Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43646
Рецензій: 85068

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Наближення сонця. Дев'ята

© Катерина Омельченко, 28-06-2015
Вже не рано: кури знесли яєчка, й хазяйки приготували з них омлет, щоб нагодувати своїх дітей чужими дітьми... Елена не знала, що її думки чомусь перегукуються зі звичайними думками однієї старої, схибленої єврейки, якої ніколи не бачила, і яка навряд чи могла б бути їй другом. Чому вона про це думала, дивлячись на масного, спітнілого здорованя, що колись шкіру спускав з її коханого? Як багато не розумієш навіть про самого себе... Де вже нам зрозуміти інших.

- Тож, вас сюди запросив Зорах Брілль? - спитала Елена, намагаючись опанувати себе, - Цікаво: навіщо? Чи бачив вас Аполінар? - цікаво, що він сказав цьому катові, що подумав, чи не боровся з бажанням наскочити й задушити? Цей би вмить здогадався, бо виглядав дуже обережним і, водночас, готовим до всього.
- Я до вас, пані Елено, - він знову трохи нахилив голову так, що стало помітно, як порідшало волосся, і як крізь нього просвічує загадковою блідістю череп. А разом із тим, було щось таке несподіване в цьому чоловікові, що, попри всю його потворність, не робило його неприємним. Більше того, Елена відчула щось таке живе й хороше в його маленьких, швидких і миготливих очицях. Напруження само собою кудись поділося, і вона спокійно взялася за каву, жестом запрошуючи його, та й Зораха заодно, приєднуватися.
- Пан Аполінар мене досі не бачив і не чув... Як вам відомо, і якщо ви цього, звичайно ще не забули, між нами колись виникли деякі непорозуміння... Я б це назвав непереборкуваними обставинами, що досі, мабуть, стоять між нами, як нездоланна стіна. Я сьогодні дуже поетичний, - додав він, усміхнувшись, що твій шибайголова. Піт так і струменів з його високого, опуклого лоба. Діставши з кишені хусточку, він витерся й посміхнувся знову, ще більш відкрито. Чесна посмішка! Кава тільки погіршувала справу, змушуючи його пітніти дужче, і зрештою він відставив від себе чашку, виставляючи перед собою товсті ковбаски пучок. Елена розсміялася:
- Дійсно, боюся Аполінар не надто вам зрадіє.
- І це дуже даремно. Пан Аполінар має розуміти, що всі ми — поневолені люди, робимо те, що хазяїн звелить. Безневинні, як убиті Іродом немовлята...
- Вже краще б Юду згадали, - вліз у розмову Захарія. Він сидів тут же й самозабутньо жував солодкий пряник.
- Так, Юду... - задумливо погодився гість, - А до речі, ви, може, й праві, - додав він трохи енергії до своєї промови, - Думаєте, Юда був поганою людиною? Ніхто цього не може сказати напевно. Його помилка полягає в тому, що він повісився, а це виявилося дуже зручно для його ворогів, мовляв, повісився, значить, визнав свою провину. Хоча, не виключено, що то був нещасний випадок, або й пряме злодійство. Так... таємниця...
- Ну, ну, - ліниво пережовував їжу Зорах, - бачу, що зачіпив цікаву для вас тему. Залишається тільки сподіватися, що ви самі в подібній ситуації не утнете таку ж дурницю і не зіграєте на руку своїм недоброзичливцям.
- Розумію, чому ви глузуєте з мене, але, повірте, пан Муньос — не Христос. Зовсім не Христос. Викрити його для мене буде за честь.

Зорах не глузував і навіть трохи не посміхався. Здавалося, ніби йому взагалі байдуже до того, кого сам же і привів у дім. Навколо нього сипалися крихти: на стіл, на костюм, на підлогу. Кожну він проводжав поглядом, а іноді робив нервові рухи, ніби збираючись зловити руками й запхати до рота залишки смачного. Елена думала, що вся ця ситуація виглядає дивно. Чимось непримітним вона не задовольняла її, викликала підозри.
- Ви може не помітили, але ви досі не назвали свого імені. Чи вам здається, що я і без цього маю його знати? - сказала вона роздратовано, - Ви помиляєтеся: Аполінар не настільки зациклений на стародавній події, щоб безперервно повторювати ваше імя і виношувати помсту.
- О ні, що ви, що ви! Я цього зовсім не думаю. Я просто ваш забудькуватий і скромний, але відданний слуга. Я такий незначний чоловік, що, навпаки, боюся ви забудете моє імя щойно його почуєте... А звуть мене Натаніель Очоа. Або, якщо ваша ласка, Кісточка.

Елена похлинулася кавою і закашлялася так, що Зорахові довелося підводитися з місця і плескати її долонею по спині, хоча зробив він це ліниво й неохоче.
- Що? Кісточка? Чому Кісточка? - лопотіла жінка. А гість відповідав громоподібним перекотом сміху:
- Скажіть кумедно! Що такого, як я, називають Кісточкою, - і він, схопивши руками, потрусив під столом своїм огрядним черевом, - Тому, мабуть, і називають.
- Але Кісточка — то не ви. То взагалі ніхто. Ми вигадали Кісточку, - Елена безпорадно блимала очима, переводячи їх з одного на іншого свого відвідувача. Зорах дивився на неї з удаваним співчуттям: ніхто б, побачивши його цієї миті, не запідозрив його в щонайменшій зацікавленості подіями. Він думав про щось своє, старанно намагаючись приховати цей клопіт від сторонніх. До кола його думок могло входити будь-що від скраєчку зачепленого Юди, до мрій про всесвітню революцію і перемогу сеоністів над гойями абощо. Елена була засобом — то помітно. Але засобом чого? Чи прочитаєш це на його блідому, закритому й облудному чолі!

- О! Та хіба я знаю, що пані вигадали? Це мене жодним чином не стосується — я своє місце знаю, - гримів Очоа, ніби не помічаючи її стану, - Мені ви можете цілком довіряти. А я з тим і прийшов, щоб ви знали: десь у світі, тобто тут і зараз, у вас є чоловік, на якого ви можете покластися геть у всьому.
- Що вам потрібно, - різко відказала Елена. Вона підозрювала якусь чорну гру, і це, нарешті, почало її дратувати. Ще один клоун! Хіба не вистачало їй цього невідомо навіщо навязаного їй Зораха? Невже й цього, нового, так само, як і того, вигадав Аполінар? Чи самого Аполінара вигадав і задіяв на шляхах до невідомої мети хитрий єврей? Де ж це подівся Аполінар? Тривога вповзала у серце. Ще трохи пореготавши і помявшись, Очоа раптом зробився серйозним:

- А чи не набридло сеньйорі сидіти в чотирьох стінах? Я, знаєте, не розумію логіки вашого... гм... теперішнього чоловіка. Ось ця його витівка зі смертю і похованням, що за суттю своєю була просто прикриттям викрадення та, може, ще якихось невідомих цілей... Відтоді ви кілька місяців не виходили з приміщення, наче увязнена. Хочу вам запропонувати дещо...
- Ні! - може занадто палко вигукнула Елена, здригаючись від огиди, ніби її примушували до чогось неприроднього, - Ні! Я навіть не хочу чути від вас жодних пропозицій. Мій... чоловік робить усе мені на користь. Тобто нам. Він краще знає, що треба робити, і я готова терпіти будь-які незручності скільки потрібно.
- Та Боже ж мій, - розпачливо глипнув себе у груди цей Кісточка, - як же ж ви знітилися, моя прекрасна пані. Як шкода, що я змусив вас так нервувати — це все через моє невміння вести делікатні справи.
Але вона перервала:
- Ви увійшли сюди як давній незамирений ворог. Я взагалі не знаю, чи маю право з вами розмовляти, і чи це не нашкодить мені й Аполінарові. Хто вас привів? Зорах... Він люто ненавидить мене, і цього навіть майже не приховує.
Захарія ліниво ворухнувся, але одразу ж махнув рукою — суперечки з жінкою зараз не входили до його планів.

- Та хіба я щось кажу? - заканючив візитер. На Захарію він глянув тільки скоса й вельми розчаровано: сподівався, мабуть, що той прийде на допомогу, але зрозумів, що викручуватися й пояснювати доведеться самому, - Але ж і ви мене ще не вислухали до кінця. Навіщо ж ці несправедливі й поквапливі висновки?
- Ви розмовляєте дивно, - ще більш роздратовано пхикнула Елена, - Така особлива манера? Де ви її навчилися: на посаді штатного ката в мого колишнього чоловіка?
Тут все ж таки втрутився, і з не меншим роздратуванням, Захарія Брілль:
- Наскільки мені відомо, лише смерть може розлучити чоловіка й дружину... Або офіційна процедура розлучення. Жодна з вимог вами не виконана, то чому ж ви називаєте пана Освальдо Муньоса своїм колишнім чоловіком, а Аполінара — нинішнім? Може, я чогось не допетрав, але, як на мене, ви просто втікли від законного господаря і переховуєтеся разом із коханцем, який до того ж є злочинцем, у лігві заколотників, революціонерів та іншої маргінальної дрібноти. Ви самі розмовляєте дивно! І якби Кісточка досі залишався на своїй посаді, можливо, саме йому довелося б розкласти вас на лавці й пригостити батогом по спині... А так ще невідомо, кому випаде ця честь.
- Зорах, а бодай ти здох! - люто зиркнула на нього Елена, і той чомусь затнувся й замовк, ніби з переляку.

Обережно, коли ці двоє трохи заспокоїлися, Натаніель Очоа продовжив:
- Пан Захарія має рацію. На жаль... Ви опинилися поза законом і, якщо так піде й надалі, ви ще не скоро вийдете звідси на волю. Та й куди вам іти? Аполінар замірився на дуже серйозну справу, яка вартуватиме йому набагато більше, ніж подряпана шкіра. Я не беруся засуджувати, ні. Навпаки, я дуже співчуваю його задуму, дуже. Але, зрозумійте це нарешті, тут — ризик. Справдиться його план, і він — переможець, яких не судять і не засуджують. Зірветься щось — і він покійник або майже покійник. Оцінювати його шанси як пятдесят на пятдесят, зізнаюся вам, занадто оптимістично. Ви ж знаєте, що він задумав?
- Більш-менш, - невизначенно знизала плечима жінка.
- Посіяти смуту. Посіяти смуту хоче він у місті, а якщо пощастить, то і в країні. Вам це відомо. Ви знаєте, що перед ним схиляються ватажки розбійницьких угруповань, а їхні люди, за його вказівкою, встановлюють свої порядки в місті. Дурний дід у спідниці сіє паніку серед злиднів, лякаючи їх своїм чудернацьким виглядом і звісткою про війну, мор, посуху й кінець світу. Злидарі готуються, таким чином, до скорої та неминучої смерті, а, значить, робляться небезпечними для інших мешканців. Готує він і більш серйозні провокації. Він і вельмишановний пан Брілль, - Очоа гречно схилився в бік Зораха, і той, ніби йому зробили комплімент, привітно усміхнувся у відповідь, - Я про це дізнався не як шпигун, а від них самих, від пана Захарії тобто. Мені відомі деякі, і навіть дуже важливі, подробиці, і я від серця співчуваю ідеї... але не скажу, щоб надто вже вірив у щасливий кінець. Тож, те, що стосується вас, ми вигадали саме з паном Захарією...

- Він не може вигадати нічого доброго, - відрізала Елена, - Він спить і бачить уві сні, як Аполінар виконає усю чорну роботу, а він усуне його в якийсь жахливий спосіб і скуштує солодких плодів. Ви — лише частина цього плану, - похмуро додала вона.
- Зовсім не це я бачу уві сні, звідки вам знати! - обурено запротестував Захарія.
- Ні? Тоді іншу, ще огиднішу, капость! Мені все одно. Але я ніколи не довіряла твоїй мармизі. Ти схиблений романтик зі схильністю до вбивста, ласий до крові колишній студентик, нездара. Так я тебе бачу. І мені не довподоби, що ти приходиш до мене, коли схочеш, і приводиш із собою якихось пригнічених долею покидьків. Забирайтеся звідси обоє! - їй хотілося б так сказати, але чомусь рот її не розтулився. Вона дивилася на чоловіків і чекала, що от-от якась таємниця зірветься з їхніх губ. Хтось має сказати те, чого вона не знає. Тим часом запала тиша. Захарія зняв окуляри з тонкими обідками й тонким, майже невидимим склом. Пальці здавалися тоншими за дужки, але такі жваві, такі непосидющі, що в Елени паморочилося в глові від їхнього невпинного руху. Пан Очоа пітнів і линяв від поту. Просто на очах. Треба щось зробити, аби цей опасистий чоловік не перетворився на прозорого привида просто тут, перед нею.
- Годі вам... Кажіть уже, - заблагала вона, наче милості просила. Й Очоа зглянувся:
- Я багато чого вам розповів, моя прекрасна пані, - сказав він мяко, - Але досі є загадкою, для чого ж усе це потрібно Аполінарові. Жив собі індіанець, не тужив, супчик їв, бобами заїдав, поганою горілкою запивав — і нічого, здавалося б, окрім цього, й не було йому потрібно. Аж раптом плани, думки, наміри, мрії... Жінка красива, влада й підлеглі. Звідки прийшло, хто навіяв? І, головне, хто за все це платить? А плачу я. Частково я, а частково ще один чоловік. Якщо підете зі мною, скажу, навіщо ми це робимо.
- Ви хочете мене викрасти? - здогадалася Елена, яка не повірила жодному слову такого приземленого і, водночас, таємничого гостя.
- Ви, люба, самі підете з нами, зі своєї волі і власними ногами, - нетерпляче смикнувся Зорах Брілль, - Бо це найкраще, що може з вами статися найближчим часом.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 04-07-2015

http://www.gak.com.ua/creatives/1/40737

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ, 30-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 30-06-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.50319695472717 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Літня книжка» Туве Янссон про дитинство, втрату, буденне та неможливе
Ніжний мох під ногами, теплий вітер, непокірливе море. Самотній острівець, на якому коротають літо герої, …
Класифікуйте конфлікти – полегшає!: Огляд книги “Результативний конфлікт”
Класові, расові, ґендерні — будь-які конфлікти виникають на підґрунті влади. У вступі до цієї книги …
Подорож у пошуках власного імені: Огляд роману Сола Беллоу
Книжкова серія «Нобелівські лауреати» видавництва Жупанського є унікальним зібранням творів десятків …
Жити, щоб літати: Огляд книги “Йди за мрією. Все можливо”
«Йди за мрією. Все можливо» — роман, побудований на реальній людській історії дівчини, яка перемогла …