Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43657
Рецензій: 85099

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ПРОПАЩИЙ

© Анатолій Азін, 30-04-2015
Навесні люди здебільшого керується почуттями, а не розумом, тому і вчинки їх ідуть від самого серця.
- Все! Баста! З завтрашнього дня я починаю нове життя! Цієї погані більше в рот не візьму, - сказав, як відрубав, Гришуня Порохня на призвісько Кульгавий, показуючи зашкарублим, копченим тютюновим димом пальцем, на пляшку фальшивої «Пшеничної». Гришуня з жадібністю затягнувся декілька разів підряд цигарковим димом, доки жаром не обпекло губи і пальці руки, потім жбурнув недопалок на землю, наступив на нього підбором чобота сорок п’ятого розміру, ще й розтер його в порох, немов у жорнах. Потім підняв замацану склянку догори - проти сонця. Зоглянув на зайчики, що мерехтіли в рідині через скло і, одним ковтком, влив рідину до шлунку. Крякнув, видихнувши прямо в обличчя своїм дружбанам хмільним подихом з глибини душі. Потім занюхав випивку масним рукавом спецівки. Вальок Погрібняк і Микитка Рябокінь сиділи приголомшені словами Гришуні. Аби зараз перед ними опустилася космічна тарілка з інопланетянами, чи репнула під ногами навпіл земля, вони б не так здивувалися, як сказаним словам. Вони сиділи з відкритими ротами немов по наказу: «Замри!». А в Миколки ще й виглядав з рота жмут цибулинного бадилля яким він заїдав щойно випиту свою частку горілки. Він зараз був схожим на фермерського бугая, що вгледівши молоду теличку забув про жувачку.
- Чого вилупилися? – рявкнув з пересердя Гришуня. – Пацан сказав – пацан виконає!
- Ага! – ковтнувши слину прорізався голос Валька. – Зарікалася свиня гівно їсти! Сказав, і сам злякався сказаного – Гришуня, в запалі, міг і по пиці врізати.
- Знаю, не вірите. А ви взагалі у що-небудь вірите? - з відчаєм, немов у порожнечу, промовив Гришуня. Розмова явно не клеїлася. Випита горілка лише обпалила нутрощі не збуджуючи чоловіків до словесної тріскотні. Гришуня підвівся, безнадійно змахнув рукою і накульгуючи на праву ногу пішов геть.
Гришуня, в свої сорок п’ять з гаком, ще й досі парубкував. Якось, ще при живій матусі, довготривалі відносини з жінками в нього не складалися. Матуся надійно оберігала своє пізнє єдине чадо від зурочення (як вона казала) дівицями. А зараз, вже відчувши смак свободи, він і сам сторонився жінок. Працюючи будівельником, отримав виробничу травму, а відлежавшись в лікарні, виписався з третьою групою інвалідності, будівництво спротивив, і, ось вже добрий десяток років, як освоївши нехитру професію слюсаря-сантехніка, став видатною особистістю у міському комунальному господарстві. Стабільна заробітна платня, повний соціальний пакет і завжди свіжа копійчина в кишені. Що ще потрібно людині для повного щастя? А ні – душа бажала чогось більшого, можливо не вистачало саме того зурочення, яке так лякало покійну матусю. На свіжу копійку завжди знаходилися й друзі. Гришуня випивав не заради пиятики, як такого, а для душевної рівноваги, та з часом, непомітно, став скочуватися до соціальної прірви. Але ось сьогодні в голові Гришуні щось клацнуло – душа сказала «Стоп!».
Люди, в своїй більшості, не прислухаються до свого внутрішнього голосу шукаючи своє місце в соціумі, а потім, жаліючись на долю, звинувачують у своїх негараздах всіх, окрім самих себе.
Невідомо, як воно все почалося, хоча звісно – диму без вогню не буває. Якось Гришуні спало на думку робити власноруч ляльки мотанки, просто так, для забави по вечорах, як колись по молодості робила обереги його матуся. Він, покопирсавшись по шухлядам старої, вже антикварної шафи, знайшов чимало ношених і нових матусиних речей; нитки різних кольорів теж знайшлися в господарстві, тай з Божою поміччю приступив до справи. Спершу пальці, звиклі лише до слюсарних інструментів, були неслухняними, але в Гришуні було стільки душевного натхнення, що вже через тиждень він тримав у руках першу свою ляльку-мотанку. Правда вона не витримувала ніякої критики – була якась кособока, несумірна голова і тулуб – схожа на лякало для птахів. Та Гришуня не падав духом, тепер він після роботи мерщій  поспішав додому, нашвидку вечеряв і мотав, мотав, і мотав - доки не починав куняти за столом. Ляльки виставляв на підвіконні, милувався, виправляв недоліки; всі, як одна, вони були схожі на типових українок: в блузках і спідничках, в сарафанчиках з фартушками, в квітастих сукнях з матусиного ситчику і обов’язково в хусточках. Його оселя ніби ожила, наповнилася людом, стала теплішою і затишнішою. В Гришуні відкрилося друге дихання.
Якось до нього, по старій дружбі, завітали Вальок з Микиткою, звісно, заради зваби дружбана випивкою. Хотіли поглумитися над його, так би мовити «новим життям». Вже придумали і єхидні слова, не пошкодували навіть грошей на справжню казенку – пляшка «Хлібного дару» стирчала у Микитки з кинені піджака. Гришуня був увесь в ділах і неохоче відповів на привітання. Друзям, вгледівши товариша за нетрадиційною справою, відібрало дар мови. Вони дивилися, як він вправно мотав чергову ляльку, ще й наговорюючи якусь молитву. - Це для чудодійної властивості, - пояснив він очманілим гостям. «Гришуня з’їхав з глузду» - подумали вони і не мешкаючи пішли геть. Вже на вулиці Вальок, покрутивши пальцем у себе біля скроні, сказав: - Пропав Гришуня ні за цапову душу. Жаль бідолаху.
Коли ляльки вже не вміщалися на підвіконні Гришуні в голову прийшла хвацька думка віднести частину ляльок до волонтерського пункту, що збирав пожертви для бійців на фронт. «Обереги зараз для наших солдат потрібні не менш, ніж шоломи чи бронежилети» - здумалося йому. В суботу він поклав до плетеного з лози кошика, в якому колись матуся носила яблука, десятків зо два ляльок і почимчикував зі своїм скарбом до автобусної зупинки, щоб доїхати у центр міста.
Біля волонтерської приймальні кишіло людом: хтось привозив поклажу, хтось вантажив наповнені харчами короби до бусів. Молоді жінки в приміщенні сортували товар і були так заклопотані, що відразу не звернули увагу на чоловіка з кошиком.
- Ви щось хотіли? – мимохідь запитала одна з жінок з посмішкою поглянувши на дивного чоловіка.
- Я… я ось… приніс пожертву, це береги для наших бійців, - він простягнув кошик жінці. Та, на мить завмерла, поклала кульки з крупою на стіл і зазирнула під хустку, що прикривала поклажу, потім ахнула від здивування.
- Дівчата, ви лишень гляньте, що цей чоловік приніс? – гукнула вона подруг. Жінки були в захваті від ляльок. На гамір з кабінету голови волонтерського пункту вийшла заклопотана молода жінка в бейсбольці на військовий зразок, одягнена в чорну футболку з заквітчаним, величезним на всі груди тризубом, і камуфляжні штани.
- Тасю, ти поглянь на цю красу, - жінка-приймальниця подала їй до рук ляльку.
Жінка в бейсбольці взяла ляльку, посмішка абсолютного щастя осяяла її обличчя, потім вона глянула на чоловіка, що трохи зніченим стояв оточений жінками.
- Це моя пожертва, - передбачивши запитання сказав Гришуня.
- А хто ж ця майстриня-умілиця такої краси? - запитала жінка розглядаючи ляльку.
- Я сам наробив ці мотанки, - Гришуня осмілів зрозумівши, що ляльки дівчатам сподобалися.
- Сам?!
- Сам, ось цими руками, - він покрутив долонями перед очима жінок. На Гришуню вони дивилися з неприхованою цікавістю, але, щоб повірити сказаному, не вистачало доказів.
- Правда, це моє хобі! Знаєте, кожний по своєму… - Гришуня змовк на півслові.
- Добре, щиро дякуємо за пожертву. Цих ляльок, оберегів, я завезу разом з харчами до хлопців з «Азову», а морпіхи нехай поки що Богу моляться. Пакуйте ляльок на Маріуполь, -  наказала жінка у бейсбольці.
- Так в мене вдома і для морпіхів обереги знайдуться, - майже викрикнув Гришуня. – Я завтра ще привезу.
- Завтра, то буде завтра, а ми сьогодні в ніч вирушаємо… А що, може зараз з’їздимо до вас? – якось нерішуче запитала жінка. – Порадуємо морячків, їм теж докучають сепари. Ви дійсно можете нам ще ляльок запропонувати?
- З кошик ще набереться, - з радістю відповів Гришуня.
- Дівчата, продовжуйте комплектацію, ми хутко… Поїхали! – Тася першою пішла до виходу, за нею накульгуючи почимчикував Гришуня.
Жінка підійшла до велетенського, як пульманівський вагон, «Land Rover Defender». - Сідайте на сидіння поруч зі мною, - рішуче наказала Тася. Гришуня лише зараз пригадав ім’я жінки. Він ще ніколи не їздив з таким шиком, а тому трішечки хвилювався.
- Куди їдемо? – запитала Тася.
- На Ювілейний.
- А вас, доречі, як звати? Бо ми з-за ваших ляльок навіть забули познайомитися, - виїжджаючи на проспект Перемоги запитала Тася.
- Гриша.
- А по батькові? бо просто Гриша, якось не солідно.
- Андрійович.
- Григорій Андрійович, будемо знайомі. Мене звати Тася.
- Я чув, як вас називали дівчата.
- А-а-а… А чим Григорій Андрійович займається по життю? Гришуню навіть на роботі так офіційно ніхто не називав, тому ці слова він пропусти повз вуха.
- Ким працюєте? – повторила запитання Тася.
- Дарую людям щастя, - багатозначно відповів Гришуня.
- Ви чарівник? – підіграла Тася в тон Гришуні, прискіпливо, оцінюючим поглядом зоглянувши на чоловіка.
- Так. Я слюсар-сантехнік при ЖЕД.
- Ви слюсарюєте, а дружина обереги мотає?
- Я одинак. Сам п’ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю…
- О-ба-на! А я звичайнісінька торгова. Роблю жінок гарнішими.
- Бізнес вумен? Так здається кличуть ділових жінок на заході? Ось ми вже й приїхали. Гальмуйте біля цієї оселі, - показав Гришуня на добротну цегельну хату вікна якої майже ховалися за сучасною огорожею, названу чомусь євро парканом. Проходьте до моєї фортеці, - запросив він Тасю відчиняючи масивну ковану хвіртку.  
     Тася оцінюючим поглядом окинула подвір’я, зачепилася очима за дбайливо доглянутим квітником. «Добрий господар» - подумала вона. В хаті все було охайно прибрано, але не відчувалося жіночого духу. Лише підвіконня заставлене ляльками-мотанками  нагадували про віддалену чоловічу тугу за чимось сокровенним.
- Я зараз. Я вас надовго не затримаю, - він почав тремтячими руками збирати ляльки у кошик. - Ось, забирайте, хай оберігають наших вояків, - подав Гришуня кошик Тасі. Очі їх на мить зустрілися. Гришуню пройняв дрібний озноб. Серце ледь не вискакувало з грудей. Він відчув, що тоне в глибині її зеленкуватих очей. «Пропав, зурочила клята жінка» - майнуло в голові. Але він, як не дивно, навіть і не пручався жіночим чарам. Основний інстинкт затьмарив розум. Кохання з першого погляду - це таке почуття, що надає людині крила для польоту у вир омріяного щастя.
Гришуня зробив крок назустріч зеленим очам і заліпив жінці рот пристрасним, хмільним поцілунком зрілого чоловіка. Тася, з першого погляду бой-баба, вмить обм’якла, кошик випав з рук. Гришуня підхопив її за талію і ще міцніше притис до себе. Тризуб зім’явся від стиснення їх розгарячілих тіл. Вони лише сопіли від задухи зриваючи з себе одяг…
- Мені так потрібен в господарстві свій слюсар-сантехнік, - вийшовши на подвір’я з кошиком ляльок в руці, і з грайливою посмішкою на вустах задоволеної жінки, промовила Тася. – Може разом поїдемо на фронт, там і передасте свої обереги солдатам? Га?
«Таки зурочила клята жінка, відтепер пропав навіки» - подумав, не без задоволення Гришуня, знову сідаючи в «пульманівський вагон».


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Історія жива

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Nina, 06-05-2015

Чимось приваблює

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 05-05-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 03-05-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 30-04-2015

[ Без назви ]

© Viktoria Jichova, 30-04-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.47551107406616 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Андрій Крижевський «Евотон: трансформація»: Цивілізації в погоні за джерелом енергії
Незважаючи на те, що в інтернеті регулярно проводяться конкурси на фантастичні оповідання, якісної української …
Буктрейлер новинки «Чи скучила за мною твоя борода?»
Новинка видавництва Nebo BookLab Publishing — «Чи скучила за мною твоя борода?» — найніжніша і найзворушливіша …
Бог помер. Людина теж: Огляд книги «Angry Bird» Джанікашвілі
«Angry Bird» — книжка сучасного грузинського письменника Баси Джанікашвілі, яка містить лише дві п’єси: …
Назустріч власній тіні: Огляд І книги серії “Земномор’я” Ле Ґуїн
Вигаданий світ, і чарівники, і їхня школа, і дракони — але все не таке, як можна очікувати. Більш дивне, …