Сашка і Шишка йшли у високій траві - Сашку, малорослого білявого хлопчиська, майже не було видно поміж купинами, Шишка виднівся добре, високий, смаглявий, чорнявий. Він йшов босяка і поміж пальцями ніг у нього стрибали юні жабенята, булькотіла вода, що просочувалась з-під трави, а іноді, коли вони йшли через болотистий видолинок, крізь його пальці бульбашилась рідка багнюка. Сашка босяка не ходив, для цього він мав гарні нові гумаки. Шишка насміхався:
- У нашого білявого дівчатка червоненькі чобітки... Ти ж моя дівочко...
Сашка дувся, але гумаки носив. Він був міським хлопчиком і боявся - і жабенят, і багнюки, і води. А найдужче боявся зміїв, якими його Шишка налякав.
- Ти ж моя солоденька білолиця Сашуля, хіба не знаєш, що змії вилазять грітися зі своїх нірок на перше сонце після зливи...
Сашка не знав.
Шишка був лідером, Сашка - мовчазним захопленим послідовником. Він, міський хлопчик, ніжний і маленький, не міг надивуватися, як так сталося, що такий високий, сильний і розумний Шишка з ним дружить, це його розчулювало і надихало на подвиги. Як наприклад ось цей.
- То що, ми таки полетимо? - питався Шишка. - А не боїшся? Не будеш плакати і канючити?
- Не буду, - впевнено казав Сашка, хоча йому вже й негайно хотілося поканючити. Тільки він тримався. Зрештою, Сашці не було чого втрачати. Це літо у бабусі - а далі - провалля...
Що буде далі? Кілька місяців тому його батьки розлучилися, бо батько покохав іншу. Сашка не дуже добре собі уявляв, як таке може трапитись, щоб його маму, найвродливішу людину на землі, хтось розлюбив, але трапилось... Спершу всі вони були дуже щасливими разом. Татко возив Сашку "на косі", мама готувала вечерю, здавалося - нема ніде кращого місця, як в них вдома, коли батьки поверталися з роботи, а Сашка із дитсадка. Сашка дитсадка не любив. Він плакав, коли його туди вели, падав ницьма у калюжу, йому здавалося - краще померти аніж йти в дитсадок. Там його завжди хтось бив, бо Сашка був меншим за інших дітей, а отже не міг дати здачі. Потім він пішов на хитрощі й почав обпісюватися, і не лише під час обіднього сну, а постійно - ходив собі й обпісювався, після чого отримав прізвисько "Сцикун", але бити його перестали, і взагалі перестали наближатися, тож він сидів у кутку кімнати поруч із заплаканою нянею, яка намагалася йому втовкмачити, що для такої справи є туалет, або вже, якщо дуже хоче - то горщик, але аж ніяк не штанці. Няні було дуже важко працювати з такою дитиною, бо мама Сашки їй казала:
- Я вам за що гроші плачу? Ви за що отримуєте зарплату? Моя дитина має йти мокра на морозі додому? Вдома чомусь із ним такого не трапляється, навіть вночі.
Тож няня плакала поруч із Сашкою, а Сашка думав - яка вона все ж таки гарна, ця няня, чорнява, із темно-синіми повіками, сірими очима, коричневими щоками та рожевими губами. Оце краса... І йому ставало трохи шкода маму, яка чомусь не малювала собі синіх повік, коричневих щік і рожевих губ.
А потім Сашка пішов до школи й перестав впісюватися - в школі він виявився розумником. Всі хотіли з ним сидіти - щоб списувати контрольні, а він вибрав собі за товаришку по парті Юлю, дівчинку дивовижної вроди яка займалася балетом, поза очі він називав її своєю нареченою, а його тато хвалився поміж друзями:
- Сашка лише в третьому класі, а вже дівчину має. Моя порода.
І ось цьогоріч прийшов кінець всьому. Юлі взимку хтось розповів про його "підмочену" репутацію й вона негайно пересіла до іншого хлопчика, який погано вчився, однак чудово бігав, мав п'ятірку з фізкультури й був вдвічі вищим за Сашку.
Сашка плакав. Він спершу хотів було покинути школу й віддатися розвагам, і кілька днів просидів за новою комп'ютерною грою, але батьки йому цього не дозволили. Він плакав, кричав, що вони його свободу обмежують, що їм начхати на його думку, що дитина має право на власний вибір, але діватись ніде - довелося повертатися до школи. Тоді Сашка знову пішов на хитрощі - під час перерв їв сніг, їв і їв, аж доки не отримав запалення. Батьки ще були разом, і він хворів буквально в їхніх обіймах. Це була найсолодша хвороба в його житті. Цілісінький день ніжитися біля мами, а вечорами поринати у пахощі татусевої сорочки, міряти його годинник і носитися на його руках. Що може бути кращим для дитини? Він навіть зміг пережити розставання з Юлею, і повернувшись до школи, сів поруч із не надто гарною, однак розумною дівчинкою в окулярах, яку звали Тамарка. Здавалось би життя налагоджується - і тут, раптом...
Тато того вечора прийшов життєрадісний, випивший і рішучий. Вони закрилися з мамою у кімнаті, а Сашка на кухні робив уроки. І раптом полетіли таткові речі на коридор, полетіли таткові тапки, і татковий годинник, і Сашка вибіг подивитися що сталося. Мама плакала, а татко кричав, що він не винен, що любить іншу, що мама погана, а він хороший, ну і все таке... Мама кричала, що все навпаки, поганий якраз татко, а вона хороша, і тоді татко пішов не озираючись, а мама закрилася у ванні й Сашка голосно ревів біля відчинених вхідних дверей, а всім було на нього начхати. Сашка раптом зрозумів, що всім у цьому світі до нього байдуже. Татко тільки прикидався, що любить. Бо якби любив, то любив би Сашку і його маму, а не пішов би від них. Хіба можна любити Сашку і не любити його мами? Такого не буває, бо вони з мамою за одне.
Після того випадку Сашка знову почав пісяти в штани. Коли він став у першому півріччі круглим відмінником, його татка на батьківських зборах похвалили. Тепер Сашка хотів, щоб таткові стало соромно. Тож він почав пісяти в штани, і то так затято, що Тамарка від нього відсіла, а вчителька порадила мамі відвести сина до лікарів. Лікарі нічого не могли визначити - жодних фізіологічних чи психологічних відхилень у Сашки не було. А в штани пісяв, та й годі. Татко, прийшовши якось їх навідати, в усьому звинуватив маму і сказав, що такого виродка тільки вона могла народити. А мама сказала, що така ненормальна дитина вся в батька. А Сашка ревів під дверима й думав, що жодній людині на цій планеті він не потрібен.
Тож тепер, коли мама його відвезла до бабусі на канікули, доки не вирішать, з ким він буде жити - з мамою чи татком, Сашка не мав що втрачати. Він готовий був летіти.
Шишка хотів летіти, бо апарат був його творінням. Він хотів стати винахідником. На відміну від Сашки, Шишка вчився так собі, бо його цікавило щоразу щось таке, що доводило вчительку до відчаю. Наприклад, коли вони вчили таблицю додавання, вчителька прохопилася, що згідно з однією з теорій два плюс два дорівнює п'ять. А Шишці тільки внеси у вуха. Він так до цього вчепився, так собі затвердив, що все додавав і множив правильно, але тільки треба було додати двійку до двійки, як він писав - п'ять.
- Ну чому п'ять? - питалася вчителька.
- Є така теорія, - серйозно відповідав Шишка.
- Та яка там теорія, якщо ти не можеш цього довести, - сердилася вчителька.
- Але теорія є.
Ніде діватися - вчителька змушена була взяти і пояснити Шишці, яким чином два плюс два - це п'ять, і в чому полягає помилка. Вона гадала, що хоч так зможе вибити дитині з голови дурниці. Але де там. На контрольній, останній контрольній з математики у молодших класах, Шишка візьми та й напиши - два плюс два - п'ять. Вчителька вже й не знала, плакати їй, чи сміятися. Дитина чудово знала математику, а такого простого втовкмачити йому не можна було.
Ще гіршими були справи на історії. Хтозна чому Шишка вбив собі в голову, що вивчати слід не тільки те, що було в минулому, а й те, що в майбутньому, і він постійно запитував - а коли вже ми перейдемо до вивчення майбутнього?
- Чому ти думаєш, що майбутнє можна вивчати так само, як і минуле? - запитала якось вчителька.
- Є минулий час, є теперішній і є майбутній. Це все часи. Якщо, наприклад, є три яблука. Одне ми з'їли, інше їмо вже, а наступне їстимемо згодом. Ми ж можемо сказати, який воно матиме смак. То чому ж ми не можемо сказати, що буде в майбутньому?
- Бо ми не знаємо, що буде в майбутньому.
- Але ж ми знаємо, яка буде завтра погода?
Вчителька лише руками розводила - як тут пояснити...
Шишка жив з дідом, вовком, свинею і курми. Дід вирощував собі під вікнами тютюн, а Шишка вирощував дерево миру і квітку лісника. Сашка, побачивши квітку лісника, здивовано вигукнув:
- Та це ж будяк!
- Чи я тобі дурень, щоб будяки під вікнами садити? Ні, просто схоже на будяк. Мені довелося пройти багато кілометрів вздовж лісу, щоб знайти квітку лісника, коли вона виросте, ти побачиш, що пух, який зірветься з неї, полетить прямісінько до лісника. От побачиш.
Дерево миру більше скидалося на грушку, але Сашка промовчав, бо може воно так і є. Шишка краще знає. Він побудував апарат, який дасть змогу мандрувати у часі. Це апарат умовно назвали "Калоші дяді Петі", бо гумові прокладки, які виготовив Шишка, щоб струм не вдарив людині у вуха, були з калош дяді Петі. Загалом, дядя Петя брав дуже активну участь у побудові апарату. Це був місцевий пияк, але дітей він любив, з ними дружив і брав участь в усіх дитячих витівках. Наприклад, він дав карбюратор зі свого мотоциклу, і навіть пляшку пального, щоб хлопці мали на чому летіти, і навіть приволік невеличкий мотор від старої січкарні. Сашку турбувало одне - як вони вдвох на одному єдиному апараті зможуть полетіти в різних напрямках. Бо Шишка вперся рогом - хочу в майбутнє, а Сашку майбутнє нітрохи не цікавило, він хотів у минуле, коли мама і тато були разом і його любили.
- А моя мама ще не народилася, вона народиться у майбутньому, - сказав Шишка.
- Але такого не буває. Тебе не могла народити ненароджена жінка, - пояснював Сашка.
Йому бабуся розповідала, що маму Шишка мав гулящу. Вона його маленького покинула на діда, а сама повіялася світом, і навіть якийсь час регулярно з’являлася на телебаченні із піснею про любов. Тільки до Шишки не з’являлася – видно любов була не до нього. Сашка Шишці про це не сказав – боявся образити.
- Якби моя мама вже народилася, то вона була б зі мною увесь час, не інакше.
- Мабуть, - припустив Сашка і подивився зі співчуттям на друга. Бо що буде робити Шишка, якщо прилетить в майбутнє, а мами там все одно нема.
- Все буде відбуватися в тебе в голові. От уяви, є три яблука. Одне ти вже з'їв, друге їси, а третє з'їси через півгодини. Але коли ти з'їси третє яблуко, ти хіба якось змінишся? Чи підеш кудись, чи полетиш в космос? Ні, ти просто з'їси ще одне яблуко. То ось, я наче знатиму яке на смак те третє яблуко, яке ще треба з'їсти, а ти наче не знатимеш, яке на смак перше яблуко. І все.
Прикладу з яблуками Сашка не розумів, але готовим був до всього, аби тільки знову стати щасливим у своїй сім'ї. Тож кивнув головою на знак згоди. Йому трохи буркотіло в животі від хвилювання, хотілося негайно обпісятися, але він подумав, що Шишка може вирішити летіти без Сашки, тож треба стримувати емоції.
Вони наближалися до апарату. Він ховався за широким кущем терену, у який зносили всі своє сміття - старі відра, банки, лахи і взуття. Колись вони з Шишкою у цьому кущі шукали запчастини до попереднього Шишчиного винаходу - машини для створення молока з трави. Шишка гадав, що зможе винайти апарат, який краще за корову перероблятиме траву на молоко, і тоді не доведеться пасти двічі на місяць стадо корів, як це доводилося раніше. Апарат справді давав молоко, але воно було зелене. Сашка намагався переконати Шишку, що то не молоко, а сік трави, але Шишка відповів, що молоко - це і є сік трави, який перепустили через корову.
Тепер вони полетять. Серце у Сашки билося, як навіжене. Він боявся навіть зазирнути всередину куща. По-перше, його лакала гусінь, яка того року вродила так щедро, що повзала навіть по стінах бабусиної хати і Сашка щоразу кричав не своїм голосом :
- Гусінь!!!
А бабуся бігла його рятувати. Вона чомусь гусіні не боялась і пальцями вкидала у піч, а Сашка потім не дозволяв бабусі гладити себе по голові тими пальцями, які тримали гусінь.
А по-друге, він боявся летіти. А якщо раптом щось станеться, і він не долетить, опиниться в час розставання батьків, саме в той момент, коли виявляється, що він для них нічого не значить, а лише заважає "пожити для себе", як казав тато мамі - він хоче "пожити для себе"? Або перелетить і опиниться там, де ще не народився, і ні мама, ні тато не знатимуть, що то за хлопчик до них причепився? А потім в них народиться інша дитина, яка буде неСашкою. А може буде два Сашки, і тоді це взагалі перетвориться на жахіття. Коротше, сповнений сумнівів Сашка опинився перед чудернацьким приладом із двома сидіннями - одне від ровера, інше - старе крісло без лапок. Прилад складався із якогось старого залізяччя, приєднаного до великої штуковини, яка виявляється була мотором, за допомогою дротиків. Запускайте book of ra демо с bookofra.com.ua и получайте бесплатный опыт. Демо версия абсолютно идентична денежной. Бесплатная версия поможет разобраться в функционале и тогда можно смело переходить к подбору онлайн казино. Начинайте получать свой опыт уже сейчас, но не спешите с депозитами. Игровой автомат Бук оф Ра порадует вас простыми выигрышами.
- Ти маєш сісти у це крісло і зосередитися на тому часі, у який ти хочеш потрапити. А я сяду на ось це сидіння й зроблю те саме. Потім ми одягнемо навушники, - він показав на з'єднані дротом консервні банки, дірки яких були заклеєні гумовими прокладками, - і я натисну на цей важіль, - вказав на важіль, який мабуть запускав мотор. - Далі ми відчуємо легенький поштовх, можливо навіть знепритомніємо, а коли відкриємо очі, то опинемось там, де мріємо. Зрозумів?
Сашка зрозумів. Він сів у крісло, а Шишка - на сидіння ровера, вони обоє на якийсь час заплющилися, потім одягли навушники і, перш ніж Шишка натиснув на важіль, щоб завести мотор, Сашка відчув, як по його ногах, прямісінько у червоні гумові чоботи, тече гаряча рідина. Вперше в житті він впісявся по-справжньому.
Коли Сашка відкрив очі, він відчув солодку знемогу щастя. Він лежав у якомусь ліжку, а поруч з ним лежала мама, щільно до нього притулившись, так щільно, що він відчував її подих на своїй щоці й думав - ніщо так гарно не пахне в цьому світі, як мама. А поруч з ліжком у кріслі дрімав тато. Він тримав рукою мамину ногу у чорній шкарпетці, й Сашка тихесенько покликав:
- Ей, татусю... Татусю!
Тато прокинувся, і мама теж, мама рапто кинулася на Сашку із поцілунками - не люблю лизатися, подумав було Сашка, але потім вирішив - хай краще так, аніж сидіти під дверима ванної. Тато обійняв їх обох.
- Як же ти нас налякав, як налякав. Ми думали - що все, кінець тобі, малий.
- Дуже налякав, - підтвердила мама.
- Це ж треба додуматися до такого - під'єднатися до мотора.
- Хто з вас до такого додумався?
"Який цей Шишка все ж таки розумний, - подумав захоплено Сашка, - я опинився у минулому".
А Шишка... Шишка не прокидався ще рік. Дід не мав грошей, щоб лікувати внука довго. Він, щоправда, продав корову і свиню, але грошей таки не вистачало. Однак він був певен, що внук прокинеться, бо будяк, який ріс під вікном, дійсно виявився квіткою лісника. Влітку він зацвів гарним фіолетовим квітом, і саме тоді до діда прийшов лісник, щоб продати дров. Побачив квітку і зірвав до букету. А грушка, яка росла під вікном, дійсно виявилась деревом миру. Бо сусідка, яка все життя сварилась із дідом через курей - вона чомусь вирішила, що він її курям лапи попідбивав, дуже хотіла собі в саду посадити абрикос. А дід тієї осені на стебло дикої грушки нащепив чудовий солодкий абрикос, і навесні він прийнявся, навіть почав цвісти. Сусідка, побачивши абрикосовий цвіт, попросила собі саджанець, і дід віддав - навіщо йому молоді дерева, якщо він старий. Відтоді між ними запанував мир і сусідка приносила дідові молоко. І навіть собака виявився справді вовком, бо один знавець природничих наук, який приїздив у їхнє село у відпустку, якось обдивляючись собацюру зі всіх боків, сказав дідові:
- А ви знаєте, що ваша собака - напіввовк. Подивіться на його довжелезний хвіст, закручений на кінчику, і на лапи... Дійсно вовк. Мабуть якась сільська сучка з вовком загуляла.
Тому коли Шишка прокинувся, були здивовані усі окрім діда. Дідові подзвонили, тобто навіть не дідові, бо дід не мав телефону, а сусідці. І вона прибігла до діда з криками:
- Ваш Шишка прокинувся.
- Mій Шишка, - дід витер сльози, що накотилися на його вибілілі від катаракти очі й зібрався їхати до районної лікарні за онуком. Він думав - Шишка знає, що робить, знає. Дід одягнув нову маринарку в смужку, чисту синю сорочку й штани від того костюма, який беріг собі на смерть. Щоб Шишці не було стидно, що дід неохайний. І поїхав.
Коли Шишка прилетів у майбутнє, в першу чергу запитав, чи народилася його мама. Медсестри його мами не знали. Знали тільки діда. Шишка запитав, який зараз рік і місяць і розчаровано впав на подушку – не далеко він залетів, виявляється. Ну нічого, подумав, видужає і змайструє ще одну машину часу, і полетить далеко-далеко. Візьме із собою діда та вовка і полетить.
