- Люта кара! Люта кара! – скреготів за вікном фіолетовий ворон, зазираючи через скло в приміщення кафе.
Ніхто з відвідувачів на звертав на птаха жодної уваги. Всі займалися своїми справами, хтось обідав, хтось кавував, хтось спілкувався по мобільнику, читав газету, а цей шум ззовні взагалі не відволікав клієнтів.
Степан зиркав на ворона, а той на нього, бо вже так вийшло, що хлопець сидів найближче до вікна і саме він найбільше привертав увагу пернатого.
- Люта кара! Люта кара! – знову вилетіло з дзьоба.
Птах повернув голову і червоне око уважно глянуло на Степана, якому здалося, що ворон звертається персонально до нього. Він стенув плечима і відвернувся. Чортзна, що хоче та дивно забарвлена істота… Втім, пригадав, нічого незвичайного в цьому немає. Глибоко вдихнув і спробував знову зосередитися та зібрати докупи думки. Треба бути максимально сконцентрованим на меті. І на своєму завданні…
В протилежному куті кафе сидів приземкуватий чоловік середнього віку та читав газету. Степан зі свого місця не бачив, яку саме, але це не мало великого значення. Головне його завдання – не випускати клієнта з поля зору ні на мить, стежити за ним, а коли прийде час – виконається замовлення і тоді він отримає свою винагороду.
Особливого шарму атмосфері цього закладу надавав традиційний спів королівської кобри зі сцени, якій акомпанував на флейті напівголий індус. Проте, наразі, виконавців відсунув на другий план шум в приміщенні. Відвідувачі почали активно обговорювати новини, які транслювали візори, розміщені на кожному зі столиків. Черговий випуск вістей, особливо сюжети про останні події в мерії, викликали помітне збудження і слова клієнтів злилися у безперервний нерозбірливий гам.
Спостережуваному об’єкту, тим часом, не сподобалося порушення затишної атмосфери та виниклий гармидер. Він склав газету, допив залишки кави, розплатився з офіціантом та попрямував до виходу.
