Професор, Антон Іванович Задніпровський, був науковцем у сфері прикладних наук, але це не заважало йому ще й бути винахідником на всю голову, як злорадісно казала його любима аспірантка – блондинка Люська. Йому все навкруги здавалося неконструктивним і незграбним, і неекономічним, що наштовхувало на думку самих фантастичних ідей перебудови, від яких у професора, іноді, в самого волосся здиблювалося на голові. Це ж він, ще в дитинстві, винайшов вудочку для вилову павуків-хрестоносців з їх норок у землі (її, вудочку, так і назвали його ім’ям – «Вудочка Задніпровського». Винахід був простим, як і все геніальне – на кінець кордової нитки він чіпляв пластилінову кульку і потім, сидячи над норкою, ширяв у неї, доки павук не розлютиться і не схопить своїми цупкими волосатими лапками за зловісну кульку, ось тут і наставав для павука момент істини – лапки грузли в підступному пластиліні і павук був приреченим.
Павуків Антоша вудив не для забави, свій інтелектуальний винахід, він, як людина практична, невдовзі перевів у сферу бізнесових інтересів – продавав їх по гривенику за штуку самогонщиці тітці Варварі, яка з павуків робила настоянку і теж продавала односельцям, але, як ліки від усіх недугів, в решті-решт споївши одурманюючим зіллям все село.
Антон Іванович, уже в зрілі роки та ставши науковцем, ніколи не зупинявся на досягнутому: свербіж з винаходами, вперемішку з бізнес інтересами, зробили його людиною заможною і відомою в наукових колах. «Титан» - вже казали про нього друзі і знайомі. «Пройдисвіт» - казали заздрісники.
Якось, ідучи гомінкою базарною вулицею свого рідного міста Зачепиловоградська, професор Задніпровський налічив аж цілий десяток кабінетів-приймалень лікарів-дантистів, які ніби змагалися поміж собою хвацькими назвами своїх богаділень; від «Денс чарівник», до зовсім невибагливого – «Ваш біль – наша турбота». «Оце так бізнес на зубах» - промайнуло в голові професора. «Якщо тридцять два зуби кожної людини та перемножити на все населення землі (тут без калькулятора не обійтися) - це ж божевільні гроші» - ворушилися нейрони в голові професора. Він відразу прийняв рішення про удосконалення зубодерних робіт з метою переходу пацієнтів на самообслуговування, заради збереження житлових приміщень у фонді комунального господарства і ліквідації затрат ручної праці лікарів-дантистів – «нехай перекваліфіковуються на невропатологів» - подумав професор. Ось так: раз – і в яблучко.
«Потрібен кожній людині свій індивідуальний домашній пристрій-дантист, накштал бритви для гоління, чи звичайнісінького фена для сушки волосся» - поставив перед собою нову задачу професор Задніпровський.
Задумано – зроблено.
Невдовзі професор уже тримав у руках двоходовий пристрій-гаджет, відповідно з кнопками: «Лікування» – «Видалення» і «Стоп», який візуально нагадував собою стилізовану людську щелепу. Йому вже здавалося, що він тримає в руках свою «птицю щастя». Для реєстрації у відділу винаходів професор придумав і назву: «Пристрій для автоматичного самолікування і видалення зубів людям у домашніх умовах». Про больові відчуття при самостійній екзекуції нагадувати було недоречно.
Свій пристрій, професор Задніпровський, як справжній ентузіаст, вирішив випробовувати на собі. Для цього він утворив цілу комісію, яка мала затвердити ефективність його дії своєю присутністю на екзекуції. Коли комісія зібралася і присутні всі по черзі заглянули до рота професору, щоб наяву побачити каверну у чотирнадцятому зубі, він заштовхав собі, у роззявлений до не можу рот, чудернацький пристрій-гаджет, потім уткнув вилку пристрою в розетку і рішуче натиснув на кнопку «Лікування».
Від специфічних звуків механіки і диму, що валив з рота професора зробилося зле двом студенткам-аспіранткам, інші героїчно, заради науки, споглядали видовище. Професор стерпів екзекуцію стоїчно. Лікування пройшло успішно. Члени комісії, оглянувши вдало запломбований зуб, плескали в долоні. В кабінеті чувся вибагливий запах горілого і корвалолу.
На гребні успіху з лікуванням зуба, професор Задніпровський вирішив, щоб не гаяти часу, зараз же і продемонструвати ефект видалення для наглядності здорового зуба (з-за відсутності хворого). «Наука потребує жертви» - подував професор. Члени комісії лише здивовано переглянулися поміж собою, але заперечувати не стали: «господар – пан» - як кажуть росіяни.
Професор знову заштовхав пристрій до рота і, майже механічно, натиснув на кнопку «Видалити». Мікропроцесор клятого гаджету будучи неспроможним розпізнати наказ на видалення здорового зуба, зрозумів професора по-своєму - як видалення всієї обойми зубів нижньої щелепи. Вмить зуби професора заторохтіли по підлозі, як вишневі кісточки. У професора, від нестерпного болю, очі повилазили з орбіт, а члени комісії снопами повалилися від втрати свідомості зі своїх стільців. Між тим гаджет став налаштовуватися на верхню щелепу, та професор, вчасно збагнувши, натиснув тремтячою рукою на кнопку «Стоп».
Гаджет потребував доопрацювання.
Професор, не тямлячи, що творить, обома руками вирвав з рота своє дітище і в серцях жбурнув його на підлогу, ще й хотів смачно вилаятися, але замість слів з рота прозвучало лише якесь кроваве харчання. Язик, відчувши повну свободу дій, самовільно випадав з рота назовні, нагадуючи очманілим членам комісії собаче лизькання. Інженер-теплотехнік, один з членів комісії, багато чого бачив у житті, а побувавши на тестуванні електронно-механічного дантиста мимоволі промовив: - З дурного ума можна й на кобилі оженитися.
Професор, Антон Іванович Задніпровський, сидів похнюпивши голову час-від-часу спльовуючи прямо на підлогу кроваву слину, а в його буйній голові вже роїлися думки про конструкцію приладу з функцією протезування зубів.
