Маленька Тетянка мешкає у великому місті, а її бабуся Катя – у селі. Батьки Тетянку до бабусі раніше привозили влітку, коли буяло й зеленіло навколо все. І в дівчинки справилося враження, що весною сама по собі виростає найрізноманітніша городина: редиска, суниці, салат, цибуля на пір’ячко, горох, огірки, помідори, морква та інша поживна смакота.
– Ох-хо-хо!.. Пора садити. Весняний день рік годує!
Бабуся взяла насіння різних культур, сапку, граблі, поливалку з водою та й подибала на город.
– Бабусю, а куди ви так зібралися? А куди ви збиратимете редиску, помідори й огірки? – запитала, продерши від сну очі, маленька онука.
Бабуся аж не втрималася від сміху.
– Ми ж оте все ще й не садили. Як же воно виросте?
Дівчинка хвостиком причепилася до бабусі. І коли додріботіла до городу та побачила тільки чорні грядки, трохи не розплакалася.
– Хочу редиски!.. Хочу гороху!.. Хочу вареної кукурудзи!.. – закомизилася вона. – Я не дружу… Я не дружу…
– З ким не дружиш, Тетянко?
– З оцим городом! З оцими грядками! Які вони ліниві!.. Пхе на них!..
– Сама ти лінива, і на тебе повертаємо твоє «Пхе»! – пролунало у відповідь Тетянці.
Але це був не бабусин голос. Та й сама бабуся у цей час обернулася до Тетянки з мовчазним виразом обличчя. Так хто ж це звертався до неї?
– Це хто дражниться? – запитала дівчинка.
– «Хто»? «Хто»? Ми, грядки! Візьмись краще бабці допомогти посадити оте все що вона принесла та полити добре. А як почуєш від нас «щиро дякуємо», вважай, що все правильно зробила. Й приходь до нас за кілька тижнів – зеленітимемо й буятимемо!
Та це дівчинці дуже не сподобалося! Як це «за кілька тижнів»? Хіба вона даремно тьопала своїми ніжками аж до грядок? І що побачила? Самі грядки ліниві, якщо на них не виросло нічого. Так і докорила їм: ви – ліниві, а не я!
– Ну то й смакуватимеш свою комизу та вередливість, якщо нічого не посієш до нашого м’якого й теплого грунту, та якщо не поллєш посаджене.
– Так, онучко! Так! – погодилася з ними бабуся Катя. – Ой, щось у мене поперек прихопив, заболів недоречно…
– Ану, мерщій допоможи бабусі, -- звернулися грядки до Тетянки. – Не то – бур’яни на нас виростуть.
– А сто таке «бур’яни» ?
– О-о!.. То такі задерикуваті чоловічки, які ганяються за лінивими й вередливими дівчатками, щипають їх, колють своїми противними колючками і ще й регочуть з того, а ще – не дають спати і їсти! О-о! – відповіли грядки.
– Бери, Тетяночко, ось це насіннячко: піддобрить до грядочок та посій та посій до канавок які я сапою проведу, – запропонувала бабуся.
– Давай-давай! Чого насупилась як небо перед дощем, – мовили грядки.
Дівчинка зрозуміла, що все ж краще не вередувати, а допомогти бабусі, бо грядки її думки наперед читають. Можливо вони й справді знають секрети свого зеленіння.
А на початку літа, коли Тетянку знову привезли до бабусі, вона, не гаячи ні хвилини, побігла до грядок, які засаджувала разом з бабусею. І очам своїм не повірила.
– Так, Тетяночко, це ми, твої грядки! От бачиш які ми зелені, з соковитими коренеплодами та іншими нашими поживними смаколиками. Зривай та їж, а ще – дякуй бабусі за те, що вона постійно нас поливала.
Бабуся вже подавала онучці маленьке відерце для збору першого врожаю, що виріс і завдяки допомозі донедавна вередливої та лінькуватої дівчинки.
