Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46998
Рецензій: 91408

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Сновида. Частина друга - Пульс. 2

© Ольга Мігель, 28-07-2015
Після того, як Юра вирушив на Схід, на душі в Роксани було невимовно тяжко. Коли ж служити забрали і Толика, стало зовсім кепсько. Здавалось, без її друзів це місто безнадійно спорожніло. Тож єдине, що їй залишалося, це приходити ввечері додому та гортати альбомчики зі старими фотографіями. З тими самими фотографіями, які Толик радив їй закинути куди подалі, а то й зовсім знищити. Та попри щиру пораду друга, Роксана прийняла інше рішення.
Коли Толик був поряд, його компанія трохи відволікала її, і вона діставала ці альбомчики з шухляди значно рідше. Але зараз біля неї не лишилось нікого крім Міни, яка лагідно муркотіла під боком. Тож фотографії стали єдиним, що утримувало її від нав’язливого бажання потонути в новинних сайтах.
Жінка відклала альбомчики тільки тоді, коли зрозуміла, що знову переборщила і зараз розридається. Заламуючи пальці, Роксана сховала фотографії та поспішила вибігти із задушливої квартири в прохолодну літню ніч. Але щойно вона відчинила двері, як побачила на порозі Ліду, що саме піднесла руку до кнопки її дзвінка!
– О, як ти вчасно, я саме до тебе! Прикинь, виявляється та квочка Зінка знову беременна! – тупо зареготіла Ліда, завалившись в передпокій. – Вже третій вилупок, третій! І вагітність запланована!
– В однокімнатці? – здивовано вигукнула Роксана, незграбно відводячи погляд.
– Так, і народжувати збирається в якійсь приватній клініці, щоб точно вагітність пройшла добренько, а її личинка вилізла здоровенькою і все таке. Здається, кредит заради цього хоче брати! Більш того, заявила, що їй все одно мало і вона потім ще народить, бо діти це ж таке щастя!
– Не надто розумно за тих умов, в яких вони живуть…
– Та пофіг на ті умови! – продовжувала гиготіти Ліда, спираючись спиною на стіну. – Сам факт – народжувати! Це якою треба бути ідіоткою, щоб взагалі народжувати! Діти – це бридота, абсолютна бридота, і хрест на всьому житті! Та я краще свою матку виріжу і собакам згодую, ніж вирощу в ній хоч одного такого паразита!..
– Слухай, які в тебе проблеми?! – вибухнула Роксана.
– Чого? – оторопіла Ліда, не припиняючи посміхатись немов п’яна.
– Питаю, які в тебе проблеми? – напружено просичала жінка. – Бо ця твоя дитинофобія геть не нормальна.
– Ти тупа овуляшка, чи що? – скривилася білявка.
– Це ти пришелепувата істеричка, – прогарчала Роксана. – Я цілком можу зрозуміти жінок, які от просто не хочуть мати дітей. І вони собі спокійно з цим живуть, не лізучи в чужі городи. Але ти… в тебе трохи інший діагноз. Ти не просто не хочеш дітей сама, а кричиш про це на кожному кроці – так, ніби дізналася істину від самого господа бога і тепер, наче Мойсей, маєш донести її до всіх та кожного. Причому не просто проповідувати, а супроводжувати кожну свою проповідь відром лайна, яке ти розбризкуєш в усі боки. А це вже не нормально, прогресивна ти наша. То справжнісінький психічний розлад. Тебе мама не любила? Тато бив? Колишній змусив піти на аборт? Чи просто колись завагітніти не вийшло і чоловік через це покинув?
– Рота закрила!!! – загорлала Ліда та істерично замахнулась на Роксану, але та спритно вхопила її зап’ястя сталевою хваткою. – А я думала, що ти нормальна! – прошипіла Ліда і, ривком звільнивши руки, вийшла з квартири. Гуркіт від її дверей Роксана почула вже після того, як зачинила власні.
Кілька хвилин жінка простояла із заплющеними очима, підпираючи спиною двері. А потім стисла кулаки та вийшла з квартири, пірнувши вниз сходами. За лічені секунди вона вирвалася з під’їзду та вдихнула свіже повітря. Чорне волосся, темна кофтина та джинси безслідно розчинялись в нічній темряві, тож жінка ставала майже непомітною. Просто тінь, що нишпорить вулицями селища, прослизаючи між багатоповерхівками, в яких одне за одним згасали очі вікон. Чомусь саме цієї ночі вуличні ліхтарі майже ніде не світили, тому з’явися серед цих мертвих вулиць хоч один випадковий перехожий, то він би її навіть не помітив.
За той час, що Роксана гуляла нічними вуличками, вона дослідила майже все селище. Навіть пройшлася повз величезний, покинутий, зруйнований завод, який і був першопричиною того, що цей прив’язаний до міста населений пункт взагалі збудували. Завдяки прогулянці в голові трохи прояснилося і жінка вирішила, що пора йти додому.
На той час уже всі спали. Скільки Роксана не придивлялась, а не побачила жодного вікна, в якому б горіло світло. Небо ж було затягнуте цупкими хмарами, які не пропускали місячного сяйва. Відповідно, темно стало майже скрізь, і особливо в дворах, куди майже не долітало світло від рідкісних увімкнених вуличних ліхтарів. Але запустивши руку в кишеню кофтини, Роксана, все ж, зітхнула з полегшенням, коли намацала там ліхтарик.
Його світло було зовсім слабеньким, але цього вистачало, щоб дійти до під’їзду, не переламавши ноги. Тож прискоривши крок, жінка поспішила до свого будинку – чомусь саме зараз їй стало дуже холодно. Здавалось, ніби цей холод скрізь – у скрипі гравію під підошвами чобіт, у шелесті листя, навіть у самій темряві цієї ночі. І понад усе Роксані захотілось повернутися в свою квартиру, до теплого ліжка, де до неї пригорнеться м’якенька Міна…
Серце зробило один удар небаченої сили, а потім завмерло, коли слабеньке біле світло ліхтарика вихопило з темряви широку спину, вдягнену в чорний шкіряний плащ. Важкі чоботи, синій кашкет, руки в кишенях. Цей чоловік повільно йшов доріжкою під будинком. Його хода була такою ж важкою, і підошви так само тяглися по землі, але цей гнітючий характерний шурхіт Роксана почула лише зараз – немов посвітивши на чоловіка ліхтариком, вона увімкнула звук.
Невідомо чому, але з її губ мимоволі зірвався тихий зойк, щойно чоловік несподівано зупинився. Його шкіряний плащ голосно зарипів, коли він почав розвертатись до Роксани! В паніці жінка автоматично відступила на крок, але незнайомець знову завмер, немов роздумуючи. А потім повернувся назад і покрокував собі далі доріжкою, так і не показавши Роксані свого обличчя.
Вона більше себе не контролювала. Все тіло, все їство опинилось у вирі непереборного тваринного жаху. І корячись йому, Роксана побігла в протилежному напрямку. Щоб потрапити до свого під’їзду, їй довелося зробити чималий гак, але вона навіть не сумнівалась, що це було того варте: принаймні так вона вже точно більше не зіткнеться з тим чоловіком, який навіть влітку ходить в чорному шкіряному плащі та важких ялових чоботах.


P.S. Невеличкий спойлер художнього оформлення майбутнього видання!
https://pp.vk.me/c622021/v622021233/3db6b/kc_n7Ekt9Uo.jpg

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 28-07-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 22.368766069412 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …