Замість епіграфу.
Перед тим як бурхливо плескати
на користь відцифрованої книги, інтернетчитанню,
подивіться як завзято
накручуються кіловати на електролічильнику!
Ярослав з самого дитинства марив комп’ютерами. Через те батьків спочатку розпач охопив: один з синів, який проявляє неабиякі здібності, чхати хотів на родинну багатющу бібліотеку, в якій є те, що не в усіх районних чи навіть обласних є. Так вони думали.
Втім дуже помилилися. Ярослав на відмінно закінчив школу, з червоним дипломом – виш, став конкурентоспроможним спеціалістом з комп’ютерних технологій. Його кар’єра зростає як на дріжджах.
Я думав, що стосунки з батьками у нього стали ще напруженішими – через ту ж причину: його не любов до книг.
Він утаємничено засміявся і запросив у гості. Мовляв, та й за вами батьки скучили, буде про що погомоніти.
Завітавши, я відчув, що у цій родинні – злагода, спокій та повне взаєморозуміння, надто саме з Ярославом. Довелося дещо зіронізувати, сказавши про стабільні й пристойні заробітки сина; от вини й змирилися щодо його пасивного ставлення до книг.
А вони, не гаячи часу, підвели до кількох книжкових полиць. Виявилося, що вони – зовсім нові, й заповнені художніми українськими книгами останніх років видання. А щоб я не подумав, що вони слугують за своєрідні модні шпалери, батько, мати, а ще й бабця, стали наперебій розповідати який їхній Ярослав книголюб.
Це було дивнувато чути. Не вірилось. Та до нашого спілкування долучився сам Ярослав. Він брав з різних полиць першу ліпшу книгу і, немов наживо читаючи її, розповідав чи то її зміст, чи основний сюжет або окремі місця.
З’ясувалося: батьки дуже помилялися, вважаючи сина таким собі ворогом книг.
-- Так! Я спершу, десь у середніх класах, коли голова йшла обертом від компиків та інтернету, на книги майже не звертав уваги, хіба що на шкільні підручники. Але з часом зрозумів: е-е, ні, інтернет – це одна культура, книги – зовсім інша! І з точки зору читання паперова книга – краща! – переконливо зазначив Ярослав.
Далі розповів, як у нього частенько відбуваються бесіди з авторами, які свої художні твори оприлюднюють в інтернеті. Ну то, мовляв, на здоров’я, вітаю, але, перепрошую, там я їх не читаю, або майже не читаю, хоч у комп’ютерних технологіях я з десяти років, як кажуть, по самі вуха, і маю стаціонарний комп’ютер, ноутбук, кілька планшетів останніх моделей тощо. В них – безліч оцифрованих текстів. Але вони – на всяк випадок. Читаю ж винятково паперові видання.
Відтак у розмові з Ярославом вималювалась його справжня філософія ставлення до проблеми: який текст читати – паперовий чи оцифрований? Звісно паперовий, переконаний Ярослав. І тільки, якщо такого немає, можна вдатися до оцифрованого чи інтернетчитання.
Втім, ось його філософія у подробицях.
Авторам художніх, художньо-документальних та публіцистичних творів Ярослав радить друкуватися у паперових виданнях, навіть за власні кошти і мізерним накладом. Тому що це все одно престижно! А в інтернеті розміщувати свої твори, твердить, зовсім не круто, як дехто думає. Навіть у літературних сайтах і порталах, навіть коли на багатьох із них є можливість висловити думку щодо творчості колег і самому прочитати дещо стосовно своїх дописів.
Літературні інтернетсайти, -портали порівняно з друкованими виданнями не такі привабливі через те, що:
1) як правило, хочеться читати в них твори невеликі за розміром (до двох сторінок формату А4), тобто здебільшого поезію, бо проза найчастіше є розлогішою; той, хто зайшов до інтернету, не хоче витрачати час на якесь там тривале читання, адже є спокуса пробігтися по інших ресурсах, зокрема і не по літературних; коли людина читає книгу, усього цього немає, вона зосереджена лише на тексті, віч на віч з книгою та її сторінками;
2) в інтернеті читаються твори, що вінтернетнені сьогодні або останніми днями, інколи останніми тижнями чи навіть місяцями – залежно від інтенсивності роботи сайту та його традицій; поясню: на всіх літературних інтернет-сайтах (порталах), як правило, можна оприлюднювати свої твори (будь-якого жанру і розміру); але, якщо цей ресурс (сайт, портал) динамічний, тобто у нього є адміністрація, яка щодня і щогодини стежить за його працездатністю, коли треба дає поради відвідувачам, сприяє якомога більшому наповненню новими творами, то це, з одного боку наче добре, а з іншого – ні в тому сенсі, що чим інтенсивніше викладатимуть ваші колеги (по суті -- конкуренти) свої твори, тим швидше ваш твір (твори) опиняться так би мовити внизу вікна вашого монітора, а за дві-чотири години взагалі відсунуться на другу чи третю сторінку; у такому разі відвідувачі неохоче клікають отакі сторінки, їм цікаво, що на першій; а на першій з’явилось щось нове: якщо коротеньке, то, можливо, буде прочитане, а якщо велике, та ще й проза, швидше за все проігнороване;
3) в інтернеті розпорошується увага до справді гарних гідних високої літератури творів, тому що та сама увага повинна просіяти неймовірну кількість текстів (не творів – текстів) безпомічних, бездарних, неграмотних та ще й часто-густо з нецензурною лексикою, у більшості випадків невиправданою; хоч як прикро, а в інтернеті бездарності та неграмотні і просто люди «зі здвигом по фазі» можуть друкуватися; щоправда, на деяких літсайтах чи порталах є редагування й відсіювання неякісних творів, але такі сайти (портали) або мають надто складні правила подачі навіть добротних творів, або ж вони малорухомі, тобто такі, «картинка» на моніторі яких не змінюється місяцями, що викликає думку про несерйозність такого інтернетресурсу навіть за наявності начебто серйозного редагування;
4) не на користь інтернет-публікаціям свідчить і обмін думками; з одного боку -- це добре, коли є можливість написати відгук стосовно того чи того твору: автору буде приємно, й іншим читачам ресурсу цікаво; однак десь у дев’яноста відсотків випадків пишуться такі оцінки, як «гарно», «добре», «цікавий твір», «чудовий вірш», «з творчою удачею» тощо; часто, замість, відгуку про твір, йде листування між уже знайомими людьми, що зачіпає вже не стільки творчість; і дивишся у відгуках на сайті – ого! – більше двадцяти відвідувань, а насправді ж – не про літературу, конкретний твір та його якість чи особливості; на жаль, таке є на багатьох літсайтах, і воно не блокується; з одного боку, наче й не погано – нехай люди спілкуються; з іншого – виникає думка: чим би дитя не тішилося; все це відштовхує справжніх поціновувачів літератури від читання в інтернеті;
5) збиває з пантелику і вседозволеність в інтернеті щодо нецензурних лайок, які дуже часто невиправдані; таких горе-літераторів-розумників треба штрафувати; нема чого нав’язувати своє бачення світу;
6) «мінус» інтернетпублікаціям ще й тому, що їх треба читати з допомогою технічного засобу (монітор, ноутбук, планшет, смартфон тощо), який залежить від системи живлення, що буває примхливою і не завжди «під рукою»; тут доречно сказати, що коли говорять про інтернетпублікації як сучасне неспростовне досягнення для літераторів, то треба не забувати, що піклуються не про літераторів, а про виробників комп’ютерів, планшетів тощо, тобто економічна складова переманюється у видавництв та друкарень на користь тих, хто виготовляє не тільки комп’ютери й планшети, а комплектуючі до них, іншими словами: йде шалена агітація на підтримку зарубіжного виробника, якщо взяти до уваги, що ІТ-технології, в першу чергу, розвинені за кордоном;
7) публікації в інтернеті, навіть зведені у збірку, не подаруєш, а книгу – можна; книга як подарунок для більшості людей значно ефектніша, ніж, скажімо, диск зі записаним на ньому художнім текстом;
8) читання в інтернеті дорожче обходиться через дороговизну електроенергії, а також акумуляторів та батарей живлення;
9) читанню художніх творів в інтернеті заважають різні формати; навіть для більш-менш досвідченого молодого користувача вони є неабиякою перешкодою, що вже говорити про людей старшого покоління;
10) інтернет-публікації, хоч інколи й можна назвати предметом мистецтва (літературного, візуального, тобто коли вони оформляються у вигляді книг або окремих публікацій з хорошим шрифтом і дизайном, навіть ілюстраціями), але значно рідше, ніж коли йдеться про книгу; навіть найдешевша, найпростіше виготовлена книга цінніша за інтернет хоча б тому, що вона має ще одну перевагу перед ним – тактильність; в інтернеті сторінки рукою не перегорниш, а в книзі – будь ласка. Тож читайте книги на здоров’я!
Звісно, що від інтернету є і багато користі, але ця користь лежить в інших площинах. В царині літератури інтернет суттєво допомагає, коли йдеться про минулу літературу та пошуки рідкісних видань, якщо вони оцифровані.
Коли ж мова йде про літературу сучасну, у першу чергу авторів художніх творів, то публікації в інтернеті для них – то шлях якщо і не в нікуди, то, принаймні, у малопролазні хащі, шлях до не розкриття того чи того автора й швидкого його забуття.
Це думка Ярослава, який досяг у комп’ютерних технологіях неабияких висот. І тільки після цього втямив: паперові книги й різні тексти на папері – значно краще, ніж вінтернетнені чи від цифровані.
