Наша демоверсія пройшла на ура! Дарма що в переглядовому залі не лунали оплески - все було ясно: і по багатозначному мовчанню представників замовника, і по похмурому - конкурентів. Наші «жуки» поводили себе напрочуд натурально і виглядали крутішими ніж у колег-аніматорів. Ми домоглися майже ідеальної подоби до гігантських комах, які за задумом сценариста (таке можна вигадати лише в процесі «приходу») мешкали на планеті Геката «десь там - у далекій галактиці». Можливо недоброзичливці (або знавці жанру) змогли б відстежити паралелі з давнім романом Роберта Хайнлайна чи культовим кіно Пола Верховена. Але таких або не виявилося серед продюсерів, або вони рішили не «трясти інтелектом» (тверезо розміркувавши, що успіх попередників послужить лише рекламою новому «Десанту»). До того ж наші комахи були «іншої породи»; та й завдання ставилося інше: відтворити їх ареал існування зсередини (що можливо було навіяно здобутками «Аватара»). Чесно кажучи, копіювання сюжетів та образів у кіновиробництві – справа звична. Можна назвати це «секонд хендом» , та Голівуд використовує більш благозвучний термін – рімейк.
І ми з цим завданням впоралися! Нехай у жуків-аборигенів своя генетика і ентомологія, але закони виживання – схожі: гуманоїди повинні будувати житла (пардон, гнізда), боротися за лідерство, кращу їжу та самок. Або, те ж саме… але у зворотному порядку. Так от, у нашій демоверсії все це було присутнім. «Жуки», збиваючись у зграї, активно «з'ясовували відносини», самки відкладали яйця, а самці, роззявляючи моторошні пащі виривали один в одного шматки здобичі. Наш декоратор Настя, демонструючи свої пізнання в біології запропонувала «влаштувати» на Гекаті патогенез – розмноження без допомоги самців. Та ми, переважною більшістю, не дали «принизити» наших хлопців. Хтозна, можливо і перемогу нам віддали тому що наші комахи досить натурально парувалися. Причому зчіплювалися не тільки в парні, а й у вигадливі «груповушні» фігури.
Влад Крутих - представник замовника (що зовні нагадував бритоголового братка) дивлячись на «інопланетну еротику», нервово вовтузився у кріслі, мимоволі вигукуючи: «Во, блін, дают! Ну, ващє!». Що, мабуть, означало вищу ступінь визнання нашого таланту… Все йшло добре: сценарист умиротворено посміхався; режисер прикидав мізансцени, оператор «виставляв світло», а директор картини потирав руки, уявляючи майбутній кошторис. Словом, тендер на комп'ютерну анімацію для блокбастеру «Зоряний десант. Нова версія» ми виграли з великим відривом. І ніякі кулуарні домовленості і гендлі наших просунутих конкурентів - вже нічого змінити не могли.
Процес підписання договору проходив пафосно - з шампанським і бомондом на тлі гірлянд з повітряних кульок. З такої нагоди ми змінили звичні футболки та джинси на офіційні костюми. А наш декоратор Настя засвітилася в такому запаморочливому вбранні, що від продюсерів посипалися пропозиції на майбутні зйомки в «Рятувальниках Меганома». «Ні, не Канари ... дія відбувається у нас - у Криму ... все - по вищому розряду ... ну що ви, виключно в купальнику ...»
Тепер справа була за малим: зняти з рахунку перерахований аванс і загубитися ... десь на узбережжі. А хоч би й у Криму (для початку). А поки, ми спішно замітали сліди: «чистили» комп'ютери, нищили копії на твердих носіях і розбирали «робочу арену». Власне, образи «комп'ютерних монстрів» ніхто спеціально не створював. Це – витратно, та неефективно. Для зйомок ми використали реальних акторів, а камери слухняно ловили і відцифровували кожен їх рух. Це дало змогу монтувати не лише загальні, а й середні плани. А вже потім - кропітка праця по промальовці структур, суміщенню об'єктів, озвучці і таке інше.
Ет, не вгадали! В якості акторів ми задіяли не переодягнених у комах статистів. Це зразу би впало в очі і позначилося на якості анімації. Ви ж пам’ятаєте: основною вимогою лишалась натуральність, і ще раз – натуральність. От ми і вирішили «запросити» на кастинг звичайнісіньких... тарганів, на яких була багата наша невелика взята в оренду студія. Причому претендентів на ролі відбирали політкоректно: брали як маленьких рудих, так і великих чорних ...
Звичайно, крім макетів, декорацій та іншого причандалля довелося придбати кілька сучасних мінікамер. Але це не пусті «витрати» - круті «Соньки» ще не раз стануть нам у пригоді…
В іменинниках ходив Аркадій - помічник режисера: це йому прийшла на перший погляд абсурдна ідея - покришити «аборигенам» таблетку «Віагри». (Колектив у нас молодий і обходиться без допінгу у цій сфері, тому у пошуках пігулок прийшлось побігати). Так от, скуштувавши «чудодійної хімії», таргани, перестали боятися світла (що нас невимовно втішило) і влаштували таку оргію, що більшість сюжетів та підводок було знято з першого дубля. Деякі «актори» так загралися що лишилися лежати догори лапками (не такий вже поганий фінал - кирдик від передозу... сексу). Цих ми просто змели віником у відерце, а тих, що ще залишилися «на ходу» пристукнули роздруківкою сценарію ...
На жаль після цього, в титри нашого фільму не можна включити традиційну фразу: «Під час зйомок жодна жива істота не постраждала».
