Картини Оксани Одайник здається насправді знаходяться в координатах Сонячної системи, вони наповнені теплом і огорнуті сяйвом променів тисяч сонць, тому – сонячні…
Вишуканий взірець поезії з – під пера Валентини Давиденко (поет і митець), має родинне відношення до живопису нашої героїні:
«Хто запалює там ліхтарі.
Крапа світлом на темне вікно,
Ніби, тоншим за промінь зорі,
Дивним пензлем торкне полотно».
(З вірша «Зеленаві твої небеса»).
Оксана Одайник походить з унікальної родини. Батько – Вадим Іванович Одайник (1925 – 1984, роки життя), митець світового рівня. Народився в Одесі, з 5 літнього віку у Києві. Випускник (2й випуск) Київської середньої художньої школи імені Тараса Шевченка. Здобув фахову освіту у Киівському державному художньому інституті, де студіював науки під керівництвом відомих художників – викладачів: К. Єлеви, В. Костецького. І. Штільмана, інших. В 1978 році отримав звання народного художника УРСР.
Мама =- Зоя Олександрівна Самойленко (1924 – 2002, роки життя), прекрасний живописець, автор пейзажів, натюрмортів, жанрових полотен. Під час Другої Світової війни потрапила у нацистський концтабір Равенсбрюк (1942 – 1945рр.) Там Зоя Олександрівна познайомилася з неординарними людьми – художницею Марією Гішпанською, Марією з дому Потоцьких, представницею відомого польського шляхетського роду.Перебування в ув’язненні не вбило в душі потяг до всього прекрасного. Роботи Зої Самойленко викликають справжній захват, у них присутня кордоцентричність, любов серця до природи і людей. Брат пані Оксани – Сергій Одайник, заслужений художник України( з 2002 року). В 1973 році закінчив Київський державний художній інститут, майстерня монументального живопису під керівництвом – Т. Яблонської. В 1977 році завершив студіювання у творчих майстернях Академії мистецтв СРСР, під началом С. Григор’єва. Чоловік мисткині, Михайло Двоєглазов, теж художник. Здобув освіту у Московському державному художньому інституті імені В. Сурікова. Донька – Катерина Двоєглазова, художник – живописець, у 2000 році завершила навчання в НАОМА. Взагалі, тема про митців з родин: Одайників, Бородаїв, це підстава для окремого, копіткого, серйозного дослідження, представники цих мистецьких домів, то гордість України.
Але, повернімо свої погляди і думки до робіт Оксани Одайник, оскільки саме вона – головна героїня тексту. Прецікавий факт, по жіночій лінії вона – киянка у сьомому поколінні! Відчуття що буде художником жило в ній з дитинства. В 12 років успішно склала іспити у Республіканську художню середню школу імені Тараса Шевченка. Найбільше вплинули на формування малярського світогляду і світобачення - батьки( особливо у кольористиці), згодом, в роки навчання у КДХІ –твори іменитих Вермеєра, Пікассо, Ван – Гога, Матісса.Нині, пані Оксана викладач на кафедрі живопису і композиції НАОМА, народний художник України.
Картини пише серіями, дуже різнобічні, - і тематично, і стилево. На полотнах виписані не тільки події і особи, а відображений і внутрішній світ людей. Володарка красивої душі, уміє радіти успіхам колег, цінує справжність, її картини наділені непідробною справжністю…
Художник не тільки професія, щось значно більше, вагоміше, це рід занять індивіда, який його (її) поглинає повністю. Малярство заняття для шляхетних натур. Стан душі художника, емоції, хвилювання, вигадки, неодмінно виллються на полотно. Важливо під яким знаком, плюс чи…
Усміхнена, енергійна, рвучка у рухах, відкрита і щира у спілкуванні, така прекрасна українська жінка… Такою побачив Оксану Одайник, при безпосередній зустрічі у її творчій робітні.
Картини мисткині і поезія, як нерозлучні сестри; віршовані рядки додають особливого естетичного «присмаку». Ось придивімося, робота «Простір», (Гурзуф) і …:
«Кипариси – сині, нетутешні.
Нахилився вітер до води…».
(з вірша Олени Гаран).
Інший малярський твір – «Літо» (творча база Р. Судковського). І такі теплі, проникливі поетичні слова:
«Вітер здіймає
Крила
Вишня у вікна
Стука.
Біла її перука
Вже облетіла…».
(Олена Гаран).
Плодові дерева зображені на картині , навряд чи вишневі, мені ж вдалося побачити вишні, що вже одцвіли… Картина «Літній дощ», така близька у своїй опоетизованості до… :
«Бузкові присмерки, жасминові світанки
Дощі, що падають на доли і ліси…».
( з вірша Надії Степули).
Роботи з циклу присвячених Ван – Гогу, резонують з творами великого Вінсента, ймовірно думки так само (припущення). У своїй найпростішій формі резонанс – це обмін енергіями між двома реаліями. Наші переконання, сприйняття того у що ми віримо, це теж різновиди резонансу. Хочемо мати ще чіткіше розуміння, що таке резонанс? Тоді уявімо кімнату, на двох протилежних стінах якої висять дві гітари. Якщо торкнутися струни однієї з гітар, то така ж струна на іншому інструменті вібруватиме так, наче зачепили і її. Ніхто фізично не доторкався до струн другої гітари, але вона відгукнулася на звучання першої. Обидві гітари в абсолютно однаковий спосіб відзиваються на певний вид енергії. В цьому випадку ця енергія, у вигляді хвилі поширилася у кімнатному просторі. Ми, люди, наділені здатністю налаштовувати себе на інших осіб, резонуючи з ними, відтак, відповідаємо на особливий вид енергії. Чому таке не може трапитися через тривалий відрізок часу?
К. Г. Юнг доволі далеко відійшов від фрейдистського тлумачення сновидінь, тобто, від вільно – асоціативного методу. Юнг прийшов до висновку, що для інтерпретації сновидінь, варто використовувати тільки явні складники цього матеріалу. У снів є свої кордони. В специфічній формі існує підказка для нас, що являється частиною сновидіння, а що ні. Юнг писав: «Там, де «вільні асоціації» відводять нас в сторону, змушуючи йти кривулясто, розроблений мною метод дозволяє – звужуючи коло пошуку, підійти до цілі, до картини сновидіння». Могли ж прийти у сні до художниці бачення, не лише стилю письма великого митця, а і його ідеї і задумки… Вона є творчим ретранслятором, на свій лад, підсвідомо, а може й свідомо, мистецьких видінь Ван – Гога? Чому ні! (Припущення). Ми звично ігноруємо, навіть відкидаємо повідомлення побачені у снах. Глибокий острах(мізонеїзм) характерний первісним людям – відносно усього нового і незнайомого, цивілізована особа на нові ідеї реагує частенько подібним чином. Багатьом філософам, вченим, літераторам, художникам, тим, хто крокував ніким не пройденими шляхами(піонерам), доводилось відчути на собі консерватизм своїх сучасників, а бувало й ворожість…
Кожна картина з – під пензля Оксани Одайник варта особливої уваги. Але, погляд важко відірвати від – «Vinsent”, «Пам'ять Сонця», «Час відкриття», від багатьох інших картин. Твір «Vinsent”виконаний власне трьома кольорами: червоним (з відтінками), синім(блакитним), жовтим. Про що він(твір) нам говорить? Однозначної відповіді немає. Кольористика роботи колоритна, тим самим промовиста, малярською іншомовною. Ван Гог щодо кольору казав таке: «Колір сам по собі щось висловлює – від цього не можна відмовитися. Це потрібно використовувати». Налаштованість на червоний колір стимулює інтерес до світу, що оточує нас. Психологічно червона енергія забезпечує опору життя – зв'язок із Землею, активізує силу, витривалість, здатність до концентрації… В буддистській традиції тримаються думки, що цей колір дарує непохитну стійкість переконань, щоб долати перешкоди, навіть у процесі мовлення. Синій колір – колір інтуїтивного мислення, посередництвом якого людина може проникнути в глибини свідомості, зрозуміти приховані зв’язки. Окрім цього,це колір холодний і жорсткий, необхідний щоб зиркнути правді в очі, побачити те, що відбувається без прикрас. Жовтий, дозволяє швидко і легко пристосуватися до змін у світі. Сприяє вирішенню завдань, кличе до дії, може,веде за собою людину, а ще, ефективно позбавляє негативних емоцій. Жовтий – колір Сонця… Вираз обличчя Вінсента – засмучений, стривожений, щось хоче сказати, чи попередити…
Символи, знаки, образи,елементи міфів,вони живлять картини мисткині. До речі, історія первісних віків переосмислюється сьогодні заново, завдяки аналізу символів, образів, міфів, що дійшли до нас з глибини століть. Чим далі археологи просуваються вглиб Часу і віків, тим більше розуміємо – важливі не тільки історичні події, а і залишені ними сліди – скульптури, малюнки, культові споруди і мови. Якщо хтось нині стверджує, що бачив «видіння», чи чув «голос згори»,то таку особу зачислять щонайменше до диваків. Та все не так просто…Наприклад, читаючи сказання індіанців, ми не виявляємо якого – небудь зв’язку між ними і нашим ставленням до нових сміливців і подій сучасності. Між тим, такий зв'язок існує, і символи, в яких він проявляється, не втратили свого значення для людства. Послідовник Юнга, Джозеф Л. Гендерсон доводив: «Чим прискіпливіше вивчаєш історію символів і їх роль у житті різних культур, тим більше переконуєшся в тому, що вони несуть з собою оновлення».
Коли набули відомості картини Тернера, чи не став захід сонця в Англії привабливішим? Порівняймо пейзажний живопис українських і російських митців. Відзначимо не лише відмінність природних ландшафтів цих країн, а і різне сприйняття побаченого. Російському малярству ( і літературі) характерні зокрема такі риси – песимізм, невиправні горе – біда, чорний сум і фаталізм. Не буду стверджувати, що пейзажі українських художників всуціль оптимістичні… Їм радше притаманна мрійливість і сентименталізм, властиві яскраві і м’які барви. Якщо поглянути на картини – І. Левітана, І. Крамського,
О. Саврасова, а з іншої сторони – А. Куїнджі, О. Мурашка, С. Васильківського, то помітимо різноетнічне сприйняття довкілля і ролі особи у ньому. У нас букети, і ті ,як правило пишні і багаті, з великою кількістю квіток, у японців – ікебана, поєднання різних компонентів рослинного походження, плюс декілька квіток. Кожен народ має тільки йому властиве ставлення: до дерев, квітів, тварин…
Спинімо уважний погляд хоча б на двох натюрмортах – «Аромат квітів» і «Букет». Який розмай, яка сліпуча пишнота, яке буяння багатоквіття! Це відлуння багатства нашої флори.
В старій Київщині довго – предовго священною рослиною була бузина червона, в народі називали калинкою. Пошана до цієї рослини, вже аж потім була перенесена на калину звичайну. Скільки пісень їй присвячено! Сольний
спів у стилі «а капели» (італ. a capella) Оксани Одайник записано в альбомі
«Українська пісня»…
Професор психології Рам Дасс писав: «Я дивлюся на своє життя як на скарбницю нерозкритих можливостей, котрі потрібно розбудити…». Чи не подібний цей світоглядний підхід до поглядів Оксани Одайник?.
