– Їдьмо, – всміхаючись, мовила Віола й легенько штовхнула свого приятеля Романа, який уже давно сидів за кермом.
– Довго ж ти збиралася, – кинув той.
Хлопець натиснув на газ. Сіра «Ауді» рушила.
– Сподіваюся, ми не заблукаємо, – замислено протягнула Віола, дивлячись у вікно машини.
– Слухай, нам нормально пояснили, як дістатися місця, – мовив Роман. – Їхати прямо по трасі, на третьому перехресті – вправо… Що тут складного?
Дівчина зітхнула. Зробила кілька ковтків соку. Задзвонив її мобільний.
– Алло! – весело гукнула Віола.
– Привіт! Скоро ви будете в нас? – почула вона радісний голос своєї давньої подруги Марини.
– Думаю, довго чекати вам не доведеться, – мовила Віола. – Вже їдемо й досить-таки швидко.
– Гаразд, – зраділа Марина. – Скоро побачиш наш новий будинок.
– До зустрічі, – прощебетала Віола.
– Щасливої дороги.
– Дякую.
Дівчина поглянула на Романа. Той зосереджено керував автівкою, не зводячи очей з траси. «Хоч би вже скоріше доїхати», – подумала Віола.
– Нарешті! – вигукнув Роман, побачивши чергове перехрестя. – Зараз повернемо… Їхати лишилося зовсім трохи.
– Це добре, – відповіла дівчина.
– Жах, яка паскудна дорога! – фиркнув хлопець. – Страшенно розбита…
Віола взяла з заднього сидіння свою кофтинку й поспішно вдягнула її. «Яка ж глушина тут…», – подумала дівчина, задивившись у вікно автівки. Машина зупинилася.
– Тільки не зараз! Дурна залізяка! – вибухнув Роман.
– Що сталося? – спитала Віола, здригнувшись.
– А як ти думаєш? – гаркнув хлопець, виходячи з автівки.
Дівчина зітхнула. Знайшла свій ліхтарик. Опинившись на вулиці, Віола напружено роздивилася довкола. «Хоч би Роман спромігся полагодити… І якомога швидше», – сподівалася дівчина, вглядаючись у лісові зарості.
– Довго ще? – кинула вона.
– Сам не знаю… – пробубонів хлопець.
Віола застібнула кофтинку й витягла з кишені мобільний.
– Алло, Марино! У нас тут проблема… Машина зламалася, – мовила дівчина до подруги.
– Де ви? – занепокоєно спитала та.
– Ми вже звернули з траси… І тепер стоїмо на довбаній дорозі біля жахливої посадки, – знервовано розповіла Віола, озираючись навколо.
– Я заберу вас звідти. Чекайте! – рішуче мовила Марина.
– Що там? Вона приїде? – поцікавився Роман.
– Звісно, – відповіла Віола.
Вона то розглядала дорогу, то вдивлялася в пітьму хащ, то позирала на друга. «Треба якнайшвидше забиратися звідси», – подумала дівчина. Раптом відчула, ніби гілляка торкнулась її голови. Віола різко озирнулася. Завмерла. «Дерево надто далеко… Що це було?» – злякалася дівчина. Вона позадкувала до автівки. Закурила цигарку. І вронила її: друг кудись подівся. Задзвонив мобільний телефон.
– Алло! Марино, де ти зараз?! Тут щось не те! Роман зник! Або пішов у своїх справах, лишивши мене саму! – прокричала Віола на одному диханні.
– Як це? А де ти? Я доїхала до повороту на трасу, вас не знайшла! – тараторила Марина. – Помилилися таки!
– Але ми точно порахували перехрестя… – збентежено мовила Віола. – І звернули саме на третьому. Там ще крамниця…
– Де? Немає біля того перехрестя жодної споруди, – сторопіла Марина.
– Але ж… – розгубилася Віола.
– Роман повернувся? – спитала подруга.
– Ні, – засмучено мовила дівчина. – Не збагну, куди він міг подітися… Ой, Марино, тут…
Віола побігла до траси. Тремтячи й задихаючись, вона мчала так, як ніколи раніше у своєму житті. Її серце калатало, ніби навіжене. Воно навіть боліло. Дівчина вгледіла знайому автівку біля крамниці. Кинулася до неї.
– Нарешті! – зраділа Марина, вискакуючи з машини. – Я зібралася вас шукати! Хоч ти тут! А Роман знайшовся?
– Ні, – схвильовано мовила Віола. – Треба їхати за ним…
Вона нарешті змогла озирнутися туди, звідки прибігла кілька хвилин тому. І сторопіла. Втратила дар мови. «Де перехрестя? Де дорога?» – застигли в голові дівчини запитання.
Тим часом Марина зателефонувала своєму братові Степану й попрохала його приїхати до крамниці й допомогти в пошуках Романа. Хлопця знайшли швидко.
– Я ніколи не забуду цю поїздку, – замислено пробубоніла Віола, вже сидячи у Марини вдома.
– Ви, певно, потрапили на дорогу-привид… – мовив Степан. – Подейкують, що є там така… Пастка для тих, хто не знає місцевості. Це чудово, що ви зараз тут, у теплому будинку, а не казна-де.
Віола кивнула. Запала мовчанка. Ніхто з компанії не хотів обговорювати моторошні події, але всі четверо думали про них.
