«Якось однєї весни незабудки захотіли взлетіти так високо, так хутко. Бо побачили себе у небі. Блакитному, незабудковому небі. І їм здалося, що то їхня рідня там квітне. Проте їхня мрія лишилася мрією. Адже вони не вміли літати. Звісно, вони мали чудові пелюстки, але ж то не крила! Й неба ці квітки забути не змогли. Бо жили біля ставочка і кожного ранку, коли вмивали свої личка та очка, дивилися на себе, то бачили Незабудкове небо. Ось так і здійснилася їхня мрія – злетіти у небо.» – чудовий зміст красивої пісні, яку подарувала чудова Юлічка і мій синочок її так любить.
Любить її, коли в хорошому настрої і хоче потанцювати зі мною. Тоді ця мелодія заскочує до мене у вуха й голову і прослуховується до дірок. А потім протанцьовується до дірок на шкарпетках. Такою улюбленою вона стала для нас обох.
Лише варто побачити вдоволену малючкову посмішку, як відразу відчуваю, що задовольнила естетичну потребу маленького поціновувача музики. Він просить ще і ще. І кожного разу я починаю розуміти більш глибокий зміст закладений у цій простенькій пісні про маленькі квіточки. Відтоді ці крихітні квіточки назавжди западають мені до серця. І я починаю відшукувати їх всюди – в квіткових кутках на базарах, на ярмарках, на клумбах, на малюнках, у вишивці, у своїх снах…
Малюк просить цю пісню навіть тоді, коли йому зле, коли зубчики ріжуться чи, коли просто нудно. Тоді ці маленькі наївні незабудочки підбадьорюють і дають сил знести нездужання. Мене вони вчать, як мріяти, як бути відданим. Як просто радіти життю. Як не забувати! (адже не дарма їх так називають).
Незабудки «колисають» маленького хлопчика. Наспівують свою ніжну, мелодійну пісеньку. Дарують затишок і тепло маленькому Диву. А я того не помічаю, як постійно наспівую цю особливу, ніжну пісню і також заспокоююсь.
Незабудки тепер живуть не тільки в моєму серці, а й на моєму підвіконні у невеличкому глечику і на вишитій картині, де юна дівчина бережно їх тримає у руці. Ось такі ці незабутні незабудки! Полюбилися моїй дитині і мені. Подарували стільки натхнення і світла, що хочеться літати. Й полетіти у те Незабудкове небо…
Ну от, пішла знову слухати-співати-танцювати, бо малюк вже просить «будьку». І ми поринаємо у нашу улюблену пісню, у наші блакитні мрії і танцюємо, танцюємо, танцюємо…
