6.
Незабаром все має закінчитись. Так, дуже скоро все точно буде добре!
Роксана не знала, звідки в неї взялася ця впевненість. Може виною всьому уривки фраз, які вона чула від клієнтів та Юри. Але після перших серйозних успіхів армії вона навіть не сумнівалася, що незабаром знову настануть світлі часи. І тоді хто знає, можливо щось навіть стане краще! Тому жінка щиро не розуміла Юри, який цілком серйозно вже збирав речі та готувався вирушити на Схід у складі добровольчого батальйону.
Проте за друга вона все одно нервувала. Тим паче що його батьки й без того взимку натерпілись, міг би хоч про них подумати…
Вечірні роздуми на кухні за чашкою чаю перервав звук, що долинав з ванної. Такий, ніби вода стікає та капає на кахлі. Кілька секунд Роксана прислухалась до нього, а потім скочила з місця і кинулась до ванної, де застала класичну картину маслом! Вода, що лилася від сусідів згори, рясно залила стіни, повністю намочила стелю і розтікалася підлогою.
– Чорт забирай, і коли це воно встигло стільки набігти?! – розлючено закричала Роксана і, не гаючи жодної хвилини, вскочила в чоботи та понеслася сходами вгору.
Як не дивно, їй не відчинили! Скільки вона не вдавлювала палець в маленьку червону кнопочку дзвоника, ніхто навіть не подумав підійти до дверей. Натомість всередині квартири почулися активні кроки – схоже, ті телепні нарешті звернули увагу на свій потоп та почали прибирати.
На кілька хвилин Роксана повернулась у свою квартиру – головним чином заради того, щоб сфотографувати залиту ванну в усіх ракурсах, і вже тільки потім прибрати. Звісно що шкарпетки промокли до нитки, та й джинси виглядали так, ніби вона пройшлася по великим калюжам після дощу. На щастя, було вже тепло, тож через такі дрібниці вона вже точно не застудиться… ну а ще якихось плюсів Роксана в цій ситуації знайти не змогла. Втрачаючи рештки самоконтролю, жінка взяла швабру та почала прибирати воду. Роботи було чимало, і це злило ще більше. От би притягнути сюди за шкірку ту тупу бабу та змусити її саму тут прибирати!..
Розгубившись, Роксана зойкнула, побачивши у набіглій на кахлі воді дві маленькі білосніжні дитячі ніжки. Вони стояли так спокійно, нерухомо, що зовсім не тривожили водяне дзеркало. Від швабри, яка випадково налетіла на ці ніжки, в усі боги розходилися дрібні хвилі, але дитина навіть не звернула на неї уваги!
Закліпавши, жінка підвела погляд… але зрозуміла, що дивиться крізь відчинені двері на порожній коридор і темну кімнату своєї квартири. Ні дитини, ні тим паче її маленьких ніг, тут не було.
Роксана відчула, як поважчала голова, та дошкутильгала до кухні, спираючись на стіни. Добре було б випити заспокійливого, але поки вона дійде до аптечки та знайде його там, то точно впаде.
«Може я просто не виспалась, чи чогось на роботі нанюхалася?», – подумала жінка, тримаючись за голову.
Вона просиділа так кілька хвилин. Аж раптом зрозуміла, що гуркіт зверху стих – схоже, сусіди нарешті закінчили в себе прибирати.
За інших обставин Роксана б так і залишилася на кухні після подібних галюцинацій. Але зараз їй хотілося розвіятись, одночасно насолодившись відчуттям якої-не-якої влади над набридливою сусідкою. Тож вона взулася та поспішила піднятися сходами.
Її анітрохи не здивувало, коли сусідка спершу не захотіла відчиняти. Та після погрози викликати ЖКХ та подати в суд, противна тітка таки відчинила і навіть згодилась пройтися до затопленої ванної.
– Так, сильно затопило, – похитала головою тітка. – Але ви ще не бачили, що в нас робиться! Ми ж то саме нещодавно дорогий ремонт у ванні зробили – навісна стеля, кришталеві плафони, фірмові кахлі… та й бойлер у нас новенький і значно дорожчий за ваш, – додала жіночка, придивляючись до старого бойлера, що дістався Роксані у спадок разом з квартирою. – А от він взяв та й потік, хто б міг подумати.
– Не знаю хто б міг подумати, але ви залили мені всю ванну, – напружено нагадала Роксана.
– Так-так, бачу, – знову кивнула сусідка та щільно стисла тонкі губи, через що ті тепер нагадували шнурок, приклеєний до обличчя. – Але у вас, на відміну від нас, нічого особливо страшного це не зробило. От у нас всьому ремонту кінець, а у вас же ванна без ремонту.
– То й що! – обурилась Роксана. – Ви хочете сказати, що мене, значить, можна заливати?! Якщо ви не помітили, то в мене тут і проводка, і по стелі тріщинка пішла, доведеться шпаклювати та білити все! І в цьому повністю винні ви.
– Добре-добре, я зрозуміла, – манірно фиркнула жінка. – Я зараз піду в себе закінчу прибирати, а ви поки порахуйте, скільки там коштуватиме замазати вашу тріщинку та купити побілки, то я вам заплачу.
Не чекаючи доки Роксана її відпустить, сусідка вийшла з квартири. Але не встигла вона переступити поріг, як зліва на неї налетіла гламурного виду жіночка! Першим, що впало Роксані в око, була її обтяжна футболочка з написом «Це не інкубатор!» на животі.
– Ти, тупа свиноматка, геть вже мозок з дитячими казашками перемішався?! – загорлала білявочка, схоже ледь втримуючись від того, щоб почати шкрябати співрозмовницю нарощеними нігтями. – В мене через тебе всю стінку залило!
– Стули пельку, ти психічно хвора! – з презирством просичала сусідка.
– Це я-то психічно хвора? Та в тебе памперс замість мозку!
– Так, це ти психічно хвора! – загорлала жінка. – Всіх вас, довбаних чайлдфрі, чи як вас там, психологи вважають хворими, бо у вас відсутній природній материнський інстинкт!
– Це у вас мозок відсутній! Що ти взагалі в житті зробила, окрім як виплюнула з себе двох тупуватих вилупків, розжиріла та перетворилась на стрьомну бабу, яка з хати не вилазить?!
– Зате я пізнала радість материнства!
– Теж мені радість – кізяки, блювотина та дитячі крики!
Спостерігаючи за цією картиною, Роксана зробила три висновки:
Перший – ці дві жіночки доволі часто спілкуються, до того ж на одну й ту саму тему.
Другий – вона дуже зраділа тому, що одноклітинна самиця людини, яка проживала зліва від неї, вирішила не розмножуватись.
Третій – що було б дуже і дуже непогано, якби сусідка згори здобула свого часу Премію Дарвіна, також очистивши генофонд планети від своїх нащадків. Але тут, нажаль, шанс було вже втрачено.
А отже, довелося слухати цю скажену перепалку, яка розліталася на весь під’їзд.
– Що за гомін тут?! – гаркнула Галя, вискочивши зі своєї квартири.
– Ця квочка мене знову затопила! І Роксану, як я розумію, теж! – одразу доповіла білявка, і ремонтрицю ще більше перекосило. Вона не просто знала, як її звати, а й говорила про неї так, ніби вони були старими приятельками, які частенько зависали одна в одної на кухні. – Мало того, що її личинки весь час гупають ногами та верещать так, ніби їм хтось нарешті засунув в дупи по кактусу, та ще й…
– Ану закрий свого поганого рота, гадюка! – заверещала сусідка згори, наступаючи на білявку. – Не смій так про моїх діточок говорити, дефективна баба… та всі ви дефективні баби! Хоч би одну дитину народили!
– Та не хочемо ми народжувати! – агресивно заявила білявка. – Мене нудить від цих дітей, навіть на їхні речі дивитись не можу! А коли бачу стелажі з дитячою жрачкою в магазинках, то так їх розтрощити хочеться!..
– То пройдися до психлікарні, тут не далеко! – гаркнула жінка у відповідь і, не дочікуючись нових реплік, швидко піднялася сходами.
– Чекатиму сімсот кривень на ремонт! – крикнула білявка вслід.
– СКІЛЬКИ?! А ніщо не злипнеться?! – донеслося з п’ятого поверху.
– Не злипнеться! Ти мені нові шпалери зіпсувала! Щось не влаштовує – побачимося в суді!
Жінка не стала нічого відповідати. Єдине, що почула Роксана, це гуркіт захряснутих дверей.
– От же ж дурнувата баба, мабуть під час пологів мозок разом з дитиною з себе виплюнула, – просичала білявка. – До речі, Роксано, рада нарешті тебе особисто побачити! А то все поряд живемо, та ніяк не зустрінемось! Мене Лідою звати.
– Дуже приємно, – проговорила Роксана, очевидно прикрашаючи дійсність.
– А ти теж чайлдфрі, так? – радісно прощебетала Ліда.
– Та ні, а з чого ти взяла?
– Ну, тобі вже ж двадцять вісім, так? – перепитала білявка, знову шокувавши ремонтницю пізнаннями в її біографії. – А в тебе ж ні чоловіка, ні дитини. От я і подумала, що ти точно не з тих дурнуватих овуляшок.
– Просто в мене немає дитини, от і все, – відрізала Роксана. Їй хотілося закрити цю тему. Назавжди.
– Але ж ти не мрієш її народити, так? Це для тебе не сенс життя, бо така жіноча природа, і все таке? Ти не така як та безмозка Зінка? – не заспокоювалась Ліда. Сусідка була настільки напористою, що Роксані здалося, ніби вона зараз сама заштовхне її до власної квартири, де всадить за стіл та почне безкінечно теревенити.
– Не в тому справа. В мене немає дитини зараз. Чи буде ще колись – не знаю…
– Лідо, потім потеревениш з Роксаною! – сміючись, перебила Галя. – У вас же в хатах потоп, прибирати треба!
– А й справді! – сміючись, схопилася білявка. – Тоді якось побазікаємо, Роксаночко! – манірно помахала ручкою Ліда і блискавично зникла за дверима своєї квартири.
