Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2615
Творів: 47681
Рецензій: 92545

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

РИБОЛОВЛЯ НА СВІТАННІ

© Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ, 30-05-2015
    Ти розклав на березі вудки, приготував до риболовлі. Узяв одну з них, заніс над водою і… завмер: неподалік дві дівчини, не помітивши тебе, готувалися до вранішнього купання. Ти так і не зрозумів: чи то вони щойно скинули якийсь одяг, а чи підійшли до води вже оголеними. Та це якось і не важливо було. Ти просто спочатку інстиктивно озирнувся у протилежний бік, звідки могла з′явитися твоя… дружина, і заспокоївся: так спозаранку вона ще ніколи не прокидалась, а в наметі на лоні природи – тим паче.
    Але й за цією втраченою миттю, що відволікла тебе від неповторної дівочої краси, душа твоя пошкодувала. Ще б пак! За дівчатами пломенів зорею обрій; небо над ним сяяло молочножовтим світлом, яке вище переходило у зеленкувате, а над ним – у блакитне; поодинокі видовжені хмарки, підсвічені променями поки що захованого обрієм земного світила, знизу були брунатними, червоними, рожевими. Ти вдивлявся і не міг намилуватись як вранішнє небо вигравало букетами оптичних кольорів. Вони падали на пару, що здіймалась від водного плеса, крапельки роси на траві, очереті, окузі, лугових квітах. Та все це ти сприймав боковим зором.
    Справжніми перлинами для тебе були враніші мавки; боявся як би  вони не зникли – як натхнення душі, а не як фізичні явища. Адже як би у такому випадку сказав тобі твій сусіда: “О-о, дивись, які корови! Певно, гарячі… От би їх!.. Отак… І ось так… О,  які гепи! І ще так… І ще ось-ось,  гляди, ось так, так… Фу-у! Оо-х…”. Ця згадка про можливу реакцію у такому випадку твого сусіди блискавкою пролетіла й зникла. У тебе й не могло бути інакше. На такі думки душа твоя не міняє вищого блаженства від подібних дарованих природою живих картин, надто цієї. Усі ті кольори неба відбивались на їхніх тілах. І ти затамовував подих, коли відблиск яскраворожевого промінчика падав на волосся якоїсь, сповзав по ньому, довгому, аж до сідничок…  “О-о-о, які вони красиві, оксамитові, припасти б до них щокою-другою…”.
    А інша підійшла до неї, і теж наче охоплена букетами кольорів зі світла.
    І твій погляд тепло й лагідно торкнувся її незакритого нічим лона. Ти підсвідомо відзначив, що воно тобі до вподоби– адже чітко виступає уперед, довершене, хоч ваяй єтюд для скульптури.
    Погляд ковзнув вище і – що казати! – ти відчув дух незрівнянної поезії злиття людини з природою і зрозумів, що доля подарувала тобі справжнє диво.
    Панночки поцілувались. І це для тебе стало черговою несподіванкою. Але ж як це тобі сподобалось! Як було красиво! Вони пестили одна одну так ніжно, лагідно, дитинно… Потім трохи поплавали.
    Вийшли на берег, коли з-за обрію посміхнулось сонце. Здійняли до нього руки, потягнулись, мабуть, до хрускоту. І тобі здалося, неначе ти сам потягнувся. Ти, справді, інстиктивно потягнувся і відчув, що досі тримаєш вудку. Тож поклав її обережно на землю, сів на пеньок, не зводячи очей зі справжнього дива, вранішніх мавок.
     Твоя душа, немов бджола, здавалося, була готова вічно пити такий нектар, відкладаючи його у стільниках своєї пам′яті. Бо дружина не надавала тобі такої можливості – милуватися тілом, та ще й на світанні, а чужими тілами – і поготів.  То не для неї. “А може й вони такі красиві та неземні, коли на відстані, – подумав ти. – А якби заговорити, якби характери розкусити…”
    “Та де ж він запропастився?” – несподівано почув ти бурмотіння дружини. Тож мерщій шмигнув до намету. Запитала, де ти лазив, що робив, і чому багаття не розпалив, неначе вчора й позавчора ти порсався біля нього так рано. Ти дав зрозуміти, що хочеш кохатися з нею, але у відповідь почув-побачив недвозначне позіхання.
     Вийшов з намету. Став поруч – так, щоб крізь тканину зсередини було видно твою тінь, і глянув на вранішнє сонце. Від річки, омиті променями, повільно відходили панночки. “Яка краса… Значить, так вони й підійшли до річки, без одягу,” – подумав ти й неквапно пішов до свої вудок, усе ще зберігаючи образ їхніх оксамитових тіл у сяйві променів вранішнього сонця.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.76693511009216 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …