ПОВЕРНІМ ПАМЯТЬ
МИ ЙШЛИ ДО ВОЛОДИМИРОВОГО ХРЕЩЕННЯ ТИСЯЧУ РОКІВ
Людина сягає так далеко, як сягає її пам’ять (Є.С). Тому історичну
пам’ять постійно треба відновлювати і збагачувати досліджуванням,
бо ж нас віками не вчили нашої історії, а історії релігії зокрема, яка
сягає тисячоліть.
Проф.. В. Щербаківський в своїй праці «Українська праісторія»
покликуючись на історію юдейського народу, пояснює
безперервність історичної пам’яті народу.
«Авраам балакав з вавилонським царем Хаммурабі аккадийською
мовою, його правнуки в Єгипті єгипетською, блукаючи в сирійській
пустині з Мойсеєм навчилися синайської мови. А завоювавши
Палестину і перемішавшись там є ханаеями, гетитами, і іншими
народами, знову змінили мову і почасти фізичний вигляд (...) . По
Вавилонському полоні ще раз змінили мову, а почасти і тип (...)...а
врешті всі вважають себе одним народом і знають свою родословну
не тільки від Авраама, а ще від Ноя..»
Я прикликав цей абзац праці Щербаківського бо в нашій історії,
історії нашого народу були також подібні періоди, хоч ми не блукали
по пустинях то однак зазнали чимало змін - були ми Скіфами,
Рутенцями, Роксолянами, Русичами, Русами, Руснаками.... і врешті всі
МИ є одним народом - УКРАЇНЦЯМИ. Різниця між нами і юдеями на
жаль така, що не всі ми знаємо свою родословну. Нам її
виполоскали з памяті. Про це треба пам’ятати, коли ведемо мову
про історію християнства нашого народу, адже...
Апостол Павло в листі до Колосян (3.11) згадує наших далеких
прапредків СКИФІВ, як окремий народ. Треба думати, що серед
перших християн він зустрічав і наших пращурів - українців - Скифів
З того далекого часу маємо св. св. мучеників Скифів за віру
Христову : ІННИ, ПІННИ, і РИМИ, учнів св. Апостола Андрея
Первозваного, яких Церква згадує 2-го лютого. На нашій землі
проповідував ап. Андрій, освятив Київські гори і поставив хреста.
Чи зрозуміють це адепти московської школи?
2
На нашій землі в Придніпров’ї проповідував Добру Новину також
апостол Пилип, про що властиво не багато знаємо.
В Криму (на засланні) були римські єпископи (1) Климент і
Мартин І, які «навернули не мало скіфів». Череп голови св.
Климентія був у Києві найбільшою святістю аж до більшовицької
революції.
Першим Київським князем, який прийняв хрещення був ОСКОЛЬД
(+882). Його хресне ім.»я Миколай, яке він мав взяти від німецького
цісаря. За панування Аскольда в Києві було вже єпископство. Цей
процес християнізації нашого народу був перерваний вбивством кн..
Аскольда язичником Олегом. Але Олег не зміг стримати поширення
Христової віри серед нашого народу, бо серед його дружинників
були воїни-християни.
Як відомо, християнкою була княгиня Ольга (хрещене ім.»я ОЛЕНА),
бабуня кн.. Володимира. Ольга мала дієві стосунки також з
німецькими цісарями, у яких запрошувала єпископів для Києва. За Її
часів у Києві була церква св. Софії (дерев’яна, не збереглась).
Якщо говорити про помсту Ольги за смерть чоловіка ІГОРЯ, то, по-
перше, це сталося 946 року, коли вона була ще язичницею, бо
хрещення Ольга прийняла щойно в 955 році, і по-друге - не треба
перебільшувати, а тим більше акцентувати на помсті бо вона справді
не була такою страшною на ті часи. (нпр. помста польського короля
Б.Смілого на єп.Станіславі, Б. Хороброго на Поморянах, помсту царя
Івана 1V на Новгороді - християнами!, Троянські війни тощо)
Згадуючи її помсту треба також, а може передовсім підкреслювати її
заслуги перед Церквою і державою, за що ЇЇ Церква прийняла до
ліку святих
Пригадаймо, що в Тмутараканському удільному князівстві Київської
держави християнство утвердилось вже на переломі 5/6 ст.ст.. з
окремим єпископством.
Тому А. Келлер писав «Київська Русь осягнула високий рівень
релігійної культури, яка промінювала до Москви, Суздалі,
Новгороду..». А російський князь М. Трубецькой писав в 1926 році
з Парижа «Та культура, яка з часів Петра Першого жив а і
розвивається а Росії є органічним і безпосереднім продовженням не
3
московської а київської культури, таким чином українізація стається
мостом до європеїзації»
Як бачимо християнство йшло до нас від апостольських часів, тому,
треба думати, у нас не було значних язичницьких бунтів, як хоч би в
Польщі після 966 року чи в Московщині, де ще в 12-му ст.. вбивали
єпископів-місіонерів посланих із Києва.
Ось така була тисячолітня дорога нашого народу до Володимирового
Хрещення України-Руси 988 року, коли «все старе минуло». На жаль,
цей період історії християнства нашого народу чекає ще свого
дослідника.
Російський богослов-філософ Володимир Соловйов писав, що Русь
ослаблена братовбивчими роздорами не була спроможна здійснити
своє покликання поступилась місцем татарсько—візантійському
деспотизмові Москви і тевтонському абсолютизму Сект-Петербургу.
Від себе додаймо, що не лише роздорами, а також, агресією «диких
людей» Півночі, як писав Нестор, вже 1169 р. та наїздами азійських
кочовиків. В. Соловйов підкреслює, що кн.. Володимир, як
християнин, вдавався лише до оборонних дій, а тим самим знехтував
засаду, що найкращою обороною є атака, напад
Свої думки виклав Степан Семенюк
PS. Розводитись «науково» про гарем кн.. Володимира, то не поважне
розуміння часу, Гарем був святою інституцією, охороняв від хвороб,
пошестей, зберігав чистоту роду, запевняв чистоту роду Тодішня
медицина не мала ще ліків на багато хвороб. Нагадаймо, що в
деяких європейських краях, ще багато пізніше, деякі королівські
роди кінчали своє існування якраз через «любовні» та інші хвороби
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design