Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2479
Творів: 44633
Рецензій: 87339

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Немає любові ч.4

© Михайло Нечитайло, 20-06-2015
Сім літ збігли, як збігають завжди - непомітно, незримо, навіки. Нажила Наталка двійко діток, запрягла, як сивого мерина у воза, свого Вельке - дарма, що пив, робив, як віл.
Не скидала ока й з Катюжанки - потай завжди цікавилась, як там Михайло.
А Михайло ріс - директором школи став, поважним чоловіком. Одинакував - і це тішило. Теплим кошеням ворушилося в грудях – таки ж не жениться.
Та раптом новина з Катюжанки прибула - помер у завуча тамтешньої школи чоловік, а вона молодиця нівроку, якраз під стать Михайлові.
Їздила Наталка в Катюжанку - роздивлялася ту молодицю. Повернулася не в настрої - молодиця дійсно під стать.
За новиною інша новина - захомутала молодиця Михайла, вже й день весілля призначили.
- А от цьому не бути, - твердо мовила Наталка.
Поїхала до молодиці на зустріч.
- Добридень, - зайшла до хати.
- Добридень, - відповіла молодиця-завуч, - хто будете?
- Це для вас нічого не важить, хто я така, - сказала Наталка. - Для вас інше повинне важити - якщо ви закрутите голову своєму директорові, тоді матимете справу зі мною.
- Жіночко, облиште, - обізвалася завуч, - і взагалі, хто ви така, щоби втручатися в моє особисте життя?
- Я?! - засміялася Наталка. - Я – Наталка з Леліток. А втручаюся я не у ваше особисте життя, воно мені ні до чого, я Михайла стережу.
- А хто ж ви йому будете?
Запнулася Наталка - шукала в голові відповідь, хто ж вона дійсно за одна для Михайла. Не дружина, не коханка, не пасія якась, не сестра й не родичка, не мати й не донька, не сусідка навіть і не опікунка якась. Хто ж вона йому, що в чужій хаті скандал затіває? З-за чого? Не з-за любові ж, бо немає такої. А з-за чого ж тоді? А так, за те, що правду сказав, життя зіпсував, то мстить, щоб і сам життя не збудував.
- Я йому буду за чорну тінь його, - відповіла господині хати.
- Погана ви тінь, - мовила на те господиня, - коли прийшли мене їсти за те, чого я сама не куштувала і не збираюся вже. Не знаю, що у вас там з нашим директором за шури-мури, чого ви в його тінь набиваєтесь, але нікудишня ви навіть коханка, якщо нею є, жіночко, коли коханця вашого три дні тому із саркомою помирати відвезли в район, а ви тут ціпи в’яжете бозна за що і з ким.
- Що? - аж дух перехопило Наталці.
- Нічого, - повторила завуч, - при смерті наш директор.
Покинула Наталка завуча, покинула Катюжанку, покинула навіть свої Лелітки з чоловіком та дітьми - відразу взяла курс на райцентр.
- Лікарю, - допитувалася там, - як тут директор Катюжанської школи?
- Ніяк, - зітхнув лікар. - Безсила тут медицина, запустив чоловік болячку, та й узагалі, не лікується ще таке. Може, з місяць протягне, може, з два - але не більше. Його б додому, бо самі знаєте, який у лікарні догляд перед смертю, хай би тілом уже мучився, від цього йому нікуди не дітися, то, може, хоч душею відпочив би востаннє на цій землі. Але що зробиш, як він одинак.
- Бреше він, - випалила Наталка, - ніякий він не одинак, а просто заблудла овечка.
Кинулася до палати.
- Михайле, - присіла біля ліжка з блідим тілом, - Михайле-Михайле.
Взяв її за руку.
- Наташо, ти чого прийшла?
Стріпнула головою, втопила в горлянці сльози, що тільки народжувались, але не зійшли ще на очі.
- По тебе прийшла, - оголосила.
- Отуди, - заперечив. - Ти заміжня, при дітях, я до тебе, як старець до церкви, не поїду. Чого це раптом?
- Того, що... - запнулася. - Чорт його знає, чого, але тут ти лежати не будеш.
Схопилася зі стільця, подалася на Лелітки.
По дорозі твердішала, як застигаючий метал. Заміжня? Та на чорта їй те Вельке.  Діти? Діти - то для неї, Михайлові до них діла немає. Навіщо їй Михайло? А що ж,  покине його помирати в лікарні? Хай уже він їй життя зіпсував, але в неї краща совість - вона його догляне.
Примчала додому, зв’язала у вузол усі Валерієві пожитки, склала у хвіртці.
А ось і хазяїн на поріг.
- Геть! - вказала на вулицю.
- Чого? – витріщив очі.
- Геть! – ще й у риляку заїхала п’ятірнею.
Знизав плечима, захлипав, як завше, коли в жінки голос командирський, пішов, поволік клунки до батьків.
Надвечір прибігла Валерієва мати.
- Ти що, здуріла, молодице?
- Ідіть к чортенній матері, - послала Наталка свекруху.
- Як це йдіть? Тут що, Валерієвої праці немає? Він дарма, що п’є, він же робив...
Не дослухала Наталка, штовхнула свекруху межи плечі, викинула з хати.
- Як з чимось не згодні, судіться, - сказала. - А так щоб я й ноги вашої на подвір’ї не бачила, бо повбиваю отут на місці обох.
Наступного дня найняла машину, поїхала за Михайлом.
- Я вже не заміжня, - заявила, - збирайся.
Силою забрала додому.
Застелила йому найкращу постіль на найліпшім ліжку, на яке й сама за вік не те що не лягла - не сіла, все не було коли, та й жалко, бо дороге.
Півтора місяця не відходила від хворого, який не те що ходити, руки здійняти не міг, аби доторкнутися до доглядачки.
І тільки коли помирав, прошепотів темними вустами запалого рота:
- Весь вік тебе любив, Наташо, а пожити з тобою так і не спромігся. Пробач.
Ще спробував усміхнутися, та не дав йому того зробити Господь - забрав до себе.
- Ой, Михайле! - здалося, хату підняла нелюдським зойком. - Чого ж ти так пізно збрехав мені про ту любов, якої однак немає, а так хотілося, аби була!...
А хоронила, нахилилася до змученого тіла, в якому важко було впізнати не те що Михайла, а навіть згадку про нього, і мовила перед поцілунком у чоло:
- Пробачаю.
Та й попрощалася.

Рік жила сама. Потім, як справила роковини, пішла до Вельке.
- Повертайся, -  мовила.
- Ото, - засперечався той, - вигнала, то нащо я тобі.
- Мені ти не потрібний, а дітям треба батька. Хоч і поганого, а все ж.
Так і звікувала віка.
Лежить уже на цвинтарі Вельке, дорослі живуть окремо діти, онуків по святах повна хата.
Пора й самій про смерть подумати.
Пішла на цвинтар, поправила квіти на Валерієвій могилі, сіла на лавці біля Михайлової.
Біла огорожа, скромний пам'ятник зі знайомим обличчям на фотографії, букет квітів. Поряд, у цій же огорожі, ще одне місце.
Для себе береже.
Так і сказала дітям:
- Похороните не біля батька, біля дядька Михайла. Зробите щось по-своєму - прокляну й з того світу.
В селі сміються з цього дивацтва Наталчиного.
- Весь вік прогуляла, - шепчуть поза тинами, - то думає ще й на тім світі погуляти.
Дурні баби - хіба в гульбі суть.
Ось - дивиться з фотографії карими очима своїми Михайло, раз за вік весь у ліжку з ним була, і то ні на що він не спромігся.
Та якби до гультяїв Hаталка прагла, то сто літ жила б, бо не знала б, біля кого могилку застовпити.
А так... Бог його знає, що воно за штука - життя оце, котре він нам на цій землі дає.
Ось дивиться з фотографії Михайло карими очима своїми, ніби обіцяє знову прийти завтра поторгуватися за сметану. Але ж не прийде, ніколи вже не прийде. Спізнився ще з далекої юності своєї. Сказав правду і прогорів на цьому.
- Ох, Михайле, Михайле, - зітхнула Наталка, - та всі ми знаємо, що немає тієї любові, химера вона, але хіба важко було збрехати раз на віку, щоби прожити з тією брехнею весь вік, а не плюндрувати його правдою. Треба ж було збрехати - я б тебе любила.
Встала, вийшла за огорожу, прикрила хвірточку.
- Боже, як би я тебе любила, Михайлику мій дорогий! Як би я тебе любила!... - скрикнула, як тільки може скрикнути молодість старечими вустами.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

Немає, а так хотілося, аби була!...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 24-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Янушевич, 23-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 22-06-2015

ЦЕ ЩЕМЛИВА САГА

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 22-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 21-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 20-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 20-06-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.36375904083252 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Північний вітер». Роман в електронних листах
Чи може бути цікавою книга, що складається із самих діалогів? Так. І ще й якою! Роман «Північний вітер» …
Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором
Книга «Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором», перш за все, розкриває цікаві сторони зовнішнього …
Роман «Моя бабуся просить їй вибачити». Некваплива прогулянка майже шведським садом
Якщо якогось холодного зимового ранку вам закортить посміятися і поплакати, трохи (але не занадто) похвилюватися …
Нікола Юн «Увесь цей світ»: найбільший ризик – не ризикнути
Світ, у якому ми з вами живемо, сприймаємо як належне й буденне для героїні цієї книги — непізнане й …