Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44259
Рецензій: 86421

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Новела

Коли зникає дружба

© ХЮ, 21-06-2015
- А у тебе що новенького? – питає.
Розповідаю про останні події, опускаючи погляд у філіжанку вже вистиглої кави.
Колись у студентські роки саме пристрасть до цього напою об’єднала нас. Тоді ми зі здивуванням виявили, що однаково любимо каву - наваристу і без солоду. А згодом знайшлось ще безліч спільних рис характеру, які зрештою і зробили нас приятельками.
- Ти чого на зустріч одногрупників не ходила? – цікавиться вона.
Чому?  Ну як їй пояснити? Може тому, що навчалась на педфакультеті, де - самі дівки. І зараз на зустріч припруться уже обтяжені досвідом учительки, одружені і з дітьми. А я не вчителька, неодружена і без дітей. І питання – "що- чому-як так вийшло" для мене  -зайві.
- Та щось бажання не було! –  знаходжу відмовку. – А у тебе як справи?
Вона теж кудись відводить очі. Таке враження наче контактує не зі мною, а з якимись невидимими позаземними цивілізаціями. Говорить скупо – кожне слово видушує так, ніби в борг дає. Розповідає здебільшого банальщину – те, що мені і без неї відомо з оглядин фотозвітів. Нічого особистого, нічого сокровенного так і не злітає з її уст.
Слухаючи її, я мимоволі міркую про те, що наша дружба сильно постаріла, видихлась і вичахлась. Їй вже можна наспівувати реквієм. Ми бачимось зрідка, у теперішньому - не маємо дотичних точок. Єдине, що нас ще хоч якось держить разом, це пам ять про студентські часи, які тоді ділились навпіл.
- Чого посміхаєшся?
Треба ж, а я й не помітила, що посміхаюсь.
- Та згадала, як ми з тобою бігали у військове училище на дискотеки, як вино перед тим брали – те дешеве у пакетах і конфетками «Світоч» заїдали.
Вона й собі складає губи у теплу щиру посмішку. І задається, що й немає цієї пелени років – і переді мною не Інна, вифарбована до безколірності блондинка, а руда, з крапчастим ластовинням на носі, Інка з вічно неслухняною кучерявою шевелюрою, що стирчала навсібіч.
- Так-так, класно ми тоді гуляли, - й собі пригадує вона. - Тільки от добиратись до гуртожитку було невесело. Тоді ж коменданти не пускали, треба було по стіні карапкатись на  другий поверх.
- А пам’ятаєш, як ми помилково не у те вікно влізли…
Заходимось обоє від реготу. У мене навіть сльози від сміху проступають, а Інка ж у істеричному нападові хапається за скатертину, наче боїться, що не втримається і от-от покотиться просто під стіл.
- Ти пам’ятаєш ті обличчя? – насилу видушує з себе подруга.
Ми й далі регочемо так, що мало порцеляна від чайного сервізу не тріскає, а коли нарешті вгамовуємось, то відчуваємо: лід розтанув – ми знову можемо спілкуватися легко і невимушено, як колись.
З добрим настроєм ми обоє пірнаємо у спогади, у ті часи, де почувались щасливми. Потім поперебираємо кісточки нашим однокурнсицям, смачно кометуючи їхні недоліки. І от після цього я нарешті зважилась запитати:
- А Вітасик як?
Від згадки про чоловіка її аж пересмикнуло. Моя легка студентка-Інка кудись пропала, натомість з’явилась стомлена життям Інна.
- Та нічого, працює.
Знаю: у них з чоловіком зараз нагаразди.
- А ти як? Є хтось? – атакує у відповідь.
- Ні.
- І що так – ніхто-ніхто не трапляється? – Інна мружить хитрі оченята, посміхається лукаво і з недовірою. Так уміє тільки вона зазирнути на дно моєї душі і віднаходити там таємниці.
- Трапляються, - признаюсь я, - тільки усі – жонатими. Такі ввечері додому тікають. Такі слухавку не беруть, коли ти телефонуєш. Такі тобі плеча не підставлять, коли треба…
- Ага, ну замість плеча інший орган підставлять… - жартує Інка.
- Ну, та десь ти недалека від правди, - в такт їй жартую я. – А мені романтики хочеться. Ну такої, як у фільмах, щоб квіти носили, під зорями – гуляли, й хвилі один без одного не могли…
- Ага.. Ну так. То тільки початки такі солодкі бувають. А далі вся та романтика кудись щезає, навіть не згадаєш, що  теке траплялось у житті. От пам’ятаєш, який Вітасик був?
Я пам’ятала: Вітасик був чорнооким брюнетом до несамовитості закоханим у Інну. Серед усіх дівчат курсу йому приглянулась саме вона - руда, трохи незрабна, низькоросла Інка, яка на фоні його широких, як скала, плечей здавалсь ще меншою, ще рудішою і ще недоречнішою, ніж була насправді.
- Він і квіти дарував, на студенські гроші до ресторану водив, і навіть вірші мені присвячував. А тепер – що? Дома – німе кіно. Ми один з одним зовсім не розмовляємо. Хіба що через дитину – скажи мамі те, передай татові се. Ось така от казочка про кохання.
Вона зітхає і стає ще похмуріша, ніж на початку нашої зустрічі.
Я зітхаю й собі. Якби вона знала чого.
- Ну добре, мені пора, - невдовзі прощається Інна. – А то ще дитину з садика забирати треба, бо цей козел не забере.
Я чую як розноситься долівкою відлуння від її підборів. Витягую телефон і бачу надіслану есекмеску.
«Скоро буду» - Вітасик.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Елен Тен , 22-06-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3258550167084 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …
Між двох вогнів: Огляд нової книги Світлани Талан
Новий роман письменниці Світлани Талан цілком виправдовує свою назву — «Ракурс», оскільки пропонує читачеві …