Свого часу форму "ОлежЕ" як єдино правильну кличного відмінка ніхто сумнівам не піддавав. Та ось, ні сіло ні впало, пізніше деякі, з дозволу сказати, вчені (перевчені вчені?) стали проштовхувати ще таку форму як "ОлегУ", при цьому погоджуючись, що кличні форми у словах "Боже" і "друже" мають залишатися єдино правильними. Покруч "ОлегУ", як форма кличного відмінка, рекомендується навіть у деяких словниках та підручниках української мови. Вчителі, викладачі, відтак й учні та студенти мають звертати на неї увагу, згідно з темами контрольних, лабораторних, курсових чи навіть дипломних робіть згадувати її (кличну ф. "Олегу"), замислюватися над нею, робити певні висновки.
Між тим таку форму імені Олег -- "ОлегУ" -- у кличному відмінку треба вважати не чим іншим як провокацією, і з наукової точки зору не зовсім аргументованою навіть якщо її дотримуються і деякі вчені-філологи та мовознавці. Давно помічено, що серед них є й такі, які не носії вкраїнської мови, принаймні ними не були. Вивчаючи її до академічного рівня, окремі досягли неабияких кар’єрних вершин, однак смаку мови так і не відчули. Ну це як абсолютний слух для музиканта, сприйняття кольорів художником відчуття об’єму у заданому просторі архітектором, ковкість металу ковалем.
Форма "ОлегУ" у кличному відмінку неприродна для вкраїнської мови, насамперед, через те, що вступає у конкуренцію з формою давального відмінку. Крім того, вона нетрадиційна, штучна, просто вигадана кимось з кандидатів на вчене звання, коли йому треба було знайти якусь оригінальну тему дисертації на зразок: «Психологічний стан кози, коли скубе вона траву» -- як у гуморесці відомого поета-сатирика.
Більше того, для деяких академістів скажемо і зовсім «крамолу»: навпаки, треба б рекомендувати імена іншомовного походження, що закінчуються на "г", у кличній формі вживати зі закінченням "же", скажмо Людвіг – "ЛюдвіЖЕ", а не "ЛюдвігУ", як нині рекомендується у підручниках і посібниках. Це було б природніше, ніж форму "ОлеЖЕ" спотворювати на "ОлегУ".
