З 2002 року і до сьогодні Ласло Мадяр – голова Товариства угорських художників Закарпаття імені Імре Ревеса. Невдовзі цьому об’єднанню митців
(20 художників) виповниться 25 років. Засновниками, ініціаторами у грудні 1990 року були – Ференц Семан, Франциск Ерфан, Дьєрдь Бенке,Лаcло Колошварі, Лайош Товт був першим керівником Товариства, інші. Потім долучилися такі митці: Ласло Мадяр(у 1993 році), Петер Матл, Дьєрдь Дикун, Аттіла Коприва, Агнеса Кулін, Агота Вереш, Василь Сочка…
«Основна мета Товариства - збереження і підтримка національних традицій в Закарпатті і Угорщині, це відображається в нашій діяльності. Активно приймаємо участь і організовуємо міжнародні пленери, симпозіуми, виставки в Закарпатті, та за кордоном. Товариство існує за сприяння і допомоги меценатських структур Угорщини і грантів. Тому наші художники мають змогу демонструвати свої твори на міжнародних виставках, зокрема, у Будапешті(1996 рік, Дім угорської культури), Пейчвароді(1997р.),Ганновері
(Експо – 2000р.),Варшаві(1993р.,Інститут угорської культури), Брюсселі(2011р.), в межах України – у Львові(2011р.), Києві(2008р., галерея «Неф».) Починаючи від 2004 року проходять постійні пленери і звітні виставки на Закарпатті(в Ужгороді, Мукачеві, Берегові)», - ґрунтовно оповідає керівник Товариства. Важливий факт, від 2006 року він дійсний член Угорської академії мистецтв.
Угорські митці Закарпаття мають творчі стосунки з українськими, словацькими, румунськими майстрами пензля. Ласло Мадяра і Франциска Ерфана можна назвати успішними дипломатами, які достойно представляють Товариство за кордоном. Започаткована співпраця з галереєю «Джерело»
(Будапешт). У вересні 2014 року пан Ласло презентував персональну виставку у цій галереї(40 робіт), яка викликала чималий резонанс серед шанувальників малярства в столиці Угорщини. Проводиться серйозна робота і докладаються зусилля для того, щоб вийшла з друку ювілейна книжка – каталог, в котрій буде відображена діяльність угорських художників Закарпаття протягом 25 років. Звісно, що кожен митець є вільним маляром, при нагоді може бути учасником інших виставок, пленерів…
«У моєму живописі представлено два напрямки, вони перетинаються – імпресіонізм і постімпресіонізм», - зазначив митець. Він дійсно своїми творами передає нам(глядачам), свої враження(impression) від побачених природних ландшафтів, подій, людей. Помітно, що художник виписує краєвиди,предмети, фігури, при різному, природному і штучному освітленні, уникаючи всіляких подробиць в малюнку, що є складовим чинником імпресіонізму. У одному творі автору вдається поєднати різні образні мотиви, художні прийоми.
Хто знає який спосіб життя більш придатний для творчої особистості… Одні у власному, жертовному житті знаходять матеріал для своїх творів. Інші, подорожують по світах – в пошуках незнайомих середовищ, незвичайних людських типажів, вражаючих закутків природи. Що одним дарувала доля, те інші здобувають чималими зусиллями. Трапляється і таке, - не знаходячи
«поживи» для своєї творчості вдома, відправляються у мандри, але і в чужих краях не знаходять…, можливо натхнення? Доречно згадати думку Рембрандта: «Лишись удома, - переконував він молодого митця, що збирався вирушати в подорож, - лишись удома! Усього життя не вистачить на пізнання чудес, які тут приховані…».
Пристрасть, прагнення, особливо ті, що не збулися, уподобання, острах, навіть сором – все, над чим замислюється звичайний індивід на самоті, митець переосмислює, «пропускає» через себе, і передає картинам у своїй творчій лабораторії. Тепер ми вживаємо термін «майстерня». Представників давніших генерацій художників, воно б образило. Бо цей термін співвідносився з роботою ремісників, себто, фізичною працею. Зараз
поняття «майстерня» благородне… Творча година в житті митців не має нічого спільного з астрономічною годиною, яку відміряє годинник. Творча година неповторна. З неї не можна виокремити і 5 хвилин, якщо митець схоче надолужити згаяне, не вийде. Бо ця часина – усміх долі, ласка сприятливих обставин, надісланих Згори. Під час писання картин митець носій «у собі» чернечої келії. Яким би не було його життя і погляди, коли пише картину – стає монахом. А щоденні побутові клопоти заважають зосередитися на внутрішніх проявах душі, проникнутися образами, котрими наповнене особливе бачення художника.
Можна зробити ковток з океану, де завгодно, скрізь у нього один і той же смак – він солоний. Інколи достатньо одного речення, або куплету, щоб висловитися об’ємно. Петро Мідянка, закарпатський поет, чотирма поетичними рядками впізнавано передав обриси рідного Закарпаття:
«Тут все по – давньому, сотають тихо будні
Бістро, готелики, старі перукарі,
Вузенькі вулиці, підметені, нелюдні,
Ті ж перехожі, квіти у дворі…».
Ласло Мадяру як живописцеві дано уміння і хист передавати дух карпатських краєвидів, місцеву специфіку і колорит. Його пейзажі елегійно мрійливі, у них не помітиш аж надто радісних мотивів, але й темної зажури немає… Є серединність, у філософському розумінні, де відсутні крайнощі. Він схильний до неспішних роздумів, у картинах цього митця помічаєш збалансованість, щось дуже близьке до природної рівноваги, а це ознака гармонії …
Одного разу хтось сказав Волту Вітмену: «Ти продовжуєш протирічити самому собі, сьогодні ти кажеш одне, а завтра зовсім інше….». Той сміючись відповів: «У мене широка натура. В мені уживаються усі протиріччя».
Тільки люди із «вузьким чолом» не розуміють таємничої течії життя, яка відбувається завдяки протиріччям. Протиріччя забезпечують баланс, задають тональності Янь і Інь. Вони протилежні, а протилежності, як магніт. Коли протилежність повністю заперечується, очікуй неприємностей. Багато людей це роблять, чи не тому у світі стільки негараздів, непорозумінь і лиха? Чжуан
Цзи каже: «Якщо ви заперечуєте некорисне у світі, не буде корисного». Більшість людей акцент ставить на корисні речі…
Живопис Ласло Мадяра доносить думку – що людина, це частина природи, а з довкіллям не слід воювати, бо в програші буде людність. Жити потрібно у злагоді з природою, з самим собою так само…
На закінчення оповім таке. Не побувати жодного разу в Закарпатті, це як для француза померти, не відвідавши Париж...
«Та все ж нам любий закарпатський край:
Приполонинні пізні медоноси…».
( з вірша Петра Мідянки).
