Знак Оклику велів усьому класу абетківців марширувати на плац, а там, згідно зі своїми природженими особливостями, перетворитись чи то на вояків, чи на зброю, чи на засіб перевезення, а чи на щось іще, але обов’язково корисне у військовій справі.
Абетківці ще під час слухання теоретичного уроку добре перейнялися почуттям поваги до рідного краю і тому на цих практичних навчаннях були готові виконати якнайкраще все, що було треба.
― Лягай! ― несподівано для навчального взводу зкомандував Знак Оклику.
― Усі ― брик-брик-брик ― і полягали-попадали. Тільки буква Ж, зачепившись за кущі, так у них і застрягла. До неї, чомусь, приліпився М’який Знак. Певно, думав, що та ― боягузка і, таким чином, хитрощами тренує зберігати собі життя. То чому б не приліпитися, удаючи, що з Ж завжди пишеться М’який Знак. Але Ж рішуче мовила:
― А я ховатися не буду. Тому що, як вже казала, я ― протитанковий «їжак». Куль і снарядів не боюсь, бо металічна. А крім того, я ― вельмиповажна літера Ж ― з якимись там М’якими Знаками ніколи не дружила й не дружу, тобто не пишусь. Так що не підлабузничай! Не треба мене пом’якшувати: я ― Ж, а не ЖЬ!
Почувши це, М’який Знак мерщій накивав п’ятами від неї. Апостроф присоромив його. А той огризнувся. Мовляв, від кого чув би. Апостроф так образився, що аж почервонів від люті. Суперечку почули усі дівчата-літери. Вони, дівчата, сміливі! А він, хлопець, он який ― ні сіло ні впало?!.
Що робити?!. Треба якось показати себе найкращим чином, вирішив Апостроф. Він згадав, що він же ― Апостроф! Тобто знак, що завжди пишеться трохи вище літер! А чому ж тоді він заплутався у кущах з якоюсь там гордовитою Ж? Тьфу на неї! Теж мені -- протитанковий «їжак». Тож Апостроф надувся, мов повітряна кулька, трохи піднявся над землею, взяв дві маленьких О, з них зробив бінокль, направив у бік умовного ворога і побачив усе, як на долоні. Відтак розповів секрети ворога своїм воякам. А вони, не ликом шиті, зразу все зрозуміли і зайняли бойові позиції: Х стала, як укопана; на неї одим кінцем лягла Ї ― вийшов міномет; кілька Ю повернулися своїми кружальцями до землі, з’єднали свої палички, зверху прикріпилося кілька П, над ними бочком лягла С у вигляді привідкритого люка ― утворився гарний панцерник; а щоб у тому ніхто не сумнівався, до П з одного боку прилаштувалася І, перетворившись на дуло танкової гармати.
Під час практичних навчань знайшлося діло для усіх абетківців.
Зморені, але з великим душевним полегшенням, вони поверталися до свого класу. Ще б пак! Адже всі збагатилися чи не найшляхетнішими навичками ― навичками захисту Батьківщини.
