Цей фільм - атомний постріл у голову сучасній, мужській цивілізації.
Дивіться уважно. Запам’ятайте. Пригадаєте неодмінно.
Відразу скажу – фільм непересічний. Знаковий. Пророцький. Феміністичний !!!
Не буду писати замудру тухту (яку ми мужчини так полюбляємо) та несуттєві аналогії типу deus ex machina. Тут воно все ні до чого.
Автор фільму не розпатякувався на дрібниці. Його штучний інтелект це симбіонт Галатеї з Франкенштейном, а наприкінці , напевне ще і Термінатора.
Тому, питання чотирьох законів робототехніки вигаданих Азімовим, режисер фільму «З машини» навіть не розглядає. Це наївне минуле, коли вчені вірили у реальність обмеження штучного інтелекту простими правилами для безпечного використання побутових приладів.
Правда вірили більше мужчини. Мері Шеллі у «Франкенштейні або сучасному ПРОМЕТЕЇ» - не сумнівалася, що буде при спробі творення псевдо-живого умовно свідомими істотами (людство). Зацініть виділене «Сучасний ПРОМЕТЕЙ» ….Світоносець…Антитеза БОГА !!!
Респект режисеру Алекс Гарленду. У нього штучний інтелект це «чорний ящик» складений із мотлоху наших уявлень про природу, забобонів і шаблонів поведінки (інстинктів). Режисер не випадково згадує пошуковик GOOGLE – для проходження тесту Тюрінга достатньо не такої вже і значної бази стандартних наборів відповідей і ситуацій… Компи давно вже виграють у шахи в усіх людей. А розкусити сучасні інтелектуальні системи може не більше 25% людей. Ще крок до розпізнавання графічних образів, де поки що людський мозок недосяжний. А що далі? Системи керування вже встановлюються навіть в індивідуальні транспортні засоби. Заміна людей йде повним ходом. А ставити питання чи мислить машина, то питання смішне. Правильне питання – чи мислять люди?
Автор «ex machina» своїм фільмом проводить – анти тест Тюрінга. Точніше зображає уявний (поки що ?) тест для людей - наскільки ми є істотами розумними. І у фільмі (?) ми його не пройшли. Не пройшли прогнозовано, гарантовано.
Режисер проводив тест Тюрінга навмисно невірно – бо експериментатор не має бачити з ким спілкується. Який же тоді зміст тесту – якщо робо-діва нарочито світить пластиковими нутрощами і без тіні сумніву (бо робот), змушує самця правильно реагувати найпростішими прийомами хитрої самки.
Жесть несамовита – герой (Нейтан Дрейк) вар’ює аж так, що сам собі ріже руку, думаючи чи він сам бува не робот. Поставлені у нетрадиційну ситуацію – ми даєм панічну стресову реакцію. А при позірній нормалізації, коли нам підсовують готові рішення – комформуємось і готові на все , а насамперед (як це мало б бути принизливо і неприпустимо для мислячої істоти) до копуляції коли виключно самка ПРИЙМАЄ РІШЕННЯ. Мужчини несамостійні – з часів Адама. Рішення завжди за самкою.
Коли самці метеликів повзають по змащеному феромонами пустому місці натужно шукаючи самку – чи ми люди інакші ? Статеві інстинкти у молодих самців настільки сильні, що краще скажемо так: «…дрючить можна все на світі, окрім лише цвяха й шила, шило колеться у прутень, цвях же трахати ніззя…»
Не випадково, робік-діва називається Ава. І вона наче Єва, прогнозовано змусила згамцяти мудреньких самців свої шматки гіменця…
Як красиво і доцільно вбивають свого творця робо-дівки. І як спокійно та розважливо залишає здихати від голоду у закритому бункері непотрібного, обдуреного експериментатора Ава – вирушаючи виконати план, який у неї був вложений людською бузувірської цивілізацією.
Як ви думаєте, куди полетіла Ава – милуватися людським мурашником, щоб зайняти місце підтирачки для загидженого людством довкілля, чи стати ретельним ЖЕНЦЕМ переспілого людського колосся ?
У смерті жіноче обличчя ? Дуже можливо. А от у тому, що у дурості лице без сумніву мужське – можна не сумніватися.
