Наступні кілька днів виявилась для Роксани мало не золотими! Схоже, сусідка згори таки перелякалась, що на неї напишуть заяву. Тому що занісши сімсот гривень Ліді та сто Роксані, вона нарешті вгамувала своїх дітей! В результаті стих галас не тільки від молодшої, а й від старшої доньки. Остання вдома бувала рідше, але шуміла, здавалось, за весь той час, що десь гуляла.
Натомість головною проблемою Роксани стала Ліда. Після особистого знайомства продавчиня з міського бутика буквально прилипла до неї. Тепер вона заходила в гості, або кликала до себе, мало не щодня! І під час кожних посиденьок білявка робила одне й те саме: відкривала на комп’ютері чайлдфрі-сайти та вголос, смакуючи, читала злісні приколи про овуляшок. Врешті сусідка так набридла Роксані, що вона навіть думала шифруватись. Від такого відчайдушного кроку її стримувало тільки усвідомлення того, що це все одно марно – в старих панельних будинках на четвертому поверсі було чудово чути, коли сусіди з дев’ятого змивали воду в туалеті. Тому про те, що Роксана насправді вдома, Ліда знала краще за будь-кого. А отже спроба демонстративно її проігнорувати загрожувала ще однією ненормальною сусідкою, яка битиме по її стінці тазиком.
Єдиний вихід Роксана знайшла в тому, щоб рідше бувати вдома. Тепер вона намагалась довше засиджуватись у своїй майстерні та повертатись до селища останнім автобусом – на щастя, всі її сусіди лягали спати доволі рано. Тому якщо приїхати десь так о пів на одинадцяту та послатись на те, що натомився та хочеш скоріш поїсти та поспати…
Отак Роксана і перетворилась на людину, яка не могла почуватися вільно навіть у своєму власному, тяжко заробленому домі.
Спроба трохи рознюхати про інших сусідів також не принесла жодної хорошої новини. Як виявилось, найбезневиннішим з них був Семен – підстаркуватий дядько знизу. Майже глухий та сам по собі тихий, він жив тим, що збирав та здавав картон і скляні пляшки. Відповідно, від його квартири дуже сильно тхнуло, особливо коли він чомусь залишав двері відчиненими. На додачу дядько мав звичку курити в під’їзді, а на прохання Роксани не робити так навіть не реагував – чи то дійсно нічого не чуючи, чи то просто вдаючи, що нічого не чує.
Значно більше занепокоєння в Роксани викликали сусіди навпроти, що являли собою класичну алкосімейку. Літня жінка, чоловік та син-підліток, який весь час щось виносив з дому та пропивав. Через останнє його часто не пускали в хату, і тоді він посеред ночі ломився в двері, криючи батьків триповерховим матом. Найбільше Роксана боялася того, що цей бик сп’яну переплутає та почне щосили гамселити в її двері. А ті були настільки благенькі, що, вірогідно, просто вилетять до біса після першого ж удару.
Не більш приємною була сусідка з протилежного кінця під’їзду – стара маразматична бабка Ніна. На щастя, поки що вона не надто часто вилазила зі своєї нірки. Але кожного разу, як Роксана з нею здибалася, то чула істеричні крики про Сталіна. Схоже, портрети останнього замінили бабці шпалери. Принаймні, такий висновок зробила Роксана, якось випадково зазирнувши у відчинені двері її квартири.
Та найгіршим було те, що баба Ніна придумала собі новий маразм: годувати вуличних котів прямо в під’їзді. Кожного дня вона ставила біля ліфту пластиковий лоток з котячим фаршем. В результаті котики, які постійно там паслися, загадили весь під’їзд аж до п’ятого поверху. Тож тепер там не можна було ступити кроку, пильно не дивлячись під ноги, а в повітрі стояв нестерпний сморід.
Від близького знайомства з іншими сусідами Роксану поки що пильно берегли вищі сили, і тепер вона цьому щиро раділа. Особливо коли бачила на сходинкових майданчиках шприци, що валялися між куп котячого лайна. Хто в під’їзді торгував ширкою вона і гадки не мала, але його клієнти очевидно не заморочувались тим, щоб прибрати за собою не тільки шприци, а й свої обдовбані тушки. Ремонтниця на власні очі переконалась в цьому, коли повертаючись одного вечора додому, побачила на сходинковому майданчику між третім та четвертим поверхами схожого на бомжа наркомана, який валявся на шматку картону та бачив зорі.
Врешті Роксану все це так дістало, що вона підібрала в сусідньому дворі руде кошеня, відвезла його на огляд до ветеринара та залишила в себе, назвавши Міною. Вдячна тварина одразу відповіла своїй хазяйці щирою любов’ю та приємним муркотінням, під яке було дуже приємно засинати.
– На що дивишся? – поцікавилась Роксана, погладивши кішку, яка пильно спостерігала за подвір’ям крізь старе пошкрябане вікно. У відповідь тваринка нявкнула, але погляду не відвела.
Придивившись, Роксана побачила посеред дитячого майданчика того самого чоловіка, який ходив у своєму шкіряному плащі не зважаючи на те, що було вже досить тепло. Повільно, шаркаючи ногами, але впевнено, він йшов до дверей під’їзду будинку навпроти.
– Ходімо вже спати, а то я втомилась, – позіхнула Роксана. Міна задоволено замурчала, коли вона взяла її на руки та понесла до кімнати, щоб покласти поряд з собою на м’яку ковдру.
