Коли настає час їсти, мене охоплює ненаситна жадоба. Ось так би і з’їв усе , що дружина дбайливо заклала до холодильника на тиждень. Але я спершу катую себе оцим невгамовним бажанням доки щелепи не починають зводити судоми; та зрозумівши, що далі не втерплю, що ще мить і я попаду в пастку, тоді до мене приходить усвідомлення моєї ще не здійсненої провини, моєї слабкості, моєї тривоги за схудлий гаманець дружини і я відчайдушно, як метелик, конаю перед голубим екраном телевізора з думкою про їжу. Та якщо цей час відчуття голоду перетерпіти, тоді приходить розуміння, що їсти не дуже й хотілося. Ось тоді, на голодний шлунок, і здійснюються творчі потуги, а з ними стільки задоволення – стільки може сприйняти моя душа, а може й більше. Отже голод це не ілюзія, а лише крок до здійснення бажань. Чи не так?
