«І чим би люди не займалися, залишаючись у світському житті художниками, військовими, купцями, хай вони вкладають в справу усе своє серце, нехай вони будуть подібними до лотоса, який росте у воді, та не доторкається до води…», - зазначав Пол Карус у книжці «Вчення Будди».
Цього разу мову поведемо про Едуарда Трирога, художника і поета, твори якого подивовують не тільки за формою, а й змістом. Письмо митця вражає окрім властивого йому авторського стилю, ще й матеріалами, на яких він створює картини. «Працюю на шпалерах та інших нетипових матеріалах зовсім не тому, що у мене немає якісного паперу, - пояснює митець, - мене цікавить не проклеєний папір, той що має виразні волокна. Між волокнами дуже гарно «вмощується» фарба, а на звичайному аркуші такого ефекту не буде» -( з інтерв’ю сайту «Полтава»).
Серцевина тексту.
Наприкінці липня року минулого (2014) у Полтавському художньому музеї імені М. Ярошенка відбулася персональна виставка художника «Текст, текстура, текстиль, простір». Чому картини полтавського митця викликають велику цікавість у шанувальників малярства? Чому побачивши їх, хочеться побачити знову…
По – перше, те, що життя коротке , усвідомили не сьогодні, однак на Землі вже не будують довічних соборів…. З’являється відчуття начебто час ущільнюється, але так це, чи ні…? А ось темп життя прискорюється. Відчуття часу влучно окреслив Гастон Башляр: «Час більше не тече, він фонтанує!».
У збірці поезій Едуарда Трирога «Старі вітрильники» (рос. мовою) є такий вірш:
«Ідуть
І їдуть,
Пливуть і
Тонуть,
Летять
І загрузають
На цій
Спільній
Дорозі,
На цьому
Вічному
Шляху,
Ім’я котрому –
Хронос».
(переклад мій, А. Б.).
Бельгійський біолог Боне, теж Едуард, писав: «… На майданах Святого Марка у Венеції щодня о дев’ятій ранку та о другій годині дня злітаються тисячі голубів. Вони знають, що о цій порі люди кидатимуть їм зерно, і знають не тому, що б’є годинник, - вони наділені інстинктивним і досить тонким відчуттям часу. Який невідомий метроном збирає їх усіх докупи? Відповідь дати нелегко, і суть тут не у звичайній реакції на певне фізичне подразнення, як у квітковому годиннику Ліннея. Він пропонував створити квітковий годинник, складений із 13 різних квіток, чиї чашечки відкриваються і закриваються в різні години між шостою ранку і шостою вечора…». Відчуття часу у птахів, квітів, є спільний знаменник? Іпостасі часу і митець, які у них взаємини?
По – друге, коли ми здобуваємо нові погляди, не варто радіти занадто, оскільки дуже швидко вони зазнають змін. Для цього не потрібно змінювати місце перебування. Зміни відбуваються повсякчас, тут і зараз. Ти повинен знати, як розпізнати фальшиві уявлення і хибні знання. Та навіть якщо це правильні знання, ти не можеш затриматися на них…
По – третє, слава світу подібна квітці: вранці вона розквітнула, а до обіду вже зів’яла… Духовна опора і система поглядів пана Едуарда узгоджується з баченням Пола Каруса: «Куди не поглянеш, повсюдно боротьба і скажена гонитва, гонитва за задоволеннями і насолодами. В той же час усі в паніці втікають від болю і смерті. Світ – ярмарок марнославства, та він повниться змінами і трансформаціями. Бо є Сансара (черговість перероджень). .. Ви, хто рветься до багатства, зверніться до скарбів вічних. Істина це і є багатство, а життя в істині це щастя».
По – четверте, шлях до серця кожної країни проходить по вулицях її великих і малих міст. Переплетіння старовинних провулків, пожвавлені сучасні проспекти, всі вони придають містам неповторний лик, часом спокійний і гармонійний, часом ошелешуючий. В багатьох містах виникає загроза порушення ансамблю старих вулиць, згасають і пов’язані з ними історії та спогади. Та все ж коріння, що дають містам життєві соки, розгалужуються по вулицях. Чимало неповторних, оригінальних будинків, пам’ятників старого міста знайшли своє «увічнення» на картинах Едуарда Трирога.
По - п’яте, художник особливу любов виявляє до зимових краєвидів. Зима для живописця – це і налаштування на білий колір. Білий – дає живильну силу, очищення. Цей колір символізує чистоту. На глибшому, психологічному рівні, сприяє оволодінню всіма стадіями свідомості. Зима, завірюхи, морози, тумани…:
«Такий мороз
Такий туман
Спробував розігнати –
Не йде…».
Тарас Мельничук.
Розв’язка тексту.
Криза, між іншим, то час для прийняття рішень. В Україні, і в постіндустріальних суспільствах Заходу дедалі голосніше говорять про кризу. Однак те, що прийнято називати кризою, є передусім переходом від одного способу, стилю життя - до іншого, агонією однієї системи поглядів перед обличчям іншої, здатної чіткіше віддзеркалити оновлене обличчя світу.За своєю сутністю сучасність знаходиться у стані розриву з старим світом, і з новим світом, який у свою чергу колись стане старим. Світ приречений на постійне оновлення, він рухається вперед, то прискорюючись, то пригальмовуючи, але продовжує рух вперед… У передмові до збірки віршів Едуарда Трирога полтавський поет Микола Костенко зауважив про автора: «Він – метафізик, з різних сторін привідкриває завісу мінливих явищ….».
Андрій Будкевич.
Літературний портал "Проба пера".
