Сидячи в підвальчику поміж розібраних принтерів і системних блоків, Толик стискав у руці пляшку дешевого пива та тупо розглядав подерту стільницю, суцільно вкриту старими плямами від тонера. Юра, що за два дні вирушить на Схід, стояв поряд. Разом з Роксаною, яка пригнічено дивилась на друга дитинства та не знала, що сказати.
Сьогодні вранці Толику на роботу прийшла повістка.
Спочатку він вчився у потеху, потім працював неофіційно, а прописки не мав. Тому військкомат і не знаходив його раніше, тож Толик вдало шифрувався, аж доки йому не виповнилося двадцять п’ять. А згодом призов взагалі скасували, тож він навіть і забув, що можна отримати повістку. Можливо, коли б він пам’ятав про це, то попросився б у начальника, щоб офіційно звільнив його та перевів на роботу без трудової! Але тепер було вже пізно. Надії на те, що медкомісія визнає не придатним до служби, теж не було: Толик завжди мав відмінне здоров’я, а продавати фальшиві довідки зараз лікарі б не наважилися. Вже дуже легко було це перевірити, а тепер кожного з такою довідкою обов’язково перевірятимуть.
Толик настільки боявся йти зараз служити, що ладен був би навіть приплатити прямо у військкоматі. Але інформація, яку він пробив протягом дня, забрала в нього цю надію. По-перше, сума була просто космічна. По-друге, навіть так йому ніхто нічого не гарантував. Ба й більше, існувала вірогідність, що його можуть показово взяти при спробі дати хабара. Тому все, що йому залишалось, це з'явитись завтра зранку до військкомату.
– Чому це сталося зі мною? – прошепотів Толик, ковтнувши пиво. – Я не такий сильний та мужній як от Юра, чи ще хтось. Я раніше не служив, ніякої підготовки не проходив. Завжди хоч був і здоровим, але дуже слабким… що там, хирлявим. Я в тому дурдомі не виживу… та я й не хочу цього! Мені б просто мати де переспати, щоб тепло, і добре коли буде що з’їсти. А все інше нащо мені? Я звичайний хлопець, який просто от собі жив, не ліз ні в яку політику… Навіщо я їм здався?
– Не переживай, Толь! Строковиків на передову ж не посилатимуть! Просто відслужиш рік в якомусь штабі, може, будеш в бригаді, яка на постачанні, чи ще щось, – спробувала заспокоїти Роксана. Юра мовчав. – Все буде добре! Начальник тебе любить і робоче місце збереже, повернешся потім та продовжиш працювати. А щодо твоїх речей у квартирі, то не переймайся, полежать у мене в підвальчику. Коли ж відслужиш – поночуєш тут, доки нове житло не знайдеш. Ми тебе не кинемо!
– От тільки б живим повернутись, – напружено проговорив чоловік та жадібно присмоктався до горличка пляшки.
– Повернешся, куди дінешся! – спробувала підбадьорити Роксана та стукнула його кулаком в плече. – Тим паче що Юра десь на Сході в добровольчому батальйоні буде і точно за тобою пригляне!
– Пригляну-пригляну, – кивнув Юра, натягнуто посміхнувшись. – І все ж, не розумію, нащо таких як ви примусово в армію тягти? Добровольців вистачає, навіть брати не хочуть! Говориш їм, що служив, що знаєш все та вмієш воювати, а вони тільки носом крутять. А з вас же користі немає геть! Таких як ти забери зі звичного життя та кинь на фронт за сотні кілометрів від дому – то буде щось розгублене та недолуге.
– Та й не кинуть його ні на який фронт, – знизала плечима Роксана, пробуючи приховати свою знервованість. – І взагалі, може, доки Толик навчання проходитиме, на Сході все й закінчиться.
– Було б добре, – зітхнув чоловік і знову притулив до губ пивну пляшку, але та вже була порожня.
