

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	827
Творів:	12505
Рецензій:	19372

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

Ендорфіни (Планета Любов)

© Світлана Кедик, 13-03-2007
Що є правильно? Що є нормою визначення правильності, чи нормальності? Світ безглуздий!!!! Безглуздий, бо прекрасний. Безглуздий, бо цинічний... У нас на всьому є «цінники». Ми все оцінюємо на противагу чомусь. А для чого? Для життя? Це і є життя? Життя також «цінник». Життя – велика ціна за духовність. Такий собі шлях, що веде у Вічність. То може, життя то і є щастя? Без усіх інших принад і «цінників»... Не саме життя є щастям, а пізнання, пізнання дороги. Пил, сморід, каміння, вогонь, буревії... усе це дорога – горе, біда, лють, ненависть... Це ціна. Ціна за що. Невже треба себе «зламати» аби отримати істинну насолоду від життя? Ми ніколи не зможемо отримати насолоду від життя, по одній простій причині – ми не Живемо(саме з великої букви). На життя заслуговує тільки безсмертна істота. А ми обрали шлях смертників. Повіривши у смерть. Ми всі помремо? Більшість і так уже давно мертві, наче зомбі, блукають по світу, як дикі хижаки – живі мерці. Хіба живий мрець може отримати щастя? Можливо... Можливо, його щастя у тому, що він перестав відчувати. Ось і ходить щасливий від того, що нема у душі почуттів. Нема чим відчувати. Тільки спокій, мертва тиша – яма. Щастя людини – яма, чорна нескінченна діра. Щасливий, бо мертвий і живе у пеклі. Пекло – рай. Не вірите? Тоді чому так весело жити – мучитись у ньому? Киньте погляд просторами, що нас оточує? Цивілізація. Цивілізація – щастя людини. Життя – велика ціна за духовність. Ми протягом віків будуємо своє щастя. Воно у нас крилате і світле, а ще дуже швидкісне і тепле, а ще унікальне... Наше щастя має неймовірну ціну. Інколи питаю себе – нащо їсти? Нащо пити? Аби ходити в туалет? Аби ходити в туалет... А для чого ходити в туалет? Аби випорожнитись. Світ полонений людськими екскрементами. Вітер розносить запах сезону(нескінченний сезон екскрементів...) Радіація. Ми всі заражені щастям. Так от . Душа(кожної людини окремо) інколи голодна, інколи сита, інколи існує впроголодь. Вона існує, бо треба випорожнитись. Коли вона пуста з’являється поняття щастя. Поняття взагалі не існує. Нема тих, чи інших понять, тільки звільнення. Ми звільняємо емоції – випускаємо їх блукати. Виприскуємо те, що є всередині на навколишній світ(кожна людина – окремий світ). Момент виприскування називаємо щастям. Але воно залишається тільки назвою. Бо виприскувати це не щастя. Щастя – давати, віддавати. Бо «виприскують» екскременти, а віддають(дають) Почуття. То де різниця. Де кордон між образним і реальним, між свідомим і підсвідомим, між балаканиною і філософією, між мудрістю і тупістю.... між Щастям і щастям? Де знайти ціле море ендорфінів? Чи можна припустити, що «гормони щастя»(ендорфіни) і є душа? Чим зумовити їх появу? Дух людський не просто дух життя – душа, що вміє відчувати. Людина виплекала в собі безліч почуттів, розвинула інтелект – розум, що справді “володіє землею.” Людина осягає знання, що приводять до величі: такий собі комп’ютер-всесвіт, кожен з нас окрема часточка певної програми, програма називається – “Життя.” І як би ти не намагався прожити життя по-своєму, надаючи йому назву: власного, ти є складовою того, який “володіє землею” – Людство. І мабуть, гріх прабатьків то є їх майбутні покоління. Покоління, які скорилися поняттям: добра і зла, які пізнали любов та ненависть, які вчинили злочин проти самих себе – народилися. Машині притаманно ламатися, от ми деколи й ламаємося, вірніше було б сказати: казимося, та казимося вже кожен по-своєму. Те, що людина – машина, зараз переконаємося науково. Під словом казитися, маю на увазі: стреси, страх, поганий настрій, неврологічні розлади...словом, те, що мішає бути щасливим руйнуючи нервові клітини. Включають механізми стресу й тримають їх під контролем кора головного мозку й гіпокамп. Гіпокамп – невелика частина мозку не зберігає спогади, але без її нормальної роботи людина не може, запам’ятати ніяких нових речей. Гіпокамп займається перекодуванням інформації в короткостроковій пам’яті людини, для її наступного запису в довгостроковій пам’яті. Людина – комп’ютер. Гіпокамп – мікросхеми північного і південного мостів, а також – їх «шини даних», що зв’язують між собою центральний процесор, оперативну і постійну пам’ять. Наука стрімко мчить вперед аби створити людину-кіборга. І десь років через п’ятнадцять протез пам’яті(гіпокамп) з’явиться для людини, а не тільки для пацюків та мавп. Можливо, до того часу ми нарешті взнаємо, як працює людська пам’ть(досконало). Досконалість прикра річ... І можливо, згадаємо усе(можливі переродження – минулі життя). Невже для того аби бути щасливим треба вживлювати у живий організм електронний прилад? Бо саме потужний гіпокамп і добре розвинена кора головного мозку можуть швидко впоратися зі стресом і, виходить, заощадити сили організму(не дають йому бути нещасним). Потужний гіпокамп і добре розвинена кора це ніщо інше, як інтелект. Аби гормони, що з’явилися внаслідок стресу, не «витягували» енергію з організму, таким чином руйнуючи нервові клітини треба розвиватися(працювати інтелектуально). Інтелект захищає від стресів і продовжує молодість. Це не я придумала – наукою доведено. Зараз модно посилатися на наукові дослідження. Але як на мене, щастя це не є проект біоінженерії... Бо за нього відповідає духовний інтелект, духовний розвиток людини без матеріальних «цінностей». Тому для порівняння можна сказати: гіпокамп – душа(частина «великого мозку» – Всесвіт). Розвиваючи її поліпшується енергообмін у клітинах кори(Всесвіту). Всесвіт – людина. Такий розвиток загальмовує процеси руйнування від стресів. Отже людина здатна радувати себе. Енергообмін – просвітлення душі – маленькі частинки – нейрони рухаються до пізнання істини – пізнання Бога. Чим вищий рівень духовності тим більше накопичення енергії(Світла). Енергія(Світло) – Тепло, Любов. А Любов, як відомо – Бог. Тому таким шляхом Всесвіт(людина) стає енергією(не тіло) Богом, гіпокамп(душа) – чашею. Та чаша завжди наповнена Світлом, наповнюється, і ніколи не переливає. Дорога пізнання вічна, бо прокладена протягом Вічності(у Вічності), суть у тому, ким ти йдеш у Вічність: «вільними радикалами» - руйнація, чи Світлом. Світло зумовлює появу «гормонів щастя» - «ультрафіолетове опромінення». Але для цього не треба засмагати на сонці, а зароджувати Сонце у собі; для цього не треба включати ультрафіолетову лампу аби опромінитись – прозріти, а треба рухатись – вчитись – розвивати духовність. Тоді зникає біль, бо вплив проти болю здійснюють ендорфіни – «гормони щастя». Та є хибна думка, що «гормони щастя» виникають під час оргазму. Можливо, у фізичному розумінні – так. Але фізичне сприйняття – ілюзія. А у духовному, що є вічним «гормони щастя» - оргазм – істина – Бог. Я не знаю і не маю іншого щастя ніж Бог(Любов). Пізнавати Бога – щастя. Таке щастя наповнене Світами та Вимірами Любові. Ти ними Живеш, Живеш у них – рухаєшся – увіковічнюєшся. Адже Світи та Виміри є ті котрим даєш Любов. Комусь – пристрасно, комусь – стримано...; по батьківському, по-дитячому, по-дружньому... Але завжди віддано. Бо Любов треба віддавати. Тільки повна віддача(жертва) принесе пізнання істинного щастя – цілісність(єдність). Саме тому Любов єдина. Бо нема богів, є тільки Бог. І він дає Все – Себе. Дає і має. Має, бо дає. Він не марить своєю абсолютністю, це ми(люди) маримо щастям, бо живемо в ілюзії. Невже, наше життя ілюзія? Ілюзія придуманого щастя. Ми придумали собі ідола – матеріальне щастя(благо). І порушили першу заповідь – Я Господь Бог твій, не будеш мати інших богів крім Мене. Першу та другу – не роби собі ідола, або чогось схожого до того, що на небі вгорі, на землі долі, або в водах під землею, і не вклоняйся їм і не служи їм. Якщо задуматись, то людина служить задоволенню, що може втішити її тіло. Тіло втішають матеріальні цінності. Бо живемо по загально прийнятих нормах. Ті норми стають звичками. А звички пригальмовують нововведення. Виявляється, для того аби сучасній людині пізнати Бога, треба формувати світогляд заново. Бо старий має звички... Ну, наприклад, вірити побаченому... А душу побачити на долоні не можна, більше того Бога. Його не можна побачити фізичними очима, чи відчути на дотик... Це розуміє кожна пересічна особа, принаймні віруючі. Розуміння Бога це та сама «цивілізація» тільки духовна. Адже у матеріальному світі, людина пізнавала прості речі, формувала з них складніші, а для кращого сприйняття навчилася складні речі робити простими, аби полегшити собі життя. Прогрес не зупинявся, бо було прагнення йти вперед. Тому якщо розглянути духовність, як певну «цивілізацію», то у ній фізичною мовою є грандіозна перспектива – Жити в Раю. Але людина формує уявлення Раю, як якийсь куточок на Землі чи на небі де всі живуть безтурботно й щасливо. Але якими саме є ті безтурботність і щастя? Знову ж таки по фізичним міркуванням – розкішні доми, куча принад, задоволень, розкоші... Це не так. Єдина розкіш – Бог. Любов – Бог. Щастя – Бог... Тому, що Бог – Все. Коли зникає Любов то виникає порожнеча, яма. Вона пуста і чорна. А потім заповнюється ненавистю через відсутність Любові. Ненависть, нещастя, біди, хвороби... людство мало Любов, але через небажання розвитку духовного, лише матеріального, опинилося у ямі, яка поступово заповнилася ненавистю... Тепер ми шукаємо бога у хімічних реакціях, у фізичних відчуттях... А коли віднаходимо ліки від певної хвороби(невиліковної) тішимося щастям. Коли насправді щастя не у ліках, а у відсутності хвороби. Бо єдині ліки – Бог. Душа у якій живе Бог не хворіє. А тіло... А тіло – випробування душі. Так само, як і матеріальний світ – випробування духовності. То що ми маємо? Що маємо ми, люди? Наша історія побудована на війнах. Наше теперішнє - не стабільність. Наше майбутнє – невпевненість(відсутність майбутнього). Так прагнемо жити в раю, що опинилися в пеклі. Ми народилися(прийняли фізичне тіло) – спустилися в пекло(планета Земля). А розвиток у чому? У бажанні вийти з нього, піднятися, а не загрузнути по самі вуха. Ми під землею, у її ядрі, у прірві, у ямі... називайте, як хочете, але це так. Тому треба вибиратися з могили, бо я не хочу жити мертвою, і ви думаю, також. Аби вийняти цв’яхи і зняти кришку треба повірити. Повірити, що небо не синє, а небесне, сонце не жовте, а тепле і світле...і воно світить у нашій середині, у нашому ядрі – у душі. Бо те Світло є Богом. Тому треба вибиратися з труни і йти у небо – в глиб. Хіба у пеклі можна відчути Щастя? Ні. Єдине щастя – Бог. Коли розуміння цього приходить – прозріння. То настає час прийняти Бога в свою душу – у свій дім. Прийняти – відчути страх перед Богом. Страх опинитися знову у пеклі, страх образити Його таким вчинком – сумління. Де наше сумління? Нема сумління – нема віри. Нема Бога. Тільки люди, які скоряються коханому гріхові і любій ненависті. Гріх треба возненавидіти. Бога полюбити всім серцем і душею. Як поєднати ненависть і Любов? Там де живе Любов нема місця ненависті... Ось це і є Щастя. Ці нескінченні думки, частина розмови... Бо вони про Бога. Вони є шляхом до пізнання. І тому я дуже Щаслива, що прокладаю шлях тим кого люблю. Шлях, який поведе їх у Вічність власного прозріння. Бо це як молитва, молитва за Світи та Виміри, які живуть в Любові – у мені – це одна з добрих справ, яка дозволяє вірі бути Вірою Істининною(Божою). Бо Віра це ніщо інше, як добрі вчинки. Тому Віруйте(еволюціонуйте духовно) і будете Щасливими... «Гормони щастя» чекають свого стрімкого буремного припливу. Треба намалювати уявою ціле море почуттів, аби вони вирушили у навколосвітню подорож, аби стали першовідкривачами найпотаємніших, найпрекрасніших куточків приспаної ненавистю душі. Вона буде дуже рада – душа. Буде рада, бо пізнавши Любов, стане Любов’ю – Богом. Щастя – це бути з Богом. Щастя – це бути Богом. Щастя це пити Його і їсти Його, аби не випорожнитися і не насититися, а прийняти, як святе причастя, як Кров і Тіло Христа. Бо Христос це приклад справжнього християнина. А приймати причастя – приймати(пізнавати) Істину. Перший розділ – «Ти і Я – Бог і людина» 1 – «Дивіться він голий» 2 – «Віра, Надія. Любов» 3 – «Еден» 4 – «Малюнки» 5 – «(л)Людина» 6 – «Казка» 7 – «Гармонія Любові» 8 - «Світи та Виміри» Другий розділ – «Надприродне» 1 – «Віра у надприродне з релігією казки» 2 – «Там є те, що я хочу – Ти» 3 – «Глобальне потепління» 4 – «Любов» 5 – «Любов. Оргазм» 6 – «Любов. Станьмо Творцями» 7 –«Намисто Любові» Третій розділ – «Світи та Виміри Любові» Перший підрозділ – «Мій власний чужинець» 1 – «Мій власний чужинець» 2 – «Любов – пелени з Раю» 3 – «Ти» 4 – «Вільна» 5 – «Кішка» 6 – «Свічка» 7 – «Мої кохані голубки» 8 – «Потічків мультик» Другий підрозділ - «Мій власний чужинець 2» 1– «Мій власний чужинець 2» 2 – «Очі» 3 – «Ендорфіни» 4 – «Боже вільна» 5 – «Сон» 6 – «Мить-Вічність» 7 – «Ти – Я» Четвертий розділ - "Вагітна" 1 - "Вагітна" 2 - "Покайтеся люди, бо горе вам буде..." 3 - "Маестро, Музика!"
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.00975203514099 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design