Старий дід разом з хлопчиком, років шести, гуляли поміж атракціонів під відкритим
небом. В їхнє маленьке містечко щороку приїзджав цирк з різноманітними розвагами.
Цього разу це були величезні швидкісні гірки, “чортове колесо”, каруселі та багато чого
іншого. Через це у малого запалювались очі, а щелепа волочилась по землі від захоплен
ня.
Трохи осторонь від галасу загального задоволення стояла невеличка крамничка.
На вивісці великими літерами було написано: “ Чарівні речі та ворожіння”. Малий потяг
нув діда до, як йому здалось, “магічної будівлі”.
- Куди ти йдеш, Маріс? – запитав старий.
- Подивись діду чарівна крамниця!!!!- радісно вигукнув онук.
Дід без жодної краплини ентузіазму почвалав за малим хлопчиком. Підійшовши ближче
обоє побачили яскраве мерехтіння різнокольорової вивіски. На величезних дубових
дверях, що сягали даху крамнички, було охайно вирізано: “ Заходьте, любі друзі!”.
Старий відчинив тяжкі скрипучі двері і разом з онуком пройшов в середину. Скрізь на підлозі лежала м’яка ковдра, на полицях стояли численні сувеніри, що доповнювали
інтер’єр кімнати: чарівні шари, четки, амулети, різні книжки з магічних наук невідомих
широкій публіці авторів. Посередені стояв стіл накритий темною скатеркою, і два стільці
поряд. Кімнату освітлювала велика кришталева люстра. Крім старого з онуком в примі
щенні жодної людини. Вони ще декілька хвилин розглядали кімнату доки з іншої не пролунав голос:
- Зачекайте, мої вельмишановні гості, я зараз вийду!
За мить в кімнаті з’явилась молода гарна жінка в довгій кольоровій спідниці та яскравій сорочці. ЇЇ неймовірно гарне чорне волосся було заплетене на зразок того, як це давно робили грецькі жінки.
- Я бачу, тобі тут сподобалось?! – відразу звернулась вона до хлопця.
- Так дуже – відповів Маріс чаклунці.
Жінка нахилилась до хлопчика і подивилась тому в його зелені очі. Вона помітила
великий сум і тугу, безвихідь і відчай, щире серце і добро. Жінка підвелась, кинула
оком по кімнаті і попрямувала у правий куток, де лежали колоди карт. Чаклунка взяла щось руки і повернулась до своїх гостей.
- Це тобі – сказала жінка, простягаючи хлопцеві пачку золотого кольору.
- Що це? – запитав Маріс.
- Це дванадцять чарівних карткок, що виконують загадані бажання – пояснила чаклунка.
- Виконує всі бажання? – знов виплюнув запитанням хлопець.
- В добрих руках лише добрі, а в злих... хм, злі їх давно вже не тримали. Тільки
знай: щоб бажання здійснилось інша людина має забажати те саме, незнаючи про твоє. Зрозумів?
- Так!!! – ствердно відповів малий.
Дід тим часом діставав свого старого дірявого гаманця, в якому майоріла єдина зімнята
купюра. Він протягнув гроші до жінки. Чаклунка зробила крок назад:
- Хай малий покуштує солодкої вати та морозива-ріжок – відповіла господиня чарівної кімнати, відмовляючись брати винагороду за цей подарунок малому хлопцеві.
- Спасибі, вам велике!!! – подякував старий.
- Тримайтесь!!!- відповіла жінка і зникла в іншій кімнаті.
Виходячи з крамниці, Маріс озирнувся і побачив на дверях, так само, охайно вирізаний напис: “ Хай щастить!”.
Цього вечора хлопець катався на каруселі, їв смачну солодку вату та морозиво і бачив
неймовірно яскравий фейєрверк.
Маріс лежав у своєму маленькому ліжку. Поряд з ним, у кімнаті, на дивані спала його хвора бабця, а дід хропів у старезному кріслі біля читального столика.
Хлопчик тримав свої чарівні картки під подушкою. Вони гріли його душу і принаймі
сьгодні, хоч на мить, він був щасливим.
Ранок почався, як завжди з чашки чаю та маленького кусочка хліба з вареним яйцем.
Маріс мешкав з бабусею та дідусем у маленькій однокімнатній квартирці на краю міста.
Батьків хлопець ніколи не бачив. Дід розповідав, що вони загинули під час польоту в кос
мос. Малому подобалось відчувати себе дитиною астронавтів, а не якихось обдовбаних
наркоманів.
Єдиним другом серед однолітків малий мав самого себе, єдиною іграшкою мав синього
зайця, з одним оком та відірваним вухом, єдиним взуттям були розтоптані туфлі, єдиним одягом – штани, сорочка, піджак та коротеньке пальто в чорно-білу клітинку. І ось тепер в нього були магічні картки подаровані красунею-чаклункою.
Він змінить світ, змінить своє життя, лише забажавши. Своїми маленькими руцями, хло
пець вийняв усі дванадцять карток з золотистої пачки. Кожна була не схожа на іншу.
На них були зображені лицарі й принцеси, відьмаки й чаклунки, дракони, ельфи, гноми й величні замки. Малюнки рухались: мужні воїни вимахували мечами, ельфи пускали стріли, красуні чекали своїх обранців, вишиваючи голкою родові герби, маги випромінювали світло, дракони пускали вогонь, гноми витісували кам’яні скульптури і лише твердині стояли незрушно. Малий зачаровано дивився на картки. Потім поклав їх до пачки та вибіг на вулицю. Він нісся щодуху, ноги підносили його до небес, серце хотіло вирватись з грудей і бігти поруч.
У Маріса було улюблене місце за містом, високо на горі під кроною багатовікового
дуба. Зараз він ковтав повітря, обпершись на стовбур дерева. Хлопчик сів на холодну осінню землю, витягуючи одну за одною картки і загадуючи бажання. Маріс підкидував
чарівні папірці вгору, а ті розчинялись у повітрі, осипаючись на землю золотим дощем.
Коли хлопчик закінчив з бажаннями і підвівся на ноги навкруги цвіли неймовірні квіти, світило сонце,співали пташки, було спекотно. Маріс повільно прямував назад додому. Він дивився на радість і щастя випадкових перехожих, на палкі поцілунки молодих закоханих людей, посмішки дітей.
Малий йшов і ловив рукою теплий літній дощ, усміхався до веселки, больбався босими
ногами у калюзі.
Маріс відчинив двері будинку. Кімната яскраво світилась різними кольорами і вбира
ла в себе запах бабусиного пирога. Хлопець зайшов до кухні і не повірив своїм очам: за
плитою стояла усміхнена бабуся, батько й мати сиділи за столом у скафандрах, розпові даючи дідові про космічні горизонти.
“Вставай Марісе!!!Ходи їсти хлопчику!” – гукав онука дід. Хлопчик прокинувся у холодному ліжку в темній кімнаті. Його бабуся лежала поряд. Маріса чекав чай і маленький кусок хліба з вареним яйцем. Всі чари розчинились з настанням ранку,а кар тки принишкли під подушкою.
