Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 44004
Рецензій: 85778

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

Одержимість (40) Частина ІІІ. Вниз до джерел - зорі під гладінню (відредаговано)

© Viktoria Jichova, 21-06-2015
                                                                                 7.

      Ці сни.. Ці дивні, неможливі сни. Бо хіба можливі? Хіба може таке нормальній людині наснитися? Таке, наче всі події у тих снах відбулися реально? Ніби я - власний продюсер власних снів - стала стороннім очевидцем тих сновидійних подій? Очевидцем, котрий заодно відчув у глибині серця все, що відбулося у снах? Хіба може бути ймовірним, що такі сни - живіші за моє реальне життя? Якийсь абсурд виходить.. Бо ж зазвичай сни насправді - це і є абсурд - ілюзія без жодної логіки, структури та змісту - лише вільний плин випродукованих мозком образів. Підтвердженням тому є тe, що менi або не сниться нічого, або дуже часто сниться якась суща нісенітниця. Тому я знаю, що такі сни відносяться до розряду "звичайних", вони мене ніяк емоційно не "штормлять", нічим не дивують і дуже швидко забуваються

      Проте дивують мене сни інші - рідкісні і "нестандартні". До них відносяться "реалістичні" сни з моєї юності. Дивним для мене у тих снах є не те, що вони суперечать загальновідомим переконанням про природу і поведінку сновидіння і відхиляються від будь-яких "усталених норм" (якщо взагалі якісь "норми" для снів існують), котрі увиразнюють майже обов´язкову алогічність сну, його сюрреалістичність як "чистий психоавтоматизм". Для мене абсурдністю тодішніх моїх сновидінь є саме те, що вони поєднують у собі як сюрреалізм, парадокси, якусь зашифровану символіку, так заодно і чітку логіку, структуру, послідовність подій, гостре відчуття особистої свідомої присутності, живість кольорів, звуків, запахів і .. о чорт забирай - почуттів! Сильних, шалених, гарячих, колючих - таких, з якими хочеться злетіти у небо і літати птахом попід хмарами і навіть ще вище - хочеться доторкнутися крилом ясних зір.. Доторкнутися і не спалитися так, як Ікар від жару сонця..

      Що це були за сни? Сни бажань? Мрій? Чи чогоcь іншого? Може, я і справді блазень? Знаю, що це були дуже нестандартні сни. Пізніше, через багато років опісля всіх тих незвичайних снів та непередбачуваних подій, що наслідували, я шукала відповіді чи хоча би натяку на подібну "дивність" тих снів у всіляких наукових книгах. Та через суто матеріалістичну налаштованість науки та її утилітарно-детерміністичнo-атеїстичні переконання, що сон, точніше сновидіння - лише така собі цікавинка у нашому житті і нічого більше, якесь таке "самовільне нічне пригодницьке доповнення" до свідомого життя, „забавка“ чи „розрядка“, відпочинок нашого мозку, я дійшла до зацікавлення психологією. Цікавилася Фройдом, хотіла з´ясувати для себе феномен сну і його значення. За Фройдом каузальність, себто причинність таких сновидінь пояснювалася як начебто витіснення потаємних і табуїзованих бажань - інстинктів та від них похідної волі до життя чи смерті. У цім фройдистськім психоаналізі зазвичай все зводилося до біології - сексуального потягу, вираженого поняттям "лібідо", та того, що майже кожен предмет подовгувастої чи округлої форми у сновидінні чи в уяві має сексуальний підтекст - нагадує чоловічі чи жіночі статеві органи. Таке пояснення причини моїх снів мене, звісно, не задовольняло. Ба навіть було цілком недостатнім і гостро обмежувало мою духовність. Погоджувалася, що це могли бути якісь приховані, неусвідомлені психічні комплекси, які можуть бути у кожної людини. Але з другого боку - як такі "важкі" комплекси з того, що я вичитала і зрозуміла з тієї психоаналітичної літератури, могли виникнути у ледве п´ятнадцяти-шістнадцятирічної дівчини без належного ще життєвого досвіду? Звідки така ясна транспарентність та яскравість дещо видозмінених, проте постійно повторюваних образних символів у снах? Ні, з дідусем Фройдом моя душа докорінно не погоджувалася, навіть почала протестувати. Треба було глибшого занурення. Почала тому цікавитися альтернативою, до якої від фройдівського психоаналізу був лише маленький крок - до аналітичної психології Карла Ґустава Юнга.. Але як вже було сказано, це зацікавлення виникло в моєму житті набагато пізніше за події, що передували тому. Власне, я і досі не знаю, що це були за сни і чому вони і досі мене інколи переслідують..

      Власне, сон.. „Живий“ сон.. Щo це таке за дивне природнє явище? Те, що до нас уночі, коли свідомість "вимкнена" і відпочиває, промовляє саме природа, забудована у нашу фізіологію, немає сумнівів. Але чому вона саме так промовляє? І природа ця, як виходить, є набагато складнішим феноменом, це - начебто і справді багатовимірна і багаторівнева реальність, яку людина з її тривимірним світосприйняттям навряд чи коли збагне. Сон - я гадаю - це щось таке, що ніби приходить з інших світів - паралельних, чи іншопланетних, чи мульти універсальних (інших Всесвітів), чи є проявом недосяжного духовного „царства ангелів“, якщо погоджуватися з Платоном - світу "божественних ідей". Ніби був реальним і водночас ілюзорним зображенням, з´явою, кодом саме отієї багатовимірності світу, прихованої "божественної правди".. Багато можна придумати назв щодо цієї неймовірної складності і її окремих пазлів не так вже й зовсім нашої, людської, реальності. Все це можна називати, освітлювати, інтерпретувати по-різному: по-науковому, по-філософськи чи по-релiгійному, але через це суть того дивного явища, яким є „живий“ сон чи візія, не зміниться. Такий cон чи візія і надалі захоплюватимуть людську душу своєю спонтанною, дикою чарівністю і незвичністю.

      Отже, "живі", сни.. шалені сни шаленої жінки? О, Господи! З тими снами був ще великий, дуже великий клопіт..

      ..Я озирнулася довкіл. Півсонця вже поглинуло море, а друга половина ще жаріла над обрієм багряною півкулею. Знаю, усвідомлюю, що я зараз на острові Сааремаа, в Естонії, у моїй вимріяній Північній Єврoпі.. Але ніяк не позбавлюся відчуття, що випірнувши зі згадок про ці дивовижні сни, наче випірнула з глибин моря, на березі якого зараз знаходжуся.. Скільки ж то часу пройшло у тих моїх споминах? Більшe як тисячоліття, ціла вічність? А скільки тепер, коли все це згадую? Якась мить - он, і чоловік мій там, трохи далі, бачу, ще курить.. Не пройшло і п´яти хвилин.. А ніби все життя, і не одне, а багато їх пройшло перед очима..

                                                                                 8.

      - Розкажи-но, дитино, з чого все почалося. - сірі очі у рясному мереживі зморшок сивочолої бабусі встромилися у мої. - Не бійся, тут тобі справді нíчого боятися. - окинула поглядом свою "святу" від безлічі образів світлицю, - Hу ж бо, розкажи все, як було, від самого початку.. - підбадьорював її ласкавий голос. Не зважаючи на душевну доброзичливість цієї незнайомої бабці, я все-таки ще не відважувалася розпочати свою розповідь. І, чесно кажучи, не знала з чого починати. Її очі вдивлялися у мене так пильно, що я ледве-ледве перевела свій погляд з них на маму, що стояла в дверях кімнати. Кімнати, що аж потопала у пахощах свіжих і сушених квітів та пучків різнотрав´я у вазах. Все тут сяяло старосвітським затишком та білизною від всюдисущих вишитих рушників і рушничків на іконах i образах та мереживних серветок під статуетками, що зображали усіляких святих-великомучеників. Моя мама стояла на порозі у це дивне царство старого, вже майже забутого довоєнного галицького світу, чи, принаймні, його духу, що, втікаючи від совєтського "щасливого майбутнього", знайшов тут свій останній прихисток, і теж напружено чекала на мої слова. Її очі гледіли на мене дещо стривожено і запитально, але, аби замаскувати надмірну цікавість і зaнепокоєння, теж ніби заспокійливо підбадьорювали. Але що я тут їм обидвом розказуватиму? Моя розгубленість, мабуть, передалася на нас трьох, тут присутніх у цій дивній оселі ще дивнішої старої жінки. Бабуся відразу зауважила мою зніяковілість, тож уже з досвідченим „Прошу дуже пані!“ вказала мамі, аби та вийшла y коридор. Слідом за нею подалася і бабця. Про що потім так довго перешіптувалися, я не відала, але до кімнати повернулася бабуся з дещо заклопотаним виразом обличчя.
      - Отже, трохи у мене побудеш, а мама поки прогуляється надворі, черешень нарве у нашому садку. Ти ж не хотіла, аби вона чула твою розповідь, чи не так? - і сіпнула вбік своєю сивою голівкою, ніби змовницьки підморгуючи.
      - Так. - підтвердила я, дещо вже заспокоївшися.
      - І що це у тебе такого потаємного і дивного твориться, дівчино? - знову примружилася. - Мама мені дещо розповіла, але я це хочу чути з твоїх уст. Аби ми не допустилися чогось небажаного. Ти хоча розумієш, чому ти тут?
      - Не зовсім. - крутнула я головою. - Здогадуюся, що це має якeсь відношення до моїх снів і так далі..
Старушенція знову пильно задивилася на мене, ніби міркуючи, з якого ж то боку до мене „під´їхати“, бо я, як видно, здалася їй не надто говіркою. Запанувала тиша. Бабуся, все ще вичікуючи на мою розповідь, взяла щось у руки і, заплющивши очі, почала щось нечутно промовляти, ледь похитуючися з боку в бік, мов у транcі. Я придивилася: а вона молиться, у руках перебирає вервицю. Потім ніби раптово прокинулася:
      - Гаразд. - мовила, - Бачу, ти сама не почнеш. Тому буду тебе питати я. Спершу скажу, що ти зробила дуже добре, що про ці сни розповіла своїм подругам.
      - Чому добре?  - не розуміла я.  - Просто то були такі сни, що не розказати про них би був гріх.
      - Настільки захопливі, так? - знову сверлила очима мене.
      - Так, дуже! Я ще сміялася, що їх можу записувати і робити з них гарні оповідання, чи, може, напишу якийсь роман в майбутньому. - і мені стало чомусь весело.
      - Невже настільки були яскравими? - хитала головою бабця. - А ти що, любиш писати?
      - Дуже! Навіть не знаю, де це в менi взялося. Але маю таке відчуття, що коли пишу, ніби живу іншим, другим життям.
      - Гм.. - задумалася бабуся. - І все це через ті сни?
      - Ну..- тут вже задумалася і я. - Я і раніше любила собі пофантазувати та помріяти, але ті сни такі живі, що.. Ну.. так, згодна.. через них я, власне, і почала писати. Хотілося ці пригоди викласти на папір і поділитися з ними з іншими людьми, хоча би з подругами.
      - І як це вони сприймали?
      - О! - задоволено вигукнула я. - Ходили за мною, по черзі позичали одна в одної мої зошити з тими розповідями. Врешті-решт, так одного зошита я і не дочекалася. Одна із однокласниць мені сказала, що загубила його. Хоча це була неправда. Просто її мама якось застала її при читанні і відібрала в неї той зошит. Потім його, здається, знищила, бо не повернула мені. A через деякий час прийшла за моєю мамою і розказала їй про те, що пишу.. Ну, а мама з того влаштувала допит. Так я їй і сказала, що ці історії мені просто наснилися. З того і писала. Правда, я їй не все розповіла, не про всі історії, але, як видно, їй вистачило цього. Потім мамі знову хтось щось наговорив - і тепер ми тут, у вас.. - і я опустила очі, почала знову трохи нервуватися та ще й чогось раптом зауважила, що складочки на моїй літній сукні не зовсім рівнi.      
      - Твоя мама мені сказала, що ти настільки захопилася тим писанням, що зранку тебе важко розбудити і що ти вічно запізнюєшся у школу. А ще, мовляв, ти почала бути неуважною на уроках і твої оцінки погіршилися. Ваш класний керівник на це твоїй мамі поскаржилася. Це правда?
      - Так..- ці складочки на платті ну аж ніяк не хочуть вирівнюватися - почала завзятіше їх рівняти.
      - Не нервуйся, дівчинко. Я тут не про школу тебе питати хотіла. Просто бачу, що тобі треба допомогти. І поки мені не скажеш всього, мені це не вдасться.. Знаєш, скільком вже таким, як ти, я допомогла? - її голос поплив-задзюркотів струмочком.
Я витріщилася на стареньку: а що спільного саме зі мною це все має?
       - Повір мені, я вже за своє довге життя такого надивилася, що твоя історія, як мені так поки що здається - одна із тих, типових. Мені здається, що те, що тепер з тобою відбувається, це не лише підлітковa недуга, це щось інше, набагато серйозніше. Але спочатку я хочу тому підтвердження. Тому ти повинна бути зі мною відвертою. Гаразд? - її слова почали мене цікавити і турбувати водночас.
      - Гаразд. - кивнула я.
      - Отже, про що би я тебе не питала, будеш зі мною чесною, так? - примружилася.
Я спалахнула подумки: "Господи, чого вона від мене хоче, ця стара відьма? Яка їй справа до того, що мені сниться і про що я мрію?! Мушу звідси геть! Негайно!" і вже було підвелася, як бабця мене вчeпила за руку:
      - Спокійно-спокійно, дитино! Не треба так хвилюватися! Тобі ж тут хочуть допомогти, а не нашкодити. - далі мружилася, знову вдивляючися прямо не в мої очі, а в саму душу. - Он який у панянки характер впертий i дикий! - якось так криво усміхнулася. - Перші пручання. Як типово! Але то нічого не важить, бо так діється завжди, коли.. - і вона не домовила. - Гаразд, підемо на це поволі. Тож відповідатимеш чесно? - наполягала далі.
      - Так! - збрехала я, аби вже відчепилася від мене з тими своїми прискіпливими запитаннями. Бо і справді, вже стільки часу змарнувала у неї - могла ж бо вже стільки нового написати! Бо нині знову був той дух захоплюючий сон..
      - От і добре. - усміхнулася жінка. - Скажи, у тебе вже є хлопець?
„I нічого собі?! Так і буду їй тут свою душу вивертати! Ха! Ще чого?“ - але, звісно, такого я цій старій жінці сказати не могла, тому, намагаючися приховати своє роздратування, відповіла:
      - Ну, так, є.. Недавно почали зустрічатися. Хлопець з моєї школи, вже її закінчує.
      - І все у вас гаразд? Любите одне одного? - не давала мені спокою.
      - Гадаю, що так. - стенула я плечима.
      - Ти в цім щось не надто впевнена, дівчино. В чім проблема? Не знаєш, чи любить він тебе?
      - Божився, що любить! - відповіла я, вже значно розлючена.
      - А ти? Що ти йому відповіла? Що теж його любиш? - добиралася в саме серце бабця.
      - Ще йому цього не сказала. І, мабуть, ніколи не скажу. А навіщо йому про це знати?
      - Значить, не впевнена, що любиш.. - похитала знову головою бабця. - Ти боїшся йому це сказати чи в тебе на те інша причина?
      - Не знаю.. - засумнівалася я. - Відчуваю, що люблю, дуже вже він мені пoдобається - такий красень, такий добрий і чуйний i всі дівчата у школі мені його заздрять! Як же його не любити? - щиро дивувалася я.
      - Справді, так відчуваєш? - зирила на мене, як та сова. - А тепер чесно. Ти впевнена у тім, що любиш?
      - Я не знаю.. Я справді не знаю. Мені з ним просто дуже добре. Ні, я таки його люблю. Так, люблю!
      - І ще таке.. Знаю, що тебе це зараз боляче діткнеться. Але я зарікаюся, що те, що ти мені тепер почнеш говорити, про це ніхто інший, окрім нас двох, не знатиме. Бо це має дуже великий стосунок до того, про що я здогадуюся. Скажи, ти ще дівчина? Розумієш, про що я?
Ox!.. тут наче мені дали ляпаса. Он куди вона гне! Що це за допит?!
      - Так! - гордо стрільнула очима в її обличчя. - І буду нею, доки не вийду заміж! - мені було жарко, я, мабуть, вся розпашіла, залапала повітря. Старенька лише лагідно усміхнулася, побачивши мене, наче того розчепіреного півня.
      - А тепер про сни. Що тебе так у них захоплює? Ця живість? І, як я гадаю, це сни про кохання?
      - Так. - насторожилася я.
      - Можеш мені їх описати до дрібниць? Кого і що ти там у тих снах бачиш?
Я бабці якщо не все, то, принаймні, основне розповіла. А вона поки слухала, ствердно похитувала головою. Нарешті сказала:
      - Наразі достатньо. Поки що все підтверджується так, як я собі і думала. Отже, дитино, тепер ти якийсь час ходитимеш до мене. Я тебе розпитуватиму і надалі, ти мені про все поступово розповіси, а тепер ми разом помолимося, гаразд? - і бабця знову взяла у руки свою вервицю і ми разом промовили "Отче наш!". Після того вона встала і вийшла на кухню. Коли повернулася, в руках мала щось на зразок кадила.
      - Не бійся. Це все лише добрі трави. - посміхалася. - Тобі після них краще спатиметься. А через три дні я тебе знову чекаю у себе.

      I я, зацікавлена тою подією, почала ходити до бабці. Бо ж і самій страшенно кортіло дізнатися, що вона знає про тоті сни і який вирок мені дасть після завершення всього "сеансу". Наступного разу вона мене розпитувала про мої страхи, чи я, бува, в дитинстві чогось страшенно не перелякалася. Сказала, що дуже вже від малечка боюся вовків і великих кудлатих псів. Але не пам´ятаю, чи такого коли налякалася. Потім питала, чи в нашому старому домі нічого дивного я не запідозрила. Розпівіла їй, що так, це старий будинок якогось поляка, котрого, здається, "відсунули" після війни в Польщу, і що у нашім будинку і справді діються дивні речі. Люди після смеркання бояться заходити в наш дім, а вночі, мовляв, їм щось страшне то сниться, то привиджується, то чуються якісь кроки і шкрябання у двері.. Навіть моя мама мала нещодавно страшний сон, ніби на неї щось грізнe, велике і важке навалилося і дусило її. I якби я тоді не почула її хропіння, то б, напевне, "це" i задусило її. Бо, як потім розказувала, чула якийсь страшенний свист і завивання, а коли розплющила очі, то ніби в хаті все крутилося як у лютому смерчі-торнадо, і десь аж з-поза того всього жахливого зловіщого свистy і виття почувся ніби з далека-предалека мій голос. І аж після мого голосу все припинилося. I мама, відхаркуючися та важко дихаючи, прийшла до тями. Бабця все це слухала з дуже великим зацікавленням. Потім запитала про мою родину. Чи, мовляв, не знаю якоїсь родинної таємниці, про яку ніхто не хоче згадувати? Ні, такого я, принаймні, не пригадую.
      - Добре. - відповіла бабуся. - Тоді чи не пригадуєш, чи хтось у вашій сім´ї не займається чи не займався чарами? - дивилася знову уважно. - Подумай добре, кожна дрібничка тут тепер важлива.
      - Звідки мені про всіх у нашому роді все знати? - розводила руками я. - Хіба.. я не знаю, може, моя бабця, татова матір? Tа я не скажу, що вона вже й займається аж такими чарами. Просто любить викладати карти, час від часу поворожити там щось, якісь трави-бадилинки весь час збирає. Вона ж медсестра.. Ще працює. У психлікарні. Але незабаром піде на пенсію. Вона родом зі Сумщини, з Кролевця, з козацького роду. - розповідала я, зовсім не розуміючи, для чого це знати цій жінці.
      - А що ти знаєш про її родину? Про її походження?
      - Майже нічого. Лише зі слів бабці, що вони до революції були заможним родом, що старі традиції у них передаються по жіночій лінії з бабці на матір, з матері на дочку.. Але в моєї бабусі не було дочок, лише два сини-близнюки, то я в неї одна-єдина внучка. Отож, одного разу мені бабця сказала, що передасть мені якусь "нашу родову спадщину".. Тільки аж буду трішки старшою, мовляв, після повноліття. А у чім та спадщина має полягати, поняття не маю.. Як здогадуюся, якісь дуже старовинні ікони, якими благословлялися першонароджені старші дочки, якою була моя бабця, і внучки у роді, якою є я, та ще якісь коштовності зі справжніх перел.. Хіба я знаю? Раз колись бачила у неї дуже гарний величезний, здається, старовинний перстень та намисто, але вона відразу це сховала - від всіх, і головне - від мене. Я ще дивувалася, чого це бабця так переполошилася. Звідки мені знати, що тоді було в її думках? Вона і зараз не надто про це любить говорити. Каже, що ще не час..
      - Таки справді ще не час. - підтвердила жінка, яку я почала подумки називати "знахаркою" (бо не знала її імені і ніхто його теж не знав, просто всі казали "У тієї пані з Повітряної"). - І це дуже добре. Ще можемо багато чого встигнути. Добре, що ти мені розповіла про свою бабусю. Вже дещо починаю розуміти. А скажи, якi ті юнаки з твоїх снів? Дуже привабливі?
     - Таких красенів я ще в житті не бачила. Навіть собі деколи жартома думаю, куди до них моєму хлопцеві!- розсміялася я.
     - На твоєму місці я б дуже не сміялася. - застерегла мене низьким голосом жінка. І це мене знову повернуло до настороженості.
     - Що тебе в цих хлопцях найбільше приваблює? - вела своє далі стара.
     - Все! Просто неймовірно все! То така краса, наче й несправжня чи що? Наче в янголів? Ті очі, ці сяйливі, пронизливі очі! - сплеснула я в захопленні у долоні.
     - Так? Очі? Які? Такі, ніби з них випромінюється сяйво? Променисті очі? - вона підсунулулася ближче до мене.
      - О, так, так! - не вгамовувалася я у своїх радощах. - Таке бачити і відчути - то щось неймовірне! А ще ця обеззброююча хлоп´яча усмішка з такими милими ямочками і..
      - Гаразд, дівчино, зупинись! - строгим голосом наказала мені жінка. - Досить! Я бачу, що твоєму захопленню немає меж. Але так це не повинно бути. Тепер скажи, що у ниx є таке, що є спільним для всіх тих снів? Одяг, поведінка тощо?
Я знову задумалася. А таки бабця має рацію. Ті герої з моїх снів таки дуже схожі, навіть дуже.
      - Що спільного? О, так, вже знаю! Окрім того, що всі вони молоді і надзвичайно вродливі, вони, начебто були дуже загадковими, кожен з них мав чи то військову уніформу, чи інше якесь таке подібне вбрання.
      - Ага! - глипнула на мене бабця. - А що ще? Звідкіля приходили?
      - Завше це було несподівано. - відповіла я. - У тих снах вони з´являлися як чужинці, що примандрували чи якимсь іншим способом опинилися у подіях сну..
      - Чужинці.. Цікаво! - плямкнула бабця. - Що вони казали? Чи дарували подарунки?
      - Так. Здебільшого це були або якісь вигідні пропозиції, або саме подарунки. Якісь предмети, коштовності, їжа чи напої.. - перераховувала на пальцях я.
      - А чи кликали кудись тих дівчат, котрих ти бачила у снax, аби вони йшли з ними? - ще щільніше мружилася "знахарка".
      - І таке було. - вже тихо додала я, а самій почало робитися моторошно. - А що таке?
      - А що вони відповіли? Це зараз дуже важливо. Пригадай собі, що вони, цi постатi, саме на ці заклики відповіли? - вхопила мене за руку і міцно, з майже всією своєю старечою силою її стиснула.
      - Ці дівчата не пішли з ними. Так, наче їх завше щось стримувало, вони просто не могли піти. Але.. одна з них щось начебто пообіцяла.
      - Що? Що саме?! - її очі вже не на жарт широко розплющилися і блищали.
      - Що почекає на отого вояка, на його повернення.. А в тім, останнім сні, вона навіть вийшла заміж..
      - Що?! - її пазурі впилися в мою шкіру.
      - Але не поїхала з ним, хоч і кликав.. Боже! Все це так дивно! Bсе це відбувалося в різних історичних епохах.. Були там інші вагомі причини, чому вона не змогла відплисти з ним. Бабцю! Та чи скажете, нарешті, що це все має означати??? Вже не маю нервів.. - схлипнула я.
      - Йди тепер додому, дитино. Зараз зробимо все, як і завше. А через три дні прийдеш знову до мене. Це буде востаннє. Після того ці сни вже тебе не турбуватимуть. Я тобі все розкажу. А наразі нічого не бійся і засинай спокійно, добре? - її очі світилися ласкавістю і віяло зморшок знову зарясніло довколa очиць.
      Коли я виходила за двері, почула бабцине шамкотіння "Свят-свят-свят! Прости, Господи!"

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 25-06-2015

Сни бажань?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 24-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 24-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 23-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 22-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Катерина Омельченко, 21-06-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.44120001792908 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Голлі Смейл «Дівчина-ґік»: Як змінитися, залишившись собою
Бути розумним — це модно. Зараз. Раніше так не було. Можливо, в цьому заслуга серіалів, таких як «Шерлок» …
«Французький роман» Фр. Беґбедера
Довершений роман та апофеоз автора на день сьогоднішній. Коли мене просять пригадати свої юні роки горезвісним …
Антиутопія нового рівня: Тиха смерть конфіденційності в «Сфері» Дейва Еґґерса
Коли Мей Голланд влаштовується на роботу в каліфорнійську компанію «Сфера», вона опиняється в скляній …
Кохання, життя і привид: Огляд «Японського коханця» Альєнде
«Японський коханець» — друга книжка Ісабель Альєнде, перекладена українською мовою. На відміну від «Оповідок …