Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 43996
Рецензій: 85768

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ПИРОГИ БАБИ МАРИЛІ

© Анізія, 30-06-2015
Це вікно  -- її  світ. Вона ставала на маленький  стільчик, тоді на табуретку, залізала на підвіконня, зручно вмощувалася, обхопивши колінця руками, і так сиділа. Зранку до вечора. Як нині.  
День був недільний. Святково одягнені люди, йшли хто до храму, а хто вже повертався. Евелінка  байдуже  дивилася вниз, на дорогу. Не знала, що  має робити. І того,  що творилося в її маленькій голівці,  не знав також ніхто. Батько  ще з вчорашнього дня  хропів у сусідній кімнаті. Йому було не до дівчинки. Як не було до неї  і вчора, і позавчора. І навіть місяць чи два тому.
Матері не було. Як казала сусідка, баба Мариля, вона свою долю у неділю проснідала, а в п’ятницю проспівала.  Батько ж  сказав коротко: «Завіялася десь ». Як  мама  могла завіятися, Евелінка не знала. Колись вона  відкрила коробку  з обгортками від цукерок, одна, така яскрава обгортка, зі смішним Карлсоном на ній, десь завіялася, бо дмухнув вітер. Так то ж обгортка. А як мама могла завіятися?
Та батько  нічого не пояснював. Він  запив. Колись, ніби виправдовуючись, мовив: «Горя не заїдають, а запити можна». Напевно в нього було велике горе, бо запивав він його щодня.  А заїдати  забував. Тепер уже дівчинка знала, що це таке. Спочатку не розуміла, чому її  жаліють сусідки, чому  забирають до хати погодувати. Хоча  це тепер були найкращі  миті її маленького  життя. Вона любила вареники баби Марилі, її смачні борщі, котлети  тітки  Тетяни, пиріжки  тітки Ганни. Тато забував приготувати їсти. Добре, коли ще купить  хліба та молока. То Евелінка вже й сама  може вкраяти  пахучого окрайця й налити молока. А вчора  нічого не купив. Нема давно у хлібниці хліба,  навіть крихти дівчинка визбирала. І холодильник порожній.
Ось  уже й баба Мариля повертається додому. Вона сьогодні  в такій гарній хустині. І діти  пробігли невеличкою зграйкою. Евелінка   мало знає дітей. Вона рідко гуляє на вулиці. Цілий день вдома. Тато, коли йде на роботу, її закриває. У садочок дівчинку не приймають. То місця нема, то в неї не вистачає щеплень. Баба Мариля добре знає, які то мають бути щеплення. Вона каже, що зелені. І додає: «Де в того пияка, зелені? Він уже й штани останні пропив, не те, що гроші.»
Евелінка  заперечувала, мовляв, не пропив ще. І є в нього гроші.
-Еге… Є. Будуть тоді, коли в курки зуби виростуть.
Евелінка не маленька вже. Їй п’ять років. І вона знає, що зуби в дітей виростають  швидко.  Сусідській Настуні ще року нема, а зуби в неї вже є. Раз навіть її пробувала вкусити за руку. У курки, напевно, також зуби виростуть  швидко.  І тоді, як каже, баба, у тата будуть гроші. Він купить усього багато: і рогаликів, і цукерків, і молока. Та баба лише відмахується:
-Утулив Бог душу в пень. Про дитину забув, про дім, про все.
-Бабусю, тато мене не любить?
-Та любить він тебе. Любить. Просто опустив вуха,  як лопух на дощ.
Та баба  вже побачила  її у вікні, через  хвильку  -  шаркання в коридорі:
-Дитино, відчини.
Евелінка  швиденько злізає з підвіконня, повертає ключ в дверях.
На шум озивається  і батько.
-Хто там?
Але баба вже на порозі, туди-сюди кинула оком:
-Та ти досі лежиш, як свиня в барлозі? Люди з церкви повертаються, а в тебе   дитина голодна і сам  голодний.  Аж живіт до спини притягло. Та ти, небоже, не вартий і сухої галузки , аби тебе на ній завісити. Та тобі горілка вже кишки переїла. Мозок також.
-Е-е-е. Бабо , та чого ви? Чому на мене так  накинулися? Та я…
-Еге ж, ти. Був би лошак, та хвіст не так. Горобець малий, а й той має серце. А ти?  Та ж чоловік якийсь. Пропала твоя Джулька, то хоч ти  совість май. Бо сама напишу заяву, щоб забрали у тебе дитину.
-Та не Джулька вона. Уляна. І чому це в мене  мають забрати дитину?
-Джулька, Джулька.Так сусідська  сучка пропадає , коли час настає. Але пропала, то пропала. Таке  може  статися  в кожній хаті.  Ще невідомо чи  жива. Але дитина. Чому має на тім терпіти дитина? Така гарна дівчинка..
Та  баба вже, щось сокочучи, примовляючи найтепліші слова, одягає малу і  забирає до себе на смачні вареники. Хоча варениками їх називала мама. Евелінка це пам’ятає. А баба каже : пироги.
У баби в хаті тепло і смачно пахне. Евелінка  залізає на високе крісло. Та баба  одразу:
-Ходи-но, дівчинко, помиємося. Бо  й мені треба руки помити, і тебе зараз помию. Хоч  неділенька свята, та  Бог простить.  Дитину ж мию.
Напустила  у ванну водички тепленької, викупала Евелінку, загорнула у величезний  пухнастий рушник і посадила на  старій софі, накритій вишиваним покривалом.
-Посидь хвильку. Десь  в шафі  одяг моєї внучки. Зараз знайду.
Через хвильку  вже  обидві  снідають  смачними варениками з вишнями. Пахуче какао і  булка з маслом  розморили   гостю і вона засинає просто за столом.
-Та що ж це я,  як сорока в сливах? Вже й не бачу, що дитя заснуло?
Бережно вкладає дівчинку  на ліжко, прикриває і сідає до вікна, підперши щоку рукою. Думки не дають спокою. Знає ж ту  сім’ю давно.  Ще батьків  Василевих знала. Статечних людей. І на весіллі гуляла. Щоправда молода  вже тоді їй не сподобалася. Бачила, що  вагітна, а з дружкою  вибігла  з  ресторану, де відбувалося весілля, і смалила-смалила. Як  бомж, якому випадково пачка цигарок перепала. На всіх дивилася зверхньо.  
-А що вже норовиста була, як кобила, - вголос мовила. Ніби сама до себе. Та маля завовтузилося на ліжку
-Яка кобила? – перепитала дівчинка. – Де кобила?
-Спи, спи, Вілю.
Дитина повертається на  другий бік, підкладає ручку під щічку і знову засинає. А баба   відварює   пирогів з картоплею, щедро присмачує  смаженою цибулькою, поливає сметаною. Ріже  кусень хліба, збирає в торбинку  з десяток яєчок, оглядається на сонну дитину і виходить за поріг. Їй важко. Вона втомлена. Та найбільше  від того, що душа болить.
-Старому від хати вже нема де шкандибати, - аж у зубах оскома від  думок.
-Пані Марилю, а ви  де зібралися в неділеньку? – це  сусідка  Ганна. То така, що аби миша пробігла, то вона все розпитає і розкаже, від якого кота  та  втікала.
- Та ніде. Пару кроків   та й уже, - усім своїм виглядом показує, що не охоча до розмови.
Двері Василь не зачинив. Переступає поріг і очам не вірить: У хаті  шумить пилосос. Василь щось наспівує. З  кухні  пахне молоком. Видно, щойно  скип’ятив.
-А то що сталося? І навіть молоко купив та спарив?
-Бабо, ви не гнівайтеся. Я сам уже бачу, що не  діло то. Та й дитина  дійсно не винна. А де вона?
-Віля спить, а ти  попоїж, може розум  прийде до голови. Та й там уже й заночує.
Василь їсть, а вона  оглядається:
-В холодильник ось о яєчка поклади.  На сніданок  звариш дитині. І, знаєш, вранці не закривай її, приведи до мене. Я  там маю  вишивання, буду вдома. То вже і дитина не сама.
-Добре, бабо. Дякую вам. – А  сльози на пироги – кап-кап.
-Та не присмачуй сльозами те, що я  вже цибулькою полила з маслом. За їду нема встиду.  – Повертається і йде.  Вже не шаркає.
На скрип дверей прокидається дівчинка.
-Виспалася?
Маленька, як кульбабка, після сну тепла, рожева, тулиться до бабусі.
-Пообідаємо і підеш до татка. Татко  там тебе чекає не дочекається. Чужа ласка, дитино,  сироті  Великдень.
Обидві обідають борщем.  У дитячій руці  пампушок з часником  виглядає таким великим:
-Можна я татові візьму?
-Та чому ж не можна. Можна. -  Складає у торбинку кілька пампушків, наливає в слоїк гарячого борщу, обгортає рушником. – Твій одяг завтра попрасую. А нині перебудеш у цьому костюмчику. Якраз на тебе. Відпроваджу тебе, бо борщ гарячий.
Йдуть поволеньки. На порозі Евелінка оглядається:
-А ви?
-Йди, йди. Завтра тато тебе приведе до мене.
У кухні Василь щось  миє. Дівчинка викладає на стіл борщ і пампушки:
-То тобі.
Не може вимовити ані слова. Знову скупі чоловічі  сльози, лише тепер
  падають на шовкове  волоссячко дитини.




Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

Видавництво

© Марія, 08-12-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 10-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 04-07-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ганна, 04-07-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов , 03-07-2015

Сумна правда, як і сама історія

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр Ман, 02-07-2015

Просякнуте теплом і добротою

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Nina, 02-07-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 01-07-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 01-07-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 01-07-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Михайло Нечитайло, 30-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Янушевич, 30-06-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.52502298355103 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Антиутопія нового рівня: Тиха смерть конфіденційності в «Сфері» Дейва Еґґерса
Коли Мей Голланд влаштовується на роботу в каліфорнійську компанію «Сфера», вона опиняється в скляній …
Кохання, життя і привид: Огляд «Японського коханця» Альєнде
«Японський коханець» — друга книжка Ісабель Альєнде, перекладена українською мовою. На відміну від «Оповідок …
Добірка літератури про виховання дітей
Цього разу ми зробили добірку книг Нашого Формату, мова у яких йде про виховання дітей. Ці книги стануть …
Три книги Регіни Бретт, які допоможуть змінити життя на краще
Якщо життя повернулось до вас не найкращою своєю стороною, а доля продовжує фарбувати сьогодення сірими …