Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 43985
Рецензій: 85727

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка для дорослих

Колискова Бальтанеллі

© Шеремета Олександр, 17-07-2015
Ви чули Бальтанеллі?
Я так і думала, що ні…
Масімо Алоїзо Де Бальтанеллі – це мій любимчик. В його творах переважає найвищого розряду тонка філософія. Погодьтеся, не кожен композитор здатен своїми мелодіями проектувати у фантазії чіткі картинки. Він – геній, от тільки знають про це далеко не всі, точніше – тільки я. Моя сусідка, пані Глінозавр, яка служить почесним вахтером у міській богадільні, каже, що музику пишуть для ідіотів, і пан Досі (її начальник) усіляко з цим погоджується. Загалом, він з усім погоджується, що злітає з уст вельмишановної, ніжної та чуйної пані Глінозавр. Чи не наймилосердніший пан Катцефюрер, який самовіддано служить вішальником при міській жандармерії, шанобливо наголосив, що всіх довбаків з лютнями, піанінами та дудками потрібно одним махом перевішати, спалити в гостинному крематорії, а прахом покійних наповнити опустілі без того канави. Високоповажний головний жандарм Баранкруа зауважив йому, що краще гаспидів музикальних одразу до вогню підвести, бо надто багато мороки з тим усім. Старенька кравчиня пані Ауі слушно відзначила, що живцем на багатті, музики матимуть оказію одарити присутніх на майдані своєю останньою арією. А от пан Землепутч, який щодня радіє своїй посаді трунаря, пригадав, упущену з ціпкого зору адміністрації, помилку; під зогнилим дрючком на міському кладовищі з миром спочиває колишній музика, якому слід провести екстрену ексгумацію для перепоховання у вищезгадану канаву. От тільки їхнім щиросердним планам заважав старенький вседержитель, який навіть в останні дні свої, припрошує в палати музикантів зо всього світу. Все, що було в його силах – це слухати ліричні мелодії, та белькотіти незрозумілу нікому, окрім, хіба що, його матері, мову. Немолода пані Остджинджер фон Люфт вимальовувала кола біля знедужавшого синочка. Щодень вона тішила свою дитину новим музикою. Вони з’їжджалися зо всіх куточків: з Аурексії, з Україночі, з Гільдебургії і навіть з далекої Фарфаревеї. От тільки після виступу кожен з них відмовлявся явитися повторно, бодай більше того десь безслідно зникав, мов крапля серед моря. Такі чутки швидко розбіглися околицями, а потім сягнули і за їх межі, що спричинило тотальну нестачу музики для вмираючого вседержителя та його заклопотаної матінки. Придворні глашатаї дерли горлянки, виголошуючи запрошення до музик всілякого жанру і манеру, але добровольців не знаходилось, та й самі глашатаї почали потроху зникати. Чуйна кравчиня пані Ауі обурилась з того, що кляті оповісники порядком підзабембали верещати щодня під вікнами. Пані Глінозавр, чия хата скраю, справедливо, на думку пана Досі, постановила, що глашатаї для ідіотів. І лише добродушний і завжди привітний пан Катцефюрер мовчки провіряв зашморг на міцність; він любив тишу та гробовий спокій не менш за свого колегу пана Землепутча.
Мені щиро та невимушено хотілося допомогти бідному вседержителю, запросивши до його палат, обдарованого та нікому (крім мене) невідомого Масімо Бальтанеллі. Останній і без того жив відлюдником на західній околиці міста, а прочувши останні чутки про зниклих музик, глибоко і надовго схоронив своє фортепіано. Вже двічі по останній чверті місяця я не чую мальовничих звуків з його хати. Раніше я умудрялась брехати батькам, що йду до друзів, а друзям, що батьки приохотили до роботи, тим часом на ділі ховалася у кроні старої верби, яка тягнула свої коси до канави, що в’їлась в землю на межі подвір’я Бальтанеллі, щоб досхочу насититись його бездоганними мелодіями. Не раз мене до того розчулювало, що сльози рясно обдавали мої щічки, не раз на тім дереві я і засинала.
Маю надію, що чудовий маестро Масімо не відмовить єдиній на все місто дитині.
Якось так сталося, що в нашому привітному містечку давно не лунали репети немовлят. Сердечна вахтерка місцевої богадільні, пані Глінозавр, не раз удостоювала своє оточення фразою, що діти для ідіотів, з чим її начальник, пан Досі, ніяк не міг не погодитись. А от завжди всміхнений трунар, пан Замлепутч, не вбачав жодного фінансового зиску з виробництва малих гробиків, та копання дитячих могил, позаяк матеріалу на те діло йшло стільки ж, як і на дорослих, а ціну по всій справедливості потрібно було ставити нижче. Чуйний пан Землепутч завжди вітався зо мною і бажав мені дожити щонайменше до повноліття.
І от коли я настирливо гупала в дубові двері пана Бальтанеллі, він зі всією повагою вигукнув з-за стін, щоб я пішла до дідька. Я просила слізно і навіть упала на коліна. Не можу сказати, що мої старання були марними, адже на смерканні маестро все ж відчинив важчезні двері. От тілько виявилось, що він не стерпів природньої потреби, а нужник зрадливо височів серед подвір’я. Тоді я впала на коліна перед дерев’яними дверми туалету, продовжуючи свої молитви і благання. Він вийшов, стряхнув піт з високого чола і приречено погодився. Я пообіцяла супроводжувати його щокроку і запобігти будь-якій кривді з боку вельмишановних панів. Маестро, вочевидь, слабо вірив мені, але, зронивши голову собі на груди, підтвердив участь. Він попросив, щоб я на ранок покликала кількох добровольців, аби ті допомогли перенести фортепіано до палат вседержителя. І тоді на наші голови вшкварила страшенна злива. Мені дивно було усвідомлювати побачене, адже пан Бальтанеллі виявився хлопчаком, якому не більше п’ятнадцяти літ від роду.
В команду добровольців вступили: пан Оттот Баранкруа (брат найчеснішого головного жандарма пана Баранкруа), пан Катцефюрер і завжди всміхнений пан Землепутч. Осівши на невисокій бричці, ми вчотирьох прямували по наповнених багнюкою вуличках. Зі стріх в невеличкі калюжки, що утворилися в слідах від копит коняк, скрапували залишки вчорашньої грози. На підступах до будинку юного маестро, нас перестрів вічно-п’яний пан Ночвашнапсу. Він до того вже любив нажлухтитися дешевим пійлом, що уславився на все місто як Вельмиповажний санітар місцевої корчми «Під мухою». Пан Досі, навипередки люб’язній пані Глінозавр, заявив, що корчма збудована виключно для ідіотів, із чим вахтерка місцевої богадільні не погодилась. Пан Ночвашнапсу, допіру лиш трохи протрезвівший, напросився допомогти добрій справі в ім’я шанованого вседержителя.
Довго і тяжко чоловіки тягли те піаніно до брички. Коли цурпелили інструмент, то не раз брудно ганьбили добру справу в ім’я шанованого вседержителя. Їй-богу, мені так соромно за них було… Пан Бальтанеллі боявся звести погляд зі своїх черевиків, а інші пани, окрім Вельмиповажного санітара, боялися звести погляд з маестро, щоб той чого доброго бува не втік.
Коли звантажували фортепіано в багнюку під ворітьми оселі вседержителя, на двір вискочила його чуйна матінка і почала радісно репетувати. Вона, наче шаман диких племен, танцювала незбагненний танець коло брички. З її старечої горлянки лунали бравурні вітання до маестро та невичерпна вдячність добровольцям. Годі й казати, що на подібний рейвах зібралось чи не все місто. Пані Глінозавр стиха пустила чутку між юрбою, що фортепіано для ідіотів, а пан Досі не дав сердешній збрехати. Пан Баранкруа, той що почесно служить головним жандармом, усіляко блазнював з брата, пана Оттота, який саме прийняв на себе основну масу інструменту. І коли дві ніжки вже наближалися до ґрунту, а третя висіла в руках пана Ночвашнапсу, той примудрився послизнутися на конячому яблуці і з гуркотом шубовснути в багно. «Ауі!» - скрикнула старенька кравчиня пані Ауі, коли встигла злякатися від нежданого падіння піаніно. Її репету вторували інші присутні на цьому збіговиську. Лише маленька я заспокійливо гладила плече великого композитора Масімо Алоїзо Де Бальтанеллі, бо бачила очі його, сповнені відчаєм самогубці. Коли піаніно затихло від протяжного гудіння струн, а ніжки накрепко встряли в багновинні, маестро махнув рукою, підійшов до чуйної пані Глінозавр, витяг з-під її дупи стільця, поволік його до інструменту, вмостився щонайзручніше і зачав грати.
Цю мелодію я чула тисячу разів, і рівно стільки ж разів під неї засинала у світлі ясного місяця. Вона була до того милозвучна, що натовп захоплено зітхнув. Обідішнє сонце начебто почало гучніше сяяти. Дрібні калюжки, що утворились в слідах від копит коняк, виблискували блакиттю неба. Тоді я почала помічати, як змінюються обличчя оточуючих; борони їх зморшок поволі розгладжувались, а очі наповнювались живильною силою. З дверей хати насилу вичовгав шанований вседержитель. Він зіперся на спинку ослінчика і мовчки заслуховувався геніальним музичним твором. Це була колискова. Пальці пана Бальтанеллі майстерно бігали клавішами, а я щиро раділа тому, що навіть щиросердна пані Глінозавр, якій, вочевидь, не хтілося підводитись, на всі зуби посміхнулася. В місті мені ніхто не дасть збрехати, а тим-паче пан Досі, що це – чи не найперша її посмішка за все життя. Я зачаровано спостерігала за обличчями всього міста і бачила, як вони, мов під дією чарів, молодішають. Врешті, коли юний пан Бальтанеллі, закінчив грати, я побачила, що повсюдно мене оточують діти. Чуйна пані Глінозавр немовбито відмотала своє життя на добрих п’ятдесят років назад. Пан Досі сором’язливо зачесав чубчика, а тоді зашарівся від погляду вахтерки місцевої богадільні. Завжди всміхнений пан Землепутч від душі зареготав і підстрибуючи подався в бік річки. Брати Баранкруа обійнялися, а потім разом із їхнім рудоволосим другом паном Катцефюрером побігли навздогін за трунарем. Пані Ауі заходилася в’язати косу, а Високоповажний санітар, пан Ночвашнапсу, настирливо долубався в носі. Навіть кучерява пані Остджинджер фон Люфт, яка довгий час була вседержителю за маму, не вгавала зі своїм танцем диких племен. Цілісіньке місто, зачувши колискову великого маестро Бальтанеллі, наповнилось дитячим леготом, ось тільки сам вседержитель не змінився ні на йоту, бо забудькуватому старцю мелодійка та нічого не нагадала.

Дякую за натхнення великому Чарльзу Діккенсу.
Шеремета Олександр, Київ, 17.07.2015

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Артур Сіренко, 02-08-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 24-07-2015

Про колискову Бальтанеллі.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Повітруля, 22-07-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 22-07-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Анатолій Азін, 18-07-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Екатерина , 17-07-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.57378101348877 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Три книги Регіни Бретт, які допоможуть змінити життя на краще
Якщо життя повернулось до вас не найкращою своєю стороною, а доля продовжує фарбувати сьогодення сірими …
Кліффорд Сімак «Резервація гоблінів»: Боротьба за знання
Кліффорд Сімак все зріле життя працював у газеті Мінеаполіса: спочатку як журналіст, потім — редактором …
Добірка нових досліджень від сучасних істориків
Видання історичних книг набирає обертів, і тому ми вирішили зробити добірку нових видань з історії України. …
«Людський фактор» Карлґаарда: Книжка про нематеріальні конкурентні переваги
Коли хтось розпочинає стартап, чи обіймає керівну посаду в провідній комерційній організації, неминуче …