На краю землі, між горами та долинами, там де нога людини ніколи не ступала, є ліс. І ліс той не простий, а Чарівний. Бо мешкають у ньому ті істоти, які мають справи з чарами, магією та вміють творити дива. Але розповідь моя буде не про Чарівний ліс, і не про його мешканців, а от про що.
Колись давно біля Чарівного лісу було озерце - маленьке, але дуже гарне. Вода в ньому - чистенька, прозора – така, що каміння на дні порахувати можна було. Білі лебеді чередою по ньому плавали. А береги його пишні трави вкривали і квіти на них квітували.
Та якось поселилась у тому озерці Противна Жаба. Назвали її так, бо була вона бридкою на вигляд: дуже велика, така як добрий гарбуз, з прищавою темною шкірою та гігантською бородавкою на переніссі. Та бородавка була подібна на яйце пташки перепілки. А дехто з звірів навіть жартував, що та не бородавка, а - третє око жаби.
Ходили чутки, що Противна Жаба доводиться племінницею самому Кащею Бесмертному, а Бабі Язі - внучкою. Правда це чи ні – не знав ніхто. Але, мабуть, на чарах таки Противна Жаба зналася, бо як тільки-но замешкала вона в озері, то вода в ньому почала міліти, трави присихати, квіти в’янути, а білі лебеді в інше місце на купання літати. А невдовзі перетворилось це озерце на болото.
І стала Противна Жаба господарювати у тому болоті. Його вважала своїм обійстям та приватною власністю. І взялася жаба старанно дбати, аби у її болоті все було страшне, негарне, бридке та противне. Красу та порядок вона зроду і віку терпіти не могла. Як тільки завбачить своїми банькатими очима щось гарне – то її шкіру чіпався нестерпний зуд, з очей потоком лилися сльози, а бородавка боліла так нестерпно – наче хотіла розколотися навпіл. Скажу вам по-секрету, що хворіла Противна Жаба на хворобу, яка зветься алегрія на красу.
Ще на ранній зорі, коли сонячні промені тільки пробиратися крізь сіре небо, прокидалась Противна Жаба і бралась до своєї звичної роботи. Першим ділом вона каламутила воду в болоті. Потім плела килимок з зеленого рясту, аби мілка вода в болоті здавалась і зовсім непомітною. Після цього Противна Жаба завзято стрибати по березі, аби жодна травинка, жодна рослинка не наважилась там рости.
І хто-зна скільки б ще господарювала та зла жаба на болоті, як би не …Якось Противна Жаба прокинулась і побачила тендітну білу квітку, що росла на воді. І була та квітка настільки гарна, що навіть Потворна Жаба забула про свою алергію на красу та замилувалася нею. Та це було всього на мить… Бо вже за хвилю Потворну Жабу засвербіла шкіра, покотилися солоні струмки з очей, а велетенська бородавка озвалась гострою біллю. І взяла Жабу злість: бо як посміла та квітка розцвісти на її болоті?
Очманівши від люті, Противна Жаба пострибала до білоцвіту і закричала так, що верхів’я дерев у Чарівному Лісі здригалися:
- Ти хто така?
- Я – Квітка, - несміливо озвалась рослина.
- Та бачу я, що ти квітка, а не дерево, - горланила Жаба несамовито. – Але що ти робиш тут на моєму болоті? Не могла би ти цвісти десь далеко звідси: в полі, чи у лісі?
Білосніжна квітка замовкла з переляку на хвилю, а далі несміливо мовила:
- Я – квітка Лотосу, або Біле Латаття – так мене звуть. Я можу цвісти тільки на воді, і лише на воді.
Потворна Жаба ахнула від невдоволення. А далі засопіла, наче важко хвора:
- Ану забирайся звіси. Іди шукай іншу воду. Геть!!!
- Але куди я піду? Я – квітка, у мене немає ніг, я не вмію ходити. Я - нерухома.
Жаба надула і без того великі коричневі щоки, грізно викотила очі і опустила голову так низько, що її бородавка зачепила собою Біле Латаття.
- Мене це не цікавить. Іди звідси по-доброму. Даю тобі один день.
- А якщо – ні, то що? – боязко перепитала квітка, тріпочучи пелюстками чи то від вітру чи то від страху.
- То моя бабуся Ягуся зварить з тебе юшку, або мій дядько Кащей засушить на зілля.
Сказавши це, Жаба не попрощавшись і не озираючись поскакала геть.
Засумувала квітка Лотосу, бо не знала як їй перемогти лиху жабу.
Та не буває на світі зла без добра. І не буває такого злого, аби на добре не вийшло. Тим часом пролітав над болотом Журавель. Вгледів він прегарну квітку і захотілося роздивитись таку красу зблизька. Приземлився лелека на берег і побачив, що прегарна квітка плаче.
- Квітко -білосніжко, чого ж ти ллєш сльози? – здивувався Журавель.
Квітка повернула свою голівку до гостя і пояснила:
- Плачу я тому, що мала нещастя народитися у тому болоті, де живе зла жаба. Вона виганяє мене звідси. І погрожує розправою, якщо до завтра я не покину її болото.
Почув таку мову Журавель і шкода йому стало Квітку Лотоса. Ще з дитинства, птах терпіти не міг несправедливості та кривди, а тому вирішив будь-що допомогти білоквітці.
- Не турбуйся, я захищу тебе.
- Ой, Журавлику, ти не знаєш, яка Противна Жаба - лиха. Вона родичів в Чарівному лісі має. Каже, що сам Кащей – її дядько, а Баба Яга – то рідна баба.
Така мова Журавля не злякала. Бо він сам мешкав в Чаріному Лісі і магічні здібності теж мав.
- Тю, не переймайся. Якось я Бабу Ягу з мітли скинув, коли на полювання летіла. А Кащея Безсмертного то й взагалі за носа дзьобнув, аби він знав, як дітей кривдити.
По цих словах Журавель заліз в кущі та став виглядати Противну Жабу.
Наступного дня, вдосвіта – це навіть сонечко не прокинулось, прискакала жаба до Квітки Лотосу. Побачивши, що квітка на місці – росте там, де росла, загукала грізно й люто:
- Ти ще тут?
Від того грізного, як грім голосу, прокинувся Журавель, що ще додивлявся нічний сон у комишах. Як побачив він Противну Жабу, то підлетів до неї та вхопив своїм міцним дзьобом за велетенську бородавку.
- Ой лишенько, рятуйте, - загукала Жаба, яка з переляку не могла втямити що то з нею коїться.
Однак, ніхто на допомогу Противній Жабі не поспішав.
Лелека розправив крила і здійнявся вгору, високо – високо.
Більше ніхто ніколи не бачив Противної Жаби. А болото знову перетворилось на прекрасне озерце з лебедями, кришталево чистою водою, квітучими берегами.
