Творча особистість любить свою епоху, або й ні, вона може намагатися надати своїм творам характеру сучасності, або й навпаки, віддалятися від миготіння подій, та все одно кожна людина несе у собі відбиток віку у якому живе.
Але є люди виняткові, які у своїй діяльності намагаються протягнути незриму нить, якою в’яжуть минуле з сучасним і прийдешнім. До таких особистостей належить відомий кобзар, лірник, народний артист України – Василь Нечепа. Уродженець Носівки, що на Чернігівщині (у глибині століть – славетна Сіверщина). Колись це було козацьке містечко, де стояла сотня Шавулина. Як розповідав пан Василь( в одному з інтерв’ю): «Залишилась Нечепина гребля, Нечепине дворище, де я виріс. Коли приїжджаю додому, то під’єднуюся до енергетично – інформаційного поля, що складається з енергій моїх пращурів. За кілометр від мого дому є залишки кургану, котрий покоїться на материковому грунті. Я маю передчуття, що там є клинописне ведичне письмо…».
В дитинстві отримав уроки гри на скрипці від місцевого музиканта Олександра Сопіги, згодом навчався у музичній школі і училищі Чернігова. Мистецтво гри на кобзі і лірі опановував під началом музики світового рівня – О. Корнієвського. На сьогоднішній день він єдиний представник старосвітської чернігівської кобзарської школи. Гнат Хоткевич, найкращий знавець історії кобзарства, вважав цю школу найдавнішою в Україні.
Врізка думок перша… Чому на різних каналах ТБ не почуєш гри кобзаря, чи лірника, співу прадавніх дум не почуєш? Дивним видається питаннячко, хоча це дуже серйозна проблема, яку слід вирішувати. Зате на цих каналах аж занадто багато «продукту» масової культури, як правило російською мовою. Це цілеспрямована, майстерно завуальована політика анти – українська. А як розповідає сам музикант: «Наші предки 25 тисяч років тому грали на музичному інструменті з кісток мамонта ( знайдено на Мезинській стоянці під Черніговом). Багато чого залежить від влади і поглядів власників каналів ТБ, а їм українське, не своє, не рідне, тому й пропагувати його не збираються, та це поки – що, часи ж змінюються, а влада, будь – яка не вічна…
У своїх роздумах «Від Мезину до Майдану» народний співак і музикант обґрунтовує концепцію семи підвалин праукраїнського музичного мистецтва:
1.Мезинська стоянка
2. «Кам’яна Могила».
3. «Велесова книга».
4.Гімн Бояна
5. «Кант про Георгія».
6.Фрески Софійського собору
7. «Слово о полку Ігоревім».
Василь Нечепа вважає: «Використовуючи здобутки археологів, етнографів, істориків, фольклористів, інших вчених, нам треба вирішити чималу творчу наукову проблему: дослідити походження наших музичних інструментів, їх поширення у широкий світ. Коріння нашого музичного древа дуже сильне й глибоке, отже і саме дерево високе…».
Є в Україні пам’ятка, яка містить у собі риси шедеврів первісного мистецтва. Це – Кам’яна Могила, біля села Терпіння, поблизу Мелітополя. Карбовані рисунки створювалися на пісковику Кам’яної Могили протягом тисячоліть –
від палеоліту до середніх віків. Це справжня історія світогляду давнього населення України, відображена на камені. Сергій Плачинда впевнено трактував: «Зародки української нації та й людської цивілізації – в надрах Мезинської культури. Тобто Українська Нація ( і цивілізація також) починалася з духовності: меандровий орнамент, що символізував безконечність буття( українці, тобто, утверджувалися як нація оптимістична та філософічна), палеолітичний музичний ансамбль(співуча нація!); жіночі статуетки, наскельні написи (з 12 тисячоліття до н.е.!) – нація несла людству перше письмо… Колесо і плуга винайшли давні українці в 5 тисячолітті до н. е. Водночас було приручено й коня».
У книжці поважних англійських дослідників – Р. Макрама, У. Крена, Р. Макнійла «The Story of English» - аргументовано доводиться походження усіх індоєвропейських мов з теренів середньої Наддніпрянщини. Російський археолог Л. Клейн у праці з дуже значущою назвою «Від Дніпра до Інда» доводив: «Україна – батьківщина найдавнішого письма».
Врізка думок друга… Ми, українці сущі, є носіями цієї препрадавньої мови. А виконавці давніх дум, пісень, є не простими музикантами, вони носії, ретранслятори, до кінця ще не вивчених , не розкодованих знань езотеричного характеру. Вслухаймося тільки в одне розшифроване речення з 5 тисячоліття до н.е. : «Радісно плуг ріже…», - чи не свідчать ці слова про ідеалізм, романтичність праукраїнців?! Сто разів мала правду чудова письменниця Теодозія Зарівна, коли мовила, що треба : «Входити у мову, як у живий організм, котрий прагне рости і вшир, і ввись».
Професор Василь Лизанчук в одній із статей писав: «Синкретизм української національної культури полягає в неподільності Істини, Краси і Добра, тобто тих категорій, на які нині шалено наступає сурогат чужої культури». Саме тому думи, пісні у виконанні – кобзарів, лірників, бандуристів, повинні звучати і долинати до слуху українців, бо у цих текстах віднайдемо найбільшу нашу історичну правду.
Мода на ритми та мелодії ніколи не була випадковою – в них відбивався темп і спосіб людського життя. Музика рвалася з душі, диктувала суспільству свої закони. Можна зрозуміти, чому великий національний письменник, музикант і співак теж, можливий тільки на своїй Землі: лише там інформація з Космосу знаходить відгук у глибоких фізіологічних процесах. Маршовий ритм близький до ритму серця, й тому пісні хрестоносців і похідні пісні українських козаків дуже подібні. Музика то надзвичайно могутня сила. Колись ескулап був музикантом, Орфей – лікарем; Гомер вважав, що музика врятувала від чуми армію еллінів…
Врізка думок третя… Музика здатна творити чудеса. Вкушений тарантулом чоловік впадає у заціпеніння – з цього стану його виводили під звуки мандоліни різкими рухами, оці рухи хворий дублював, так з’явився відомий італійський танець тарантелла. Чи варто обмежувати політ думки? Мабуть що ні…Нільс Бор казав таке: «Перед нами божевільна ідея, чи достатньо вона божевільна, аби бути правильною?». Чи не є хибним шлях боягузливості, як в науці, так і в мистецтві? Боягузливості відходу від догм загальноприйнятих і стереотипних? Бо навіть помилкові ідеї і судження можуть посприяти чудовим відкриттям і новаціям.
Неможливо пройти повз дві засади, про які нам нагадує видатний народний музикант і співак: «Ми повинні створити в Україні нову науку – музичну етнологію, відокремивши від загальної археології її музичну частину; провести наукове дослідження нашого прадавнього мистецтва. Нам треба відрізнити руські інструменти від російських та інструментів інших народів».
І друга настанова: «Наші здобутки часто нищилися чужинцями. Я напевно знаю: не відродивши своїх традицій, ми не створимо України».
Знайомство і спілкування з Василем Нечепою відбулося у Києві, на початку квітня року Божого 2015го. У затишній каварні пили чай, не каву. Уважно слухаючи іменитого співрозмовника, не міг не помітити, - з лиця він так подібний на Івана Богуна. Як виявилося, він продовжувач цього родоводу, і не тільки… Та про історію генеалогічного дерева славних предків Василя Нечепи іншим разом…
Прекрасний поет, полтавець з походження Борис Чіп в одному з віршів твердив :
«Приніс пісні такі,
Що й пращури забули…».
Василь Нечепа дарує нам щастя чути такі пісні і обдаровуватиме своїм мистецтвом і надалі…
