Я знаю, як ми будемо горіти.
Повільно, так, що пройде непомітно. Крізь нас.
Все, детально, без винятків.
Спітнілі, ми будемо відбиватися на світлі. Нас помітять.
Ти будеш стверджувати, що варто боротися, але це не так. Ніхто з цих жадібних істот не подасть тобі знаку, коли прийде час.
Ти кричатимеш. Ти розбудеш сусідів. Мені знову прийдеться пояснювати їм, що ми не божевільні, це просто жанр такий, надто голосний.
Я захоплююся твоїми світанками. Знаючи, що скоро все буде не так, що обов’язково з’являться критики, я переверну гори. Просто дайте мені час.
Я знаю, як ми будемо горіти. Ні, це не зупинить нас.
Якщо бувають ці безкінечні моменти, якщо варто бігти на зустріч, якщо муза з’являється з неприємного – тоді я не скажу тобі, як Це робити.
Я залишу все так несподівано. Люди мої найкращі є непостійними.
Це огидна образа. Я знаю, повір.
