З цими А, Е, Є, И, І, Ї. О, У, Ю, Я у школі одна біда. Штатним учителем музики і співів працює А. Решта голосних літер абетки ― вчителями інших дисциплін. Але їм завжди хочеться , ну, хоч трішечки провести музичний урок. Мовляв, ми ― теж голосні. Вони дражнять А, звертаючи увагу на одноманітність звуків під час розспівування. Кажуть, що ж це за вчителька, коли повторює лише а-а-а-а… Тож виходить не до, ре, мі, фа, соль, ля, сі, а да, ра, ма, фа, саль, ла, са.
Керівництво школи не витримало таких суперечок між колегами і дозволило на один з уроків прийти усім голосним та провести урок співів разом з А.
― Де-е-е, ре-е-е, ме-е-е, фе-е-е, се-е-ль, ле-е-е, се-е-е, ― проспівала Е, подаючи приклад класу.
Учениці-літери тільки роти пороззявляли. Вони вже звикли до да, ра, ма, фа, саль, ла, са. А тут щелепи якось треба по-іншому розтуляти, губи розширювати, щоб е-е-е виходило. Ну, що це таке?..
― Я знаю як правильно розспівування влаштувати! ― бадьоро сказала Є. Наслідуйте мій приклад: ― Дь-е-е, рь-е-е, мь-е-е…
― З тобою все ясно, ― зауважила И. ― З’їла М’який знак і співаєш тут, безсовісна. Зі мною співати-розспівуватися найкраще. Слухайте, як у мене переконливо звучить: ди-и-и, ри-и-и, ми-и-и, фи-и-и, си-и-ль, ли-и-и, си-и-и.
Інші літери знову засміялися гомеричним реготом.
― Ти! Ииушка! Хто тебе проспівував би, якби я не ставала поруч з тобою!―заявила літера Д. ― Хто дізнався би яку ти ноту береш.
― Та й без мене ти ― ніхто, ― долучилась до розмови Р.
― Її і так ніхто не проспівує. То вона сама ж вигадала ― оте ди-и, ри-и, ми-и., ― разом зауважили М, Ф, С, Л. Кожна з нас творитиме звук лише з відповідною голосною.
― Воно то так ― та не так… ― загадково мовила Е. ― Чому мене приставили тільки до Р і я рикаю, мов тигр: ре-е… ре-е… У той же час І яка хитра: стоїть собі як біля М, так і біля С.
― А у неї характер товариський, ― подала думку якась літера.
― Так, годі лаятися! ― гримнув директор школи. ― Сьогоднішнє розспівуання показало, що на уроці повинні бути присутніми усі наявні голосні ― щоб учні не акали, не икали, не екали, а гармонійно проспівували у потрібних нотах усю гаму наших голосних, а вони заслуговують на те! Ось тоді ― у злагоді й гармонії ― ви досягнете нечуваних успіхів.
― А як бути з Л та М’яким знаком? ― запитала С. ― Біля мене стоїть О. Ну, й досить! А то співають соль. Навіщо тут ль? Ль… ль… ― це мене ображає. Я хочу, щоб співали не соль, а со.
― Ти повинна пишатися таким почесним додатком, ― відповів керівник школи.― А, втім, хто хоче, може ль запросити до себе.
