Це сталося в день, коли всі чомусь дуже багато говорили про Одесу. Роксана навіть хотіла махнути на все рукою та відкрити новинні сайти, але втрималась. Не варто, інакше її знову затягне, і тоді вона точно з’їде з глузду.
Можливо жінці потрібно було щось, аби перемкнути увагу, а може і справді їй це просто набридло. Але Роксана зрозуміла, що її терпіння от щойно вичерпалося.
Знову. Та клята дитина знову бігала в неї по голові! Невідомо чому перші тижні її проживання в цій квартирі було так тихо, але зараз ремонтниця перебувала на межі психічного зриву. Хтозна як це дитя поводилось і де було, поки вона сиділа на роботі, але весь час, що Роксана перебувала вдома, відпочити майже не виходило. Дитина бігала мало не зранку до ночі! Кілька разів ці бісові слонові крочки навіть будили її по суботам та неділям, коли жінка, трохи засидівшись ввечері за комп’ютером, сподівалась відіспатись у вихідні.
За своєю природою Роксана була інтровертом, тож вкрай не любила йти на контакт, якщо цього не потребувала робота. Саме тому в неї, окрім Толика та Юри, майже й не було друзів. З цієї ж причини жінка досі не роззнайомилася з сусідами, тож всі вони лишались для неї просто дверима, повз які вона проходить, йдучи додому.
Але зараз Роксана зрозуміла, що більше не може це терпіти. Тож довелося наступити собі на горло, вийти з квартири та піднятися обшарпаним під’їздом на поверх вище.
Звук дзвінка майже не відрізнявся від того, що стояв у її квартирі, але чомусь прозвучав напрочуд дратівливо. З’явилося відчуття, ніби по її відкритим нервам пройшлися ножівкою. Проте обличчю сусідки, яка незабаром відчинила двері, Роксана також не зраділа.
– Ви хто? – поцікавилась міцної статури жінка. Висока, повновида, з коротко підстриженим чорним кучерявим волоссям.
– Ваша сусідка знизу, – повідомила Роксана, ненавмисне зазирнувши в квартиру.
Першим, за що зачепилося око, були два двоспальні ліжка, які займали основний простір в кімнаті. І саме між ними гасала п’ятирічна дівчинка… принаймні в той час, поки не починала бігати кухнею.
Ну а друге, на що Роксана звернула увагу, це доволі дорогий ремонт. Щоправда їй було важно зрозуміти, нащо витрачати стільки грошей на ремонт квартири, коли живеш родиною з чотирьох чоловік в однокімнатці. Значно раціональніше було б заощадити трохи та обміняти з доплатою хоча б на двокімнатну.
– То чого ви хотіли? – грубо запитала сусідка. Судячи з гламурного сайту, відкритого на моніторі її комп’ютера, Роксана відволікла її від читання новин про життя зірок, чи ще якоїсь дурні для домогосподарок, не надто обтяжених інтелектом.
– Ваша дитина останнім часом надто шумить, – делікатно проговорила Роксана. – Весь час бігає, тупотить.
– Ну так, це ж дитина, – байдуже кинула сусідка. – Хіба вона може не бігати?
– Так, може! – обурилась Роксана.
– Мені її що, прив’язувати?! – закудкудакала жінка, вперши руки в боки.
– Навіщо прив’язувати? Достатньо лише іноді виводити надвір погуляти, а вдома – чимось займати! Наприклад купити їй кольорові олівці та альбом, розвиваючі іграшки, книжки… та банально приділяти увагу її вихованню! Вона ж у вас уже велика! Діти навіть молодшого віку чудово все розуміють, якщо їм пояснювати, що робити можна, а що ні!
– Слухайте, панночко, а у вас самої взагалі діти є? – фиркнула сусідка.
На кілька секунд Роксана завмерла, розгублено хапаючи ротом повітря, аж поки не вичавила з себе:
– Ні, немає.
– Коли немає, то й не лізьте не в своє діло! – просичала жінка. – От я двох дітей народила і маю право судити про те, як їх виховувати. А ви хоч одну народіть, і тоді мені щось вказуйте! Знайшлися тут експерти, – зарозуміло заявила сусідка і, не дочікуючись реакції Роксани, захряснула двері.
– Іди в сраку, курва! – крізь зуби просичала Роксана, щосили стискаючи кулаки. Бризкаючи слиною, вона вже занесла була взуту у важкий чобіт ногу, аби вдарити по дорогим броньованим дверям! Але останньої миті вона зупинила себе, зробила глибокий подих та спустилася до своєї квартири. Квартири, де стояв гомін від взутих в мамині туфлі дитячих ніжок, які несамовито стукали по дорогому бежевому ламінату.
