коли дебелі санітари вже ладували причинних тлумачів ув свій казенний шарабан, вони все ще виголошували анархічні лозунги та погрожували сплюндрувати мало не всесвіт.¶ Як би там не було, але перший том творів Яноша Ґезо де ла Ріда побачив світ, і тепер слово за вами, високошановний читачу.¶ Надіємося, що кожен знайде алюр на свій смак.¶▒
С т о р і н к а 9 .
по центру ▒АЛЮРИ НАВМАННЯ¶▒
С т о р і н к а 10 .
▒Прелюдія¶¶ Спочатку не було Нічого. Коли Нічого з'явилося, виникло Щось як рух від того, що не було Нічим і Ним стало. Щось, на противагу Нічому, було Всім і Все було Ним. Так виникло Було і Є. Але Щось, хоча й було Всім, але, по суті, являло собою Нічого, тому і прагнуло до ще неозначуваного Чогось иншого. Чого?.. чогось такого, що мало би Бути, але ще не Було. Отже, Щось передбачало Бути Чомусь. Так виникло Буде, так Все зачало розгортатися з Нічого як неозначуваної сугестії в безконечність Небуття. Саме так виник Промінь, Зміст, Дао, як Шлях між Нічим та Небуттям. Промінь відображався у Всьому і породжував Континуум. На шляху до Небуття Промінь різнився на безконечність Свічад, котрі углиблювали границі Буття та водночас слугували провідниками по його мультивимірах.¶ Перше Свічадо бачить лише Промінь, як рух Нічого від Було до Є; Друге Свічадо бачить Площину Променів як рух Нічого до Чогось через Було і Є до Буде; Третє Свічадо відображало безконечність Площин Променів та утворювало Куб Чогось, яке Було в Нічому, Є в Щось та Буде в Чомусь; Четверте Свічадо бачить Куб Чогось і утворює Гіперкуб Руху НадЩось до НадЧогось; П’яте і Нульове Свічадо є Усім та Нічим Водночас.¶ Ноосфера - Четверте Свічадо, Людина - Третє, Фауна – Друге, Флора – Перше, Земля та Космос - Нульове та П'яте Свічадо, Альфа та Омега.¶▒
С т о р і н к а 11 .
▒1. Елемент趶 Людина прагне подолати дуалістичний рубіж земного та химерного, опинитися по той бік Добра і Зла, поєднати непоєднуване: Свідомість Буття, Несвідоме Соціуму та Лібідо Природи. Ці Три Величні Деміурги, немов Рак, Короп та Лебідь тягнуть одне одного і кожного з нас у мандри по світу Речей, занурення в бездни Небуття або ж до повернення до колиски Всесвіту, і скуток цього апофеозного протистояння буде майбутнім Жеребом Людства.¶ Насьогодні з легкістю руйнуються будь-які наративи і від надлишку інформативності інформативність кожного об’єкту постійно ставиться під загальний сумнів. Цінності як такі загалом розмиваються, поступаючись місцем своїм чисельним образам. Нас завше вчили все розділяти, щоб навчити тямити себе в світі Речей, але тепер настав час осягнути Його як частку Себе. Людина минулого внаслідок поперемінної нівеляції крайностей Буття розгадала єдино те, що істину про Світ можна лише згадати, обійняти на єдиному подиху, злитися з нею в одну Світомить.¶ Світ народжується. Плюндрується. І воскресає. Це сама Людина прокидається після тисячолітнього оціпеніння в тенетах перебутого змісту. Буденність ревнує, вона не хоче одпускати своє дитя, але Її любов усе хворобливіше обпікає Людину матерією своїх Речей. Так, у цих лавинах розпеченої енергомаси людство набуває все, але Все од цього стає все більш самотнім та окованим людським розумом. Що чекає нас, коли цей вогонь займе все навколо, зсередини та ззовні?¶ Мета людства – постати єдино цілісною Подобою, Величним Деміургом, не просто альтернативою чи компромісом, але переможцем, котрий здатен витягти людство в новий (давно забутий?) сповнений ясністю вимір, побудувати цнотливий перпендикуляр буття для прийдешніх поколінь. Ось істинно Жереб людства, його Кінь, Громак, Скакун, Огир, Тарпан, Мустанг, Єдиноріг, Кентавр. Знайти його не важко, бо він клекоче та рветься на свободу в кожному з нас. Скеруйте Власним Жеребом - і він виведе вас на одкритий шлях.¶ Так, Скакун народжується сліпим та немічним, але кожен з нас може надати свій континуум для форсування його прозріння. Можливо, на початку його алюри будуть походити на ходу божевільного, екзотичні танці або ж дитячі пустощі. Але з часом оці відверто карнавальні експерименти з континуумом ознаменують вашу зрілість та готовність відкрити себе Всесвіту. І вам буде що сказати буттю і вже нічого боятись небуття, яке ви переможете при житті.¶ Наш Жереб – пройти ці випробування, і нехай наші праотці благословлять нас у сей епохальний путь, нехай вдячні пращури згадають зоряну мить нашого одкровення.¶¶ Амінь.¶▒
