«Треба було зайти в сусідній кабінет за довідкою від психіатра, а то я в своїй адекватності зараз в стократ маю більше сумнівів, ніж щодня. Тааак… насамперед треба продумати в якому форматі мої слова вплинуть на нього менш згубно: «Любий, я – вагітна. Найменшого поняття не маю від кого, але, як тобі й самому добре відомо, не від тебе – так це точно» – трішки не те. Якби це був будь-хто інший, тільки не він, я б мільйон раз переприймала рішення, чи варто йому знати правду, а в кінцевому результаті вирішила б все правильно – я б всіх обманювала до кінця життя. Мені ж нічого не заважає переспати з ним, як тільки я роззуюся, (хоч і це не обов`язково).А хто там дні рахуватиме? Але він… в його випадку не можу навіть припустити цей варіант. Хіба-що, можу зникнути без пояснень. Проте й це надто жорстоко.Будь-який обман вже за своєю суттю зрада. А коли в моїй голові вперше промайнуло, що я його люблю,в цю ж мить, і цими ж словами, я пообіцяла нам обом ніколи не зраджувати його. І незважаючи на те, що розуміти під словом «зрада» можна і якісь зв`язки на стороні, чи будь-який обман, чи відмова бути з недавнім обранцем, чи сотню інших речей – в зраді обов`язково присутній елемент зумисності. А в нашому випадку він відсутній, беззаперечно. Я розумію, звісно, що десь, щось, перед кимось, чи перед чимось я мала завинити. В цьому житті, чи в іншому, чи взагалі – отримала авансом цей подарунок. Можливо, я колись і собі зраджувала, та зрада спрямована зараз на нього вб`є нас обох. Тому, як би він не відреагував, я мушу це прийняти. І його невіра в мої слова – буде вже його зрадою. Жаль, що і за цих обставин вона вб`є нас обох. Й треба ще добре подумати, кого я зараз більше ненавиджу – себе, за те що відчуваю до нього , те що відчуваю, чи його, за те що відчуваю до нього , те що відчуваю. І як взагалі можуть існувати на цім світі дві особи, на яких спрямована така ненависть… Візьми себе в руки.»
Відчинення дверей збіглося в часі з початком різкого болю в її сонячному сплетінні. Тремтячими руками вона розстібнула босоніжки й більш чи менш впевнено подалася до вітальні. Часу, щоб подолати цю відстань, вистачило рівно настільки, щоб вона осягнула свою думку про «взяття себе в руки». Й цього ж часу було достатньо, щоб вона скинула з свого обличчя образу за те, що він ще не зробив, але зараз обов` язково зробить. Відчинивши наступні двері, вона стрімко помчалась до нього. Він сидів за столом біля вікна, щось записував, здається, в блокнот, над пагорбами іншого паперу. Підійшовши до нього, вона, не так вже й насильно, двома пальчиками відібрала в нього чорну ручку й різким рухом відсунула й блокнот, й іншу колишню деревину. Зіпнувшись на кулачки, вона сіла на стіл прямо посеред нього, приземливши ступні йому на коліна, не сильно, та все-таки, задерши спідницю.
– Не знаю, що ти збираєшся робити. Але мені вже подобається, – осмілився він вперше перервати це майже театралізоване дійство.
– Говорити. Я – вагітна і незаймана. Одночасно.
– Ти так невдало жартуєш?
– Ти зараз смертельно образив моє почуття гумору. Оххх… Слухай, уважно.Вчора вночі я передивилася цих програм про різні хвороби. І всі випадки базувалися на тому, що пацієнти занадто пізно зверталися по допомогу. І так я вирішила, що позаяк і так нічим не займаюсь, завтра сходжу в лікарню здати аналізи, чи що там, бо ще напередодні я втратила свідомість.
– Вчора ти була непритомною, і нічого мені не сказала?
– Не сказала, не пребивай мене. Ти ж знаєш, що я не люблю розповідати про свої проблеми зі здоров`ям. Так- от, тепер можу частину випустити… у висновку моїх черг і нервів, мені виписали направлення до гінеколога, що було досить дивно, та сильно пручатись я не стала.Та й повідомила мені про мій незвичний стан. А на мої круглі очі, і невпевнене – «я ж… нізким ще не…» – спочатку подивилась на мене як на божевільну, а потім сказала, що її моє особисте життя аж ніяк не стосується, і можу подібні казки приберегти для своїх батьків. Хууу… Може, я тобі здаюся занадто спокійною для цієї ситуації, але я ще не зовсім все усвідомлюю…
– Мені в це, як не дивно, слабо віриться. Цьому має бути обов`язково або якесь логічне пояснення, або ж хтось над нами наверху пожартував. І в нього з почуттям гумору точно все прекрасно. Тому, або стан твоєї лікарки був далеким від адекватного, або …
– Або?
– Або який колір коляски ми виберем? – й він посміхнувя до неї тією посмішкою, за яку вона колись його покохала. – І як ти… ммм… спромоглася навіть досі бути незайманою?
– Тільки не кажи, що цей факт тебе обурює більше, ніж вся історія загалом.
– Ні, просто в тебе, мабуть, ще з садочка було стільки шанувальників… І ти ніколи мені про це не розповідала.
– Бо ти ж, як справжній джентельмен, ніколи мене про це не питав. А чому… Я не люблю, коли до мене будь-хто доторкається, а вони були ким? Будь-ким..
– Так ось за які це грішки. Ти хоч серця перед споживанням рахувала?
– Тільки не кажи, що від стервозності зараз діти народжуються.
– Про це не я говорю, а медична довідка в твоїй сумочці.
Вона вмить спустилась, може, колись із небес, та зараз зі столу до нього на коліна й занурила рукою в його волосся.
– Тільки не кажи, що я була до тебе колись стервозною.
– Була, поки я тебе не поцілував.
– То я на тебе сердилась за те, що ти мене не цілував.
Він легенько доторкнувся губами до її вуха.
– Не сердися більше.
– Ти завтра прилетиш?
– Я завтра тільки відлечу.
Вона прокинулася за десять сьомої ранку й спати не хотілось зовсім. Він, занурений в сни, змушував її не якнайсильніше зімкнути повіки, а навпаки, покинути ліжко, оскільки вона б ще з годину не могла б заснути і її вовтузання розбудило б і його. Стрибком на холодну підлогу вона вирішила цьому завадити. Погода за вікном здавалась їй по-лагідному прохолодною, і вона вирішила свої припущення чимскоріш перевірити. Всього кілька порухів кісточкою для вій, одягання напівпрозорої блузки й кілька ковтків еспресо – і вона була права, сонце було занадто низько, щоб ранити своїми променями. Чіткої траєкторії руху вона не мала, та красиві ноги обов`язково кудись доведуть. В даному випадку – до вагітності й знайомих дверей під`їзду. Аристоркрати в цей час сплять, і єдине, що їх може поставити на ноги - це прибуття не менш важливої персони (принаймні в їхньому в житті). А опісля вже слідують дотримання інших аристократичних традицій. Ділитись своїми найактуальнішими переживаннями їй аж ніяк не хотілось, вона прагнула навпаки відволіктись від них. Бачити жаль в чиїхось очах здавалось ій найбільшим покаранням, бо керувалась вона принципом, що духовно здорова особа має домагатись від оточуючих заздрості , а не жалю.
– Ти занадто класна, щоб бути з ним нещасною, – гойдаючись на стільці і підтримуючи баланс однією ногою спираючись на кухонний стіл, розвіювала її сумніви не зовсім твереза подруга, – і, якщо ти навіть будеш нещасною з ним, чи без нього, то тільки, якщо сама цього захочеш.
– Окей, то починай за мене переживати, тобі ж добре відомі мої мазохістичні вподобання.
– Ну то й що! До якого висновку підвдять нас твої «східні» міркування? Завтра зійде сонце. Не зважаючи на те, що в корови зникне молоко, а першокурсниця не здасть залік. Воно ж зійде.
– Сонце…– вона саме розглядала його посланців – промені гралися на її бокалі. - А якщо без нього сонце мені не потрібне?
А взагалі, чи принципово принцесам ( чи тих, кого можна ними вважати за певними критеріями) дочекатись гідного ( за певними критеріями) обранця, щоб стати королевою? Чи та відмінна кров врешт- решт візьме над всім верх, і її вираження не знаходиться під владою доленосних зустрічей і ряду невипадковостей? І знали б ви, лицарі (чи ті, кого так можна найменувати), як хочеться, навіть дуже часто, принцесам ( ви зрозуміли) послати під три чорти охорону замку, приборкати коня, подружитись з драконом, спокусити лицаря. Та які ж вони тоді принцеси? Та які ж ви тоді лицарі?
– І де ти вешталась? Знову мені в пелені принесла?
– Хіба, якщо вони в мене там розмножуються…
Він поцілував її в місце дислокації причини їхньої розмови.
– Мені здається, чи ти пила? І як тобі не соромно? Ти, та в твоєму стані. І взагалі, ти б мала зараз дихати свіжим повітрям, правильно харчуватись і пити воду з артезіанських свердловин! – не без достатньо великої порції іронії вимовив він.
– Ага, а я п`ю алкоголь в неприбраній квартирі. А, і взагалі не їм. І, до речі, не розумію твоїх насмішок. Ти за мене хіба не преживаєш?
– Переживаю, звісно, – він поцілував її руку – проте мене не покидають сумніви щодо адекватності твоєї лікарки, а точніше – її відсутності. Тобі треба ще один раз сходити в лікарню. Розумію, чому ти не зробила це сьогодні, тобі страшно почути не ту відповідь.
– То міг би й не акцентувати увагу на причині…
– І що ти збираєшся робити з своїм храмом науки? Ти й при звичних обставинах не була останнім часом частою прихожанкою.
– Переведусь додому трикутники креслити.
– Трикутники? Знаєш, що мене колись вб`є? Твоє абстрактне мислення. Які трикутники, мій гуманітарій?
– Дивись, щодня мені і їм дають те ж саме завдання. Креслитити трикутники. Рівнобедренні. За лінієчкою. Дев`яносто щодня. І я, звісно, можу. Хоч правою, хоч лівою. Та я не хочу. А хіба я маю час на те, що мені робити не хочеться?Я хочу малювати журавлів, і не скількись там, і під таким-то кутом. А скільки захочу. І яких тільки можу уявити! І тим я погана? Вони ж не можуть і гідну пір`їнку для мого журавля намалювати… – інколи їй ставало занадто гірко, що сльози з сіллю були не в змозі це змити, і вони, відповідно, навіть не з`являлись.
– Я мав знайти тебе раніше, наші з тобою журавлі вже милувались би потомством.
Його рука пройшла шлях від її скронів – вниз, до ключиць, і знову вверх, щоб припідняти її підборіддя, і вона, разом з тим, підняла свої важкі повіки і подивилася йому у вічі, звільнившись тим від тонни своїх думок.
– Виходь за мене заміж. Завтра ж поїдемо до твоїх батьків, буду просити твоєї руки. Тим більше, бути мамою-одиначкою не найприємніша перспектива. І, пам`ятаю, як ти мені говорила, що справжня жінка хоч раз вийти заміж мусить. То, може, настав час?
– Ти, спочатку, ТУ руку відпусти… І дорозлучайся…
На третій день.
– Дивись, як солодко сплять. Що думаєш, справляються?
– Гріх казати, справляються. Тільки він, все-таки, повірив?
– Повірив, повірив. Я за ним спостерігав, поки її не було. Він же чоловік, не буде виявляти ознаки паніки.
– Думаєш, цього було достатньо, щоб вони один одного не мучили?
– Частково. Мучити один одного вони й надалі, звичайно, будуть, але ж не в таких смертельних дозах.
– О, то ти вже зібралася?
– Ні, я не маю наміру їхати до своїх батьків з недоролученим чоловіком під руку, і Бог-зна чиєю дитиною під серцем.
– То я тебе заміж кличу, а ти до мене не стала тепліше дихати?
– Тепліше? Куди вже тепліше, якщо я й так… обпеклася… І, до речі, я часу не гаяла, можеш відмінити замовлення дитячого ліжечка – я не вагітна.
– Нічого страшного, зараз будеш.
Вони поцілувались.
