Нещодавні події політичного театру України нагадали про те, який насправді суспільно – політичний лад панує в державі. Дужчим у перетягуванні «мотузки інтересів» виявився власник корпорації «Рошен», він же, по «сумісництву» Президент України – Петро Порошенко. Інша сторона, яка ніби – то «програла», це – Ігор Коломойський і його команда, він же – один з найбагатших представників олігархату, із когорти так званих «дніпропетровських».
По своїй сутності демократія, це форма правління, що традиційно контролюється на самій верхівці панівною олігархією. В реальності завжди є невелике коло нагорі, яке вирішує будь – що в повній мірі, тому прикриваючись шатами демократії, істинною формою правління є – олігархат.
Демократична форма правління в дії виявляє ознаки облудності, ілюзорності, прогнилості, і раніше, чи пізніше, таки трансформується у псевдодемократичний олігархат. Невеликі групи олігархів посередництвом своїх найманців у владних структурах, - створюють і переписують закони «під себе», бо інтереси громадянства їм чужі, не важливі.
Два абзаци тексту узяті із статті «Щось негаразд з демократією? !», взірця 2010 року. Тут немає втіхи, замилування від тексту власного авторства. Очевидно, річ в тім, що олігархи саме зараз, як ніколи, зміцнили свої позиції. Який парадокс – пан Петро Порошенко, і Президент, і олігарх…
Велетенська кількість публікацій з’явилася опісля Майдану Гідності. Природно, різні автори – і чималий спектр думок і висновків. Зауважу на наступному – перемогли (за влучним висловом) люди сцени Майдану, вони ж представники старої Системи. Цю систему започаткував, плекав і леліяв, спираючись на номенклатуру КПУ/ КПРС і комсомол – Леонід Кравчук, значно посилив її і зміцнив – Леонід Кучма, ніби мовчкома, сприйняв систему як свою – Віктор Ющенко. Ще один, вже колишній президент, увійшов в новітню історію- як Віктор кривавий, це він і його найближчі сподвижники довели до кровопролиття на Майдані, це вони плазували перед очільником Кремля, продаючи інтереси держави і народу, це його команда обікрала Україну до передостанньої нитки. Чому досі не відкрита кримінальна справа проти громадянина Р. Ахметова? Може тому, що олігарх олігархові око «не видзьобає»?
А які кроки зробила «нова» влада в області кадрової політики зокрема? Бо пам’ятаємо – кадри вирішують все. Пам’ятаємо, хто це сказав, і те, що ця засада працює донині. Тривога з’явилася ще тоді, коли дві посади найвищого рангу посів непопулярний в народі – Олександр Турчинов.До цього пана є дуже багато запитань. Посеред них, - як так сталося, що Крим був зданий без єдиного пострілу? З Києва лунали накази: « Не стріляти!», і «Стрілянина – це провокація!». Може і риторичне запитання, та все ж, чому проти громадянина О. Турчинова, досі не відкрито кримінальне провадження? Але таких достойників у цій країні цінують, зараз він обіймає посаду секретаря РНБО. Неймовірно, та факт…А згодом, згодом на політичній арені ми побачили добре знайомі багатьом українцям обличчя – В. Медведчука, Л. Кучми, В. Горбуліна, керівниками окремих ОДА були призначені олігархи. Хоча, слід наголосити на тому, що акцентація уваги на окремих прізвищах, то мова про наслідки негативів, а головна причина усіх негараздів – збереження старої Системи, всерйоз її поки що і не намагалися змінити…
Дуже багато «ударів» довелося витримати за останній рік звичайним громадянам, але це також наслідки «царювання» олігархів. Неймовірні стрибки гривні щодо іноземних валют, «дивна» війна, яку досі владоможці називають АТО. Не введення санкцій супроти відвертого ворога, агресора, не оголошення військового стану, не налаштування усього життя держави і економіки на потреби війни. Інші не…, війни на їх думку немає, є лише АТО… Простий народ, - по Макіавеллі, - завжди є жертвою обману еліт, які під прикриттям слів про демократію, використовують владу тільки у своїх інтересах.
У соціології (в Україні) дві різні соціальні групи – еліт і олігархів, частенько ототожнюють, думаю свідомо. А ось на думку Арістотеля,- еліти на відміну від влади багатіїв, це соціальні групи, чиє багатство не матеріального характеру. До справжніх, істинних еліт належать люди, що досягли високих знань і високого рівня культури, в одній з царин людської діяльності, завдяки вродженим, або набутим якостям. Той же Арістотель вважав, що найгірші форми правління – це тиранія, чиста олігархія, крайня демократія.
Політичні партії і органи влади вже перетворилися у філії олігархічних корпорацій. Зрозуміло, влада завжди була тісно пов’язана з грошима і власністю, але давніше, державна влада була сильніша фінансової. Позбавити волі згідно законодавства будь – кого з олігархів практично неможливо. Країна тотально пронизана корупцією по вертикалі, від низових гілок влади – до найвищих. У такій державі кривосуддя заступає правосуддя. Вірусом корупції охоплені також – МВС, Прокуратура, Міністерство оборони. Там, де править бал олігархат, всі ЗМІ давно підпорядковані різним кланам, в першу чергу канали ТБ. Олігархи, це та темна сила людей без батьківщини, яким невідоме почуття патріотизму, але відомий «патріотизм» вигоди. Заради справедливості варто підкреслити, що пан Ігор Коломойський таки зробив чимало добрих справ, не тільки для Дніпропетровської області, а й для зміцнення обороноздатності всієї України.
Та як на мене, олігархи роблять ставки, він «поставив» на Україну, що ж чинили інші, на чию користь діяли, точніше на користь якої держави, певен з часом дадуть правдиву відповідь компетентні органи оновленої України.
Вчені- езотерики на переломі століть попереджали – щоб «вирішити» свої внутрішні великі проблеми, РФ вдаватиметься до військових авантюр. У цій країні знову підняла голову гідра московського імперського нацизму. Керівники України( стосується ледь не усіх) того попередження не почули, бо книжок, особливо наукових, не читають, їм ніколи, вони повністю віддають себе «державотворенню». Д. Андрєєв у книжці « Троянда миру» зробив наголос на тому, що росіяни – наднарод. Цей чад ще довго буде дурманити голови москвинів.
Є ще дуже багато важливих тем, які неможливо розглянути в рамках однієї публікації. Та й мета така не ставилася. Звернім увагу на ще один фактор – проблемними виявилися ті обласні центри і міста, у яких українська мова практично відсутня. Окрім окупованого Криму, частини Донбасу, під загрозою дестабілізації поставали час від часу – Дніпропетровськ, Харків, Одеса. Це не випадково. Білінгвізм в Україні характерний західним областям. Адже і сьогодні можна спокійно жити у Львові або Івано – Франківську, не володіючи державною мовою. Спробуйте бути послідовними і послуговуйтесь тільки українською мовою у містах сходу і півдня України. Будете змушені жити заледве не серед суцільних стресів. Не варто гратися з мовним питанням. Це повинні зрозуміти і пан Президент і усі державні чиновники, у першу чергу. Почутими хочуть бути не тільки мешканці Донбасу, а й рідномовні українці – патріоти. Бо чого тільки не вигадають, аби не вивчати мову цієї Землі… Мова, особливо в період війни – це кордон держави у інформаційному просторі, це проблема політичного, ба навіть геостратегічного характеру. Зрештою, мова – це Батьківщина.
Якщо в Україні не буде розгорнута могутня протидія московському імперському нацизму – на інтелектуальному,духовному, ідеологічному, мовному, релігійному, збройному рівнях, в іншому варіанті – гарантована поразка і занепад держави. Багато балачок про гібридну війну, це війна етнічна. Війна Путіна, в ролі Гітлера 21 го століття, і тих 86% громадян РФ, що підтримують його політику, супроти України. Це війна на знищення українців як нації.
Чи спроможна країна, на сході якої точиться війна, яка то спалахує, то жевріє, а потім знову спалахує, розраховувати на перемогу, маючи таку владу? Нерішучу, не дуже правдомовну, яка проводить непрозорі дипломатичні перемовини. Владу, яка насправді не дуже вірить в силу українського народу, водночас перебільшує силу споконвічного ворога. На найвищих щаблях цієї влади перебувають люди, що пан Президент, що пан Прем’єр, які володіють театрально – маніпулятивними здібностями, люблять покрасуватися перед народом, що поробиш, люблять і бажане видавати за дійсне. У добрі козацькі часи гуляла примовка : «Якщо на Січі отаман швець, Січі кінець…». Питаю себе і не тільки, а якщо під час війни державу очолює Президент, за психотипом – «Торговець, бізнесмен», що тоді? Практикуючі, сумлінні християни якщо не подужають вирішити велику, навіть малу справу, чесно зізнаються у цьому. Може варто подумати про відставку самохіть? Конотопська битва дає добру підказку – ось такого Гетьмана, з поправкою на 21 століття потребує Україна. Деолігархізація повинна відбутися, люстрація теж. «Коли народ не боїться могутніх, тоді приходить могутність…», - Дао де цзин.
