Ой, як спантеличують пояснювальні ремарки до слова «гукАти» в 11-томному Словнику української мови*. Процитуємо їх повністю:
1. перех. і без додатка. Голосно вимовляти, виголошувати які-небудь слова, звуки. — Добридень, кумо! — Вовк гукає, — Гой спить, хто щастя має! (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 37); Його помітили з грузовиків і привітно замахали руками, щось почали гукати (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 46);
// перех. Голосно кликати кого-небудь. Оце в неділю збираюсь було на музики, підійду до ліси й гукаю Карпа (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 298); Вони починають гукати Вустимка, але він мовчить (Іван Багмут, Опов., 1959, 14);
// неперех., з інфін., із спол. Голосним викрикуванням пропонувати комусь що-небудь, запрошувати когось куди-небудь і т. ін. Тому заманулося того, тому другого. Гукають прислужникам мерщій подавати (Панас Мирний, III, 1954, 263); Петрусь почав підбігати, гукаючи, щоб Гапочка його наздоганяла (Юрій Яновський, I, 1958, 351).
2. неперех., на кого, розм. Голосно лаяти кого-небудь, кричати на кого-небудь. Німець розлютувався, гукав на наймитів, збавляє всім плату на поправку машини (Панас Мирний, IV, 1955, 246); — Якби не гукати на вас, не думати за вас, то було б з вашої роботи стілько потіхи, як із торішнього снігу (Іван Франко, I, 1955, 60); Жінки злякано гукали на метушливу дітвору (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 200).
Тільки у поясненні «Голосно кликати кого-небудь» приклади наведені точно до самого тлумачення!
В усіх решти вони сумнівні, або й зовсім не відповідають поясненням. Так, якщо на самому початку першого пункту зазначається, що «гукАти» — «голосно вимовляти, виголошувати які-небудь слова, звуки», то наведені приклади означають же не це. В обох випадках подані зразки звертання. А вони (звертання) можуть вимовлятися не завжди голосно, надто, коли візьмемо до уваги перший приклад (з вовком). Тож треба було або пояснювальний рядок змінити, скажімо, на такий: «голосно звертатися до кого-небудь», або підібрати приклади відповідно до поданого у Словнику пояснювального рядка. Хоча «голосно вимовляти, виголошувати які-небудь слова, звуки» ще не є «гукАнням». То є, справді, «криком» з можливими синонімічними його відтінками.
До пояснювального речення «Голосним викрикуванням пропонувати комусь що-небудь, запрошувати когось куди-небудь і т. ін» наведені доречні приклади. Втім спантеличує слово «викрикуванням». Та не «викрикуванням» тут треба було авторам Словника написати, а «кликанням», «звертанням уваги на слова промовця», або просто «голосно пропонувати» без отого «викрикуванням», що тільки заважає правильному сприйняттю тлумачного слова.
Схожа неузгодженість є і між пояснювальним реченням «Голосно лаяти кого-небудь, кричати на кого-небудь» (п.2) та наведеними прикладами. Приклади точно відповідають поняттю «гукАти», але у пояснювальному реченні йдеться не зовсім про це. Треба було до слів «голосно лаяти кого-небудь…» додати слова «на відстані» або «на відстані зі значенням звертання», або взагалі цей пункт не подавати, а згадані хороші приклади навести у підходящіших місцях.
Це — щодо неточностей у словниках, зокрема й у згаданому одинадцятитомному СУМ.
Водночас багатьом авторам, надто тим, які не мають філологічної чи гуманітарної освіти, не зайве почастіше читати різні словники, зокрема й СУМ в 11 томах. Нехай з критичним ставленням, та все ж і користь від нього якусь матимете. А саме…
Коли читаєш художню прозу, в якій є діалоги, полілоги, солілоги, монологи, часто можна прочитати: «… -- сказав…» такий то герой. Інший герой теж «сказав» («сказала»). І так може траплятися з початку до кінця твору, інколи за деякими винятками, коли автор (на радість читачеві) зазначає, що той герой не «сказав», а промимрив, зрік, просичав, прошептав тощо.
Ось до таких характеристик і відтінків мови героїв і треба вдаватися авторам художніх творів і не експлуатувати безлике «сказав». Тому що герої, в залежності від ситуації, місця події, кількості співбесідників, психічного настрою, стану здоров’я, ступеня юродства тощо можуть не тільки «казати» («сказав», «сказала»), а виявляти, показувати свій характер, норов, звички, відтінки свого ставлення до співбесідника чи співбесідників. Тож гляньте до Словника і ви зрозумієте, що свій твір у діалогах ви можете збагатити такими синонімами до слова «сказав» як: промовив, зрік, прорік, ляпнув, бовкнув, відповів, висловився, пожалівся, розповів, порадив, звелів, наказав, підказав, загадав, запропонував, сповістив, передбачив, доніс, повідав, процідив, прошепелявив, прокартавив, прогундосив...
Багато авторів своєю любов’до слова «ходити» замучили його. Усі герої тільки те й роблять, що ходять ( з деякими незначними видозмінами цього слова: ходили, прийшли, пішли, пройшлись). До аптеки, до крамниці, до зупинки міського транспорту, за водою, красти зелений горошок на полі і груші на чужій дачі, до коханої і любимої тещі – герої «ходять». Між тим, до аптеки, ймовірніше а все, герой «побіг» або «поспішив», до крамниці -- «почвалав» (може, звісно, й просто «піти», якщо така характеристика виправдана), до коханої – «як вітер гайнув», «помчався», а до тещі – «пошкандибав» (треба йти, але ж не наллє!), за зеленим горошком та чужими грушами вирішив «прогулятися». Тут краще зазирнути до синонімічних словників, хоча і звичайні словники української мови дадуть вам можливість обрати правильніше слово до того чи того речення у вашому талановитому творі.
*) Словник української мови: а 11 томах. – Том 2. 1971. – Стор. 190.
