Присвячується усім хворим душам. Я молюся. Не кайтесь.
Я бачив його. Він народився, коли Бог забув про нас.
Я вітер. Я слухав його, коли Бог відрікся від нас.
Я ридав. Він танцював, коли Бог засівав кістками старече лоно Землі.
Оголений. Вкритий шрамами і рубцями. Спинався на ноги, дер долоні об зуби диких вовків, що майоріли над горизонтом німим камінням гірського хребта. Сліпий велетень мовчки кричав. Пекельна смола хлюпотіла у мертві очниці, де синиці звили тепле гніздечко з людського волосся та кінських зубів. Рідина нещадно заливала пташиний острівець. Батьки залишали безпомічних пташенят вмирати під кроки велетня. Ось мить, й жовті дзьобики зникли під товщею аморфності. Дорослі синиці тільки божевільно ковтали видовище й танули у мороці, що мав скоро заполонити степ.
Велетень йшов далі. Під ногами хрустіли кістки, немов черепиця, котра підставляла колючі щоки під подих вітру. Останні батоги волошкового світла промчались над головою гіганта.
Зупинився. Випрямим потужну спину. Подекуди, де рубці були найглибші, визирали жовтуваті сосни, рідше секвої. Потягнувся до рота. Гігантська печера прорубала безлику голову гіганта. Язик червоною стрічкою майорів у повітрі. Зелена слина малахітами скапувала під ноги із щербатих зубів. Пальці зникли в норі на два фаланги. А потім, зімкнулись в дірявий купол, покритого мохом та лишаєм. Підсунув пастку для невідомих до вуха. Трусив її навіжено, прислухався. Булькнув кривими губами – простягнув до неба руки. Відкрив.
На долоні в безкінечній круговерті, палахкотіли танцем вічні коханці. Зливались воєдино в отруйний потік почуттів. Малювали ногами коло уробороса. Дедалі глибше поринали в божевілля.
Я дивися на їх.
Я прагнув їх.
Я заздрив їм.
Я вб’ю їх.
Мій ідол – біль.
Вуста зливались в солодких поцілунках. Язики грали в піжмурки із власним тілом, хтивістю; лягали на подушки екстазу й безсоромності.
Калі скосила ноги Колоса і той, поглинутий її болотом потопав в останніх думках про весну. Коли сніг із вишень куйовдив її бузкове волосся і грав на флейті лебедині пісні.
Танець продовжувався. Не мав права завершуватись, навіть тоді, коли глина і вода обсмокчить плоть з кам’яних кісток велетня.
Тому, грайте ефірні музики. Закликайте мавок у танок!
Колос вмирав дюйм за дюймом. Розчинявся в земному келиху. Тягнув угору єдину долоню.
Вальс народження.
Вальс життя.
Вальс щастя.
Вальс болю.
Вальс відчаю.
Вальс зради і страждань.
Вальс смерті.
Навіть північний вітер плакав, коли бачив, як коханці стають прахом, кладуть кістки у землю. Сміються, тримаючись за руку йдуть в безодню. Колись, там було моє серце.
Вальс…
